В рівчак упав тепер я
З вини того ж Вольтера,
Упав і не просох
З вини…
Він не докінчив куплета. Друга куля, випущена тим самим стрільцем, урвала йому голос навіки. Цього разу Гаврош упав обличчям на бруківку й більше не ворухнувся. Малий хлопчик із великою душею помер.
10. Останні приготування
Маріус кинувся з барикади на вулицю, Комбефер — за ним. Та було вже пізно. Гаврош лежав мертвий. Комбефер приніс на барикаду кошика з патронами. Маріус приніс хлопця.
"Ось як воно буває, — думав він. — Я зробив для сина Тенардьє те саме, що він — для мого батька. Тільки Тенардьє виніс мого батька з поля битви живим, а я його хлопця — мертвим".
Коли Маріус із Гаврошем на руках повернувся на барикаду, обличчя його, як і хлопцеве, було залите кров’ю. У ту мить, коли він нахилився взяти Гавроша, куля дряпнула йому голову, та він навіть не помітив цього.
Курфейрак скинув нашийну хустку й перев’язав Маріусові лоба.
Гавроша поклали на стіл поряд із Мабефом і накрили тією самою чорною шаллю. Її вистачило для обох: для старого і для малого.
Комбефер роздав патрони з принесеного ним кошика. Кожному дісталося по п’ятнадцять набоїв.
Жан Вальжан сидів на тому самому місці, на тумбі. Коли Комбефер простяг йому п’ятнадцять патронів, він похитав головою.
— Ото дивак, — тихо сказав Комбефер, звертаючись до Анжольраса. — Бути на барикаді й не битися!
— Він захищає барикаду й без цього, — сказав Анжольрас.
Обстріл тривав, але повстанці майже не звертали на це уваги. З критичного їхнє становище стало загрозливим, а тепер, очевидно, і безнадійним. Та чим дужче затьмарювався обрій, тим яскравіше сяяла над барикадою заграва героїзму, тим величнішим здавався її вождь — схожий на суворого спартанця Анжольрас.
Комбефер, одягши фартух, перев’язував поранених. Боссюе та Фейї набивали патрони з порохівниці, яку Гаврош узяв у мертвого капрала, і Боссюе сказав Фейї:
— Скоро нам доведеться найняти диліжанс для переїзду на іншу планету.
Курфейрак з акуратністю дівчини, що дає лад своїм дрібничкам, розклав на каменях неподалік Анжольраса весь свій арсенал: ціпок зі шпагою, рушницю, два сідельні пістолети й один кишеньковий. Жан Вальжан мовчки дивився в стіну перед собою. Якийсь молодий робітник надів на голову крислатий солом’яний капелюх тітки Гюшлу — "від сонячного удару", як пояснював він. Кілька юнаків, члени Кугурди з Екса, жваво гомоніли між собою, ніби хотіли востаннє набалакатися своєю рідною говіркою. Жолі, знявши зі стіни дзеркало тітки Гюшлу, уважно роздивлявся в ньому свій язик. Кілька бійців жадібно гризли запліснявілі хлібні шкуринки, знайдені в якійсь шафі. Маріус намагався вгадати, що скаже йому батько, зустрівшись із ним на тому світі.
Раптом у проміжку між двома залпами пролунав далекий передзвін баштових дзиґарів.
— Полудень, — сказав Курфейрак.
Не встигло видзвонити дванадцять ударів, як Анжольрас випростався на повен зріст і з вершини барикади крикнув гучним голосом:
— Несіть кругляки в дім! Кладіть їх на підвіконня, знизу й на горищі! Половина людей до зброї, половина — носити каміння! Не гайте жодної миті!
У кінці вулиці з’явився загін саперів-пожежників, у бойовому порядку, з сокирами на плечах.
То була, звичайно, тільки голова колони. Якої колони? Напевне, штурмової, бо сапери-пожежники, яких посилають руйнувати барикаду, завжди йдуть попереду солдатів, що мають брати її приступом.
Анжольрасів наказ було виконано навдивовижу точно й швидко, як то буває на кораблях і барикадах, — двох бойових позиціях, звідки відступ неможливий. Менш ніж за хвилину дві третини кругляків, складених біля дверей "Коринфа", було піднято на другий поверх та на горище, а ще через хвилину тими каменями, майстерно припасованими один до одного, затулили до половини вікно другого поверху та слухові віконця мансард. За розпорядженням Фейї, головного будівельника, між каменями залишили проміжки для рушничних стволів. Укріпити вікна було тим легше, що картечні залпи припинилися. Обидві гармати стріляли тепер ядрами в самий центр барикади, щоб зробити в ній, коли вдасться, пролом для штурму.
Коли були готові бруствери з кругляків для оборони й останнього оплоту, Анжольрас звелів віднести на другий поверх пляшки, поставлені ним під стіл, на якому лежав Мабеф.
— Хто це вип’є? — запитав Боссюе.
— Вороги, — відповів Анжольрас.
Потім забарикадували нижнє вікно й поклали напохваті залізні шворні, якими засували зсередини двері шинку на ніч.
Тепер це була справжня фортеця. Барикада правила їй за мур, а шинок — за укріплений бастіон.
Тими кругляками, що залишилися, заклали пролом у барикаді.
Захисникам барикади доводиться берегти набої, нападники знають про це, й тому вони завжди готуються до атаки з умисною неквапністю, завчасно виставляючи себе під вогонь обложених, більше задля виду, ніж насправді. І лише після такої тривалої, розтягнутої якомога надовше підготовки відбувається блискавичний штурм.
Ця неквапність дала Анжольрасові змогу все перевірити й по змозі вдосконалити. Якщо таким людям судилося вмерти, то їхня смерть має стати взірцем високої мужності, — так вважав Анжольрас.
Він сказав Маріусові:
— Ми обидва тут командири. Я піду в дім зробити останні розпорядження. А ти лишайся зовні і спостерігай.
Маріус піднявся на гребінь барикади.
Анжольрас звелів забити двері кухні, перетвореної, як ми пам’ятаємо, на лазарет.
— Щоб у поранених не влучали осколки, — пояснив він.
Він давав розпорядження в нижній залі, уривчасто, але цілком спокійно. Фейї відповідав йому від імені всіх.
— На другому поверсі є напоготові сокири, щоб обрубати сходи?
– Є, — відповів Фейї.
— Скільки?
— Дві сокири й колун.
— Гаразд. У нас у строю двадцять шість бійців. Скільки маємо рушниць?
— Тридцять чотири.
— Вісім зайвих. Зарядіть їх і тримайте напохваті. Пристебніть шаблі й закладіть за пояс пістолети. Двадцять чоловік на барикаду. Шестеро — на горище й до вікна на другому поверсі; стріляти крізь бійниці між кругляками. Щоб ніхто не сидів без діла.
11. Жан Вальжан мститься
Зробивши всі розпорядження, Анжольрас обернувся до Жавера.
— Я про тебе не забув, — сказав він.