Артур зрозумів, що свій корабель він бачить востаннє.
Прошелестів неприродний паперовий голос Родіона:
— Увага! Командир тимчасово втратив дієздатність. Беру командування на себе. Усім — на борт.
Вони з Джефом пострибали геть, і Артур слухав останні слова другого пілота:
— Ми зависнемо над Церерою. Будемо чекати, поки закінчиться каменехід. Тоді повернемося за тобою. "Нейтрино" лишається біля тебе. Тримайся, Артуре!
Потім він бачив, як його корабель підняв парасольку вище, щоб не ушкодити, і рвонувся з місця. Родіон здійснив винятковий маневр: увімкнув двигуни, на боці поволік ракету шорстким базальтом і з урвища кинув у простір. То було єдино можливе рішення і єдино можливий старт. І все це зробив другий пілот Родіон у той час, як командир Артур мовчав, у відчаї мовчав і, як черв’як, звивався в щілині.
Такі хвилини вбивають.
Маленький "Нейтрино" блищав за кілька метрів і був недосяжний, як Земля.
"Сонячного" в чорноті над головою не було. Потім він з’явився з лівого боку — срібна риска виткнулася з-за зубчастого кряжу, швидко пропливла чорним тлом і зникла справа, за базальтовим пасмом. За ці секунди відбулася така розмова:
— Артуре? — подав голос Родіон.
— Так.
— Тримає?
— Тримає.
— Ми з тобою. Держись, Артуре!
— Нікого зі мною немає.
Він до каламуті, до судом у кулаках ненавидів безодню, Цереру і самий корабль. Він усе слабіше відбивався од думки, яка настирливо— дзижчала в голові: "Порятунок експедиції ціною мого життя є злочин; якщо я приречений — вони повинні вмерти поруч!.."
Життєресурс скафандра — дві години. Кам’яна жменя Церери мертво тримала його тіло.
— Артуре, тріщина не ворушиться?
— Ні.
Родіон перетворив "Сонячний" на супутник Цецери. Корабель знову проходив над Артуром. Там було четверо людей, вони здалека спостерігали трагедію.
Артур подумав, що вони іще отак ходитимуть години зо дві, а потім хтось — мабуть, Чорний Джеф — озброїться рушійним пістолетом і висадиться поблизу. Щоб оглянути труп Артура і, головне, забрати "Нейтрино".
А втім, може цього й не буде. Висадитися на поверхню астероїда з самим лише рушійним пістолетом — трюк складний і небезпечний.
"Сонячний" проходив над ним через точні проміжки часу, як стрілка годинника, що відміряла останні хвилини Артурового існування. На п’ятому витку Артур не відповів на запитання Родіона і своєї дружини, аж потім схаменувся: вони подумають, що він уже помер! Чекаючи шостого витка, він відчув, як біля шлунка огидно і пронизливо почало тремтіти, і стало холодно.
— Мар’є! — покликав він дружину.
— Родіоне!.. Джефе! Він заговорив!..
Біла рисочка пливла у чорноті.
— Артуре, ми звідси бачимо, що каменехід триває. Ти це відчуваєш?
Ще б він не відчував, коли обидва краї тріщини дрібно трусилися, а десь ізбоку просто на нього сунула чорна скеля.
— Відповідай, Артуре — як ти?
— Відпочиваю...
"Сонячний" сховався знову. Чорна скеля за кілька кроків від Артура похилилася і стала. Збігли хвилини, корабель не з’являвся.
— Люди! — гукнув Артур. Відповіді не було. Він замовк. Заплющив очі. Коли розплющив — безодня здалася ще чорнішою. Це вже була смерть. З благанням озирнувся на скелю — нехай би лізла далі, розчавила. І тоді почув голос Мар’ї:
— Артуре, любий, ми зараз будемо біля тебе. Ти чуєш?
Він стис щелепи і уповільнив дихання; щоб вони не почули й звуку.
— Родіоне, він не відпо...
Зв’язок увірвався. Артур подумав, що найрозумніше було б розгерметизуватися і щезнути миттю. У смертельній нудьзі крутив головою, ковзав поглядом крізь ніщо. І тоді побачив "Сонячний". За кілька сотень метрів у базальт уперся стовп вогню, і на вищому кінці того стовпа стояв корабель під своєю парасолькою — виблискував червоним і зеленим боками. Стовп меншав — "Сонячний" поволі осідав. Потім сплеснулася пітьма — і з’явилося голубе свічення. Родіон тримав корабель на прискорювачах. Навіть тепер, втрачаючи глузд, Артур відзначив, що він би це зробив краще: у Родіона корабель "плавав" на йонних струменях,’і час від часу спалахували вогненні пелюстки мікродвигунів стабілізації. Артур зумів би "підвісити" його нерухомо.
Однак те, що зробив Родіон, теж було під силу тільки асові астронавтики. Про це теж подумав Артур.
Збризк рушійного пістолета здаля скидався на політ фейєрверкової ракети, що прокреслила барвисту дугу від корабля до Артурової щілини, вдарила ясним струменем у базальт і згасла. На тому місці лишився Джеф. Він пострибав до Артура, легко несучи на плечах великий металевий циліндр, рушійний пістолет лежав у кобурі при поясі; в руці Джеф тримав звичайний портативний лазер.
"Цією іграшкою — розкришити базальт?" — здивувався Артур.
— Зараз, зараз... — бурмотів Джеф. — Ти ж мене чуєш, командире? Спробуємо одну штуку...
Артур дивився, як той втискує циліндр у звуження тріщини, впізнав: у таких циліндрах-термосах була вода, звичайнісінька Н2О, для висадок і локальних експедицій. Що ж із того буде?.
Та вже від долоні Джефа вдарив промінь лазера, понишпорив базальтом і нараз чітко відтяв зовнішнє денце циліндра.
Тієї ж миті Артур вистрибнув із щілини.
— Що ти зробив?!
— Винайшов домкрат! — Чорний Джеф щасливо реготався. — Як же це ми, командире?! Досі не здогадалися!
— Що ти зробив?
— Відтяв зовнішню стінку водяного термоса. От і все! Вода обернулася крижаною брилою і розсунула тріщину, от і все.
У навушниках щось розчулено белькотіла Мар’я і говорив Родіон. А вони двоє кинулися до "Нейтрино" й за хвилину вже знялися у Простір.
На борту "Сонячного" Джеф і Родіон обіймали Артура, Мар’я плакала вголос, як дитина, і не знала, куди себе подіти, тільки хвора Лі не вийшла з каюти — її приспали.
А далі командир топив свій сором у нервовій збудженості, у пильних поглядах на Цереру — на уламок, що швидко віддалявся від них своєю орбітою. Він відхилив турботи дружини про здоров’я ("Я, відпочив у своїй ямі і ніколи за всю експедицію не був такий дієздатний!"), — гримнув на Родіона, коли той запропонував спільно обговорити дальші дії екіпажу ("Ми маємо програму експедиції і командира на борту"). А по обіді вони вийшли з корабля і, плаваючи навколо нього, з ніжністю і живою жалістю оглянули довгі шрами на тілі "Сонячного". Довелося демонтувати і відштовхнути в безодню один понівечений кормовий локатор. І ще Родіон, оглядаючи господарські відсіки, побачив, що одна цистерна аварійного кисневого резерву тріснула і кисень витік.