— На краю якоїсь клумби росла собі жовта квітка. Мені саме захотілося закурити, і раптом я побачив її. Якусь мить здавалось, ніби квітка теж дивиться на мене, часом бувають такі контакти... Ви знаєте, кожен це почуває, ну, те, що називають красою. Квітка була гарна, надзвичайно красива квітка. А я був приречений, я мусив котрогось дня померти назавжди. Квітка була гарна, завжди будуть гарні квітки для людей у майбутньому. Раптом я зрозумів свою нікчемність, те, що здавалось мені спокоєм, останню ланку ланцюга. Я мав померти, а Люк уже був мертвий, і не буде ніколи більше квітки для когось такого, як я, не буде нічого, не буде зовсім, зовсім нічого, і, отже, ніколи не буде більше квітки. Запалений сірник обпік мені пальця. На площі я вскочив у якийсь автобус і почав безглуздо вдивлятися у пасажирів автобуса. Коли приїхали на кінцеву зупинку, я вийшов і сів у інший автобус, що їхав за місто. Щовечора до самої ночі я входжу до автобусів і виходжу з них з думкою про квітку і про Люка, шукаючи серед пасажирів когось схожого на Люка, когось схожого на мене і на Люка, когось, хто міг би ще раз бути мною, когось, глянувши на кого, я б знав, що це я знову, а потім залишив би його, нічого йому не сказавши, хай він продовжує своє бідолашне, дурне життя, своє божевільне невдале життя, яке перейшло в інше, і так далі...
Рахунок оплатив я.
З іспанської переклав
Юрій ПОКАЛЬЧУК