— Ти ж говорив про якусь вечірку,— сказав Форд.
— Так,— відповів Слартібартфаст і понурив голову.
Він усвідомив, що не слід було говорити. Очевидно, що слово "вечірка" викликало у Форда Префекта нездорове збудження. Чим далі Слартібартфаст розплутував клубок темної трагічної історії Кріккіту та його народу, тим більше Фордом Префектом оволодівало бажання пити, пити і танцювати з дівчатками.
Старий усвідомлював, що краще було б не згадувати про вечірку до останньої хвилини. Та слово не горобець, за хвіст не впіймаєш, і тепер Форд Префект вчепився за цю ідею з завзяттям арктуранської мегап'явки, яка міцно присмоктується до своєї жертви, перш ніж відкусити їй голову і гайнути світ за очі на захопленому зорельоті.
— І скоро ж ми там будемо? — нетерпляче запитав Форд.
— Як тільки я поясню вам, чому ми туди летимо.
— Щодо мене, то я знаю, чому я туди лечу,— проказав Форд і відкинувся на спинку фотеля, заклавши руки за голову. І він видав одну із своїх посмішок, від яких у людей по спині починали бігати мурашки.
Виходячи на пенсію, Слартібартфаст надіявся пожити нарешті спокійно.
Він планував навчитися фати на октравентральному хрюмінорфоні, заманлива, хоч і марна справа, бо у нього не було потрібної для цього кількості ротів.
Він також мав на меті написати ексцентричну і безжально-хибну монографію про екваторіальні фіорди, щоб навіки збити з пантелику вчених, щодо кількох аспектів тієї науки, які здавалися йому важливими.
Та замість того, якогось біса він дозволив умовити себе на погодинну роботу на замовлення Руху за Реальний Час і вперше в житті взявся за справу з усією серйозністю. В результаті цього він, чоловік уже не першої старості, мотається по космосу, намагаючись побороти зло і врятувати Галактику.
Як виявилося, ноша була не з легких, він тяжко зітхнув.
— Слухайте,— провадив він,— в РРЧ...
— Де? — запитав Артур.
— У Русі за Реальний Час, про нього я розповім вам згодом. Тож я уздрів схожість п'яти предметів, що недавно виринули з часового сміття на поверхню реальності, з п'ятьма складовими деталями знищеного Ключа. Я простежив місце знаходження лише двох: Дерев'яного Стовпа та Срібної Поперечки. Схоже, що остання опинилася на якійсь там вечірці. Нам треба поспішити туди і перехопити її, поки кріккітянські роботи її не знайшли, бо хто його знає, до чого це може призвести.
— Ні,— твердо сказав Форд,— ми підемо на вечірку, щоб добряче хильнути та потанцювати з дівчатками.
— Та хіба ти не зрозумів усього, що я...
— Так, зрозумів! — з раптовою і не притаманною йому гарячковістю вигукнув Форд. — Я все пречудово зрозумів. От чому я хочу випити, скільки влізе, і потанцювати зі стількома дівчатами, зі скількома встигну, поки їх ще трохи залишилося. Якщо все, що ти нам показував, є правдою.
— Правдою? То є істинна правда.
— ...То на тій суперзірці нам буде кабиця і чхнути не встигнемо.
— Не встигнемо — що? — знову різко втрутився Артур. До цих пір він ретельно слідкував за розмовою і тепер йому не хотілося втратити канву.
— Нам буде кабиця і чхнути не встигнемо,— повторив Форд, намагаючись не втратити запалу,— а...
— Там протяги? — спитав Артур.
— Та їх немає,— розмірено сказав Форд,— немає там ні протягів, ні шансу для нас вижити.
Він зробив паузу, оцінюючи, чи все дійшло. По обличчю Артура пробіг заклопотаний вигляд, який красномовно свідчив про те, що не дійшло.
— Суперзірка,— продовжував Форд так швидко і чітко, як тільки міг,— це небесне тіло, яке вибухає при швидкості, рівній половині світлової з яскравістю мільярда сонць, а потім стає надважкою нейтронною зіркою. Це зірка, яка спалює інші зірки, второпав? На суперзірці ні в кого немає шансів.
— От воно що,— протяг Артур.
— Ти...
— То там буде така висока температура, а від чого б нам там чхати?
— А чому б і не почхати? Та, до дідька. Я просто фігурально висловився. Артур змирився з цим, і Форд продовжив, намагаючись говорити так само завзято, як і починав.
— Ти прикинь, хто ми такі,— вигукнув Форд. — І я, і ти, Слартібартфасте, і Артур — а особливо Артур — ми ж просто дилетанти, диваки, перекотиполе, якщо вам так подобається.
Слартібартфаст насупився, почасти ображено, почасти здивовано, і вже був відкрив рота, щоб гідно відповісти.
— ...Е-е... — тільки й спромігся він.
— У жодному разі ми не фанатики,— не вгавав Форд.
— ...Е-е...
— І це ключовий чинник. Проти фанатиків ми безсилі. Нам усе до дули, а їм навпаки. Значить, їхнє зверху.
— Багато речей у світі мені не байдужі,— спромігся Слартібартфаст, тремтячим від роздратування і частково від невпевненості голосом.
— Наприклад?
— Хоч би й узяти,— сказав старий,— життя, Всесвіт. Та все суще! Фіорди.
— І ти готовий віддати за них життя?
— За фіорди? — з подивом закліпав очима Слартібартфаст. — Ні.
— Ну, от бачиш.
— Відверто кажучи, не розумію.
— І все ж я не дійду до тями,— пробубонів Артур,— від чого нам доведеться там чхати.
Форд відчував, що тема розмови вислизає з-під його контролю, і вирішив не здаватися.
— Вся заковика в тому,— просичав він крізь зуби,— що ми не фанатики! І ми навіть і чхнути не встигнемо, як...
— Чому ти вирішив, що ми маємо там чхати,— гнув своє Артур,— зроби таку ласку, розтлумач врешті-решт.
— Зроби таку ласку, годі вже про чхання.
— Гаразд, якщо на те твоя воля,— сказав Артур. — Та ти ж сам про це торочиш.
— Бовкнув не подумавши,— буркнув Форд,— забудьмо про це. Справа от у чому...
Подавшись уперед, він підпер лоб рукою.
— Про що ж це я? — мовив він стомлено.
— Давайте просто сходимо на вечірку,— запропонував Слартібартфаст,— хто за чим. — І підвівся, мотаючи головою.
— По-моєму, це я й хотів сказати,— підхопив Форд.
З якоїсь незрозумілої причини, телепортаційні кабінки містилися за дверима з написом "Туалет".
Розділ 15
Дедалі більше поширюється думка, що подорож у часі являє собою загрозу, бо викликає екологічне забруднення історії.
Теорія та практика подорожей у часі розлого змальовані у відповідних статтях "Великої Галактичної Енциклопедії", більшість з яких незрозуміла для будь-кого, хто не вивчав найвищу гіперматематику щонайменше протягом чотирьох життів. І позаяк цього не можна було зробити до того, як винайшли переміщення в часі, не зовсім зрозуміло, звідки ж таки взялася сама ідея машини часу. Існує гіпотеза, що по своїй суті машина часу була винайдена одночасно у всіх епохах, що само по собі є чортибатьказнащо.