Він знизав плечима.
— Особисто я чув дещо гірше,— сказав він. По тому задумливо почухав під матнею.
— О-хо-хо,— зітхнув він. Потім ще раз відсьорбнув зі склянки, підняв її на світло і насупився. Покрутив її.
— Гей, у цю воду щось набовтали? — спитав він.
— Е-е. Ні, ваша честь,— нервово відказав Судочинний Пристав, який приніс йому воду.
— Тоді заберіть її геть,— гаркнув Голова,— і набовтайте туди чого-небудь. У мене є ідея.
Він відсунув склянку і нахилився вперед.
— Послухайте, що я вам скажу,— почав він. Рішення він виніс блискуче, і полягало воно ось у чому:
Планету Кріккіт слід на віки вічні помістити в кокон із часотягучки, всередині якого життя буде продовжуватися майже з нескінченною повільністю. Кокон буде переломлювати світло і, таким чином, буде перебувати незримим і непроникним. Втекти із кокона буде абсолютно неможливо, якщо його ніхто не відімкне ззовні.
Коли решта Всесвіту безповоротно добіжить свого кінця, коли для всього живого на світі настануть останні дні осені (само собою, що все те відбувалося ще в ті дні, коли не знали, що "Гаплик Всесвіту" — то буде помпезна ресторація) і не буде ані життя, ані матерії, от тоді і розплетуться нитки часотягучки і вилетить з неї планета Кріккіт, щоб, як їй і мріялось, самотньо скніти в присмерках порожнечі Всесвіту.
Замок буде на астероїді, який повільно обертатиметься навколо кокона.
Ключем буде символ Галактики — Троїста Хвіртка.
Ще не стихли оплески в залі суду, а суддя Пег уже був у трансенсуальній ванній у супроводі гарненької присяжної, якій він ще півгодини тому перекинув цидулку.
Розділ 13
Минуло два місяці. Зіпо Білброкс 5 х 10 у Восьмому Ступені обрізав по саме "тпру" свої протокольні джинси Верховного Галактичного Суду і відчалив тратити свої астрономічні судейські гонорари. Наразі він лежав на діамантовому піску, а вже знайома нам гарненька присяжна шмарувала його спину квалактинською есенцією. У цієї сульфініянки, із області Галактики поза Туманним Поясом Яги, шкіра була подібна цитриновому шовку, а сама вона дуже цікавилася юридичними органами.
— Чув новину? — спитала вона.
— Ууууіій-ах! — вирвалося у Зіпо Білброкса 5 х 10 У Восьмому Ступені, і щоб достеменно знати, чому він так простогнав, вам би треба було бути там присутнім. На інфоілюзійній стрічці цього нічого не було і все награно лише за переказами сучасників.
— Нє-а,— додав він, коли те, що змушувало його ууууіійа-ах-ахкать, уже припинилося. Він засовався, підставляючи своє тіло під перші промені третього і найбільшого з трьох первісних сонць планети Водь, яке тільки-но стало визирати із-за найкрасивішого у всьому Всесвіті виднокраю, і зараз небеса осяялися променями, які були найпотужнішим джерелом засмаглості в усьому світі.
Запашний бриз приблукав з-над спокійного моря, потинявся над пляжем і знов повернувся до моря, роздумуючи, куди б його ще поткнутися. Враз йому забаглося знову прилинути на берег, але за мить він крутнувся і повіявся в морську далечінь.
— Сподіваюся, що новина не є хорошою,— пробурмотів Зіпо Білброкс 5 х 10 у Восьмому Ступені,— бо інакше я її не витримаю.
— Сьогодні був виконаний твій вирок щодо Кріккіту,— піднесено мовила дівчина. У піднесеному тоні для цієї елементарної інформації потреби не було, та все ж вона сказала це саме таким тоном, бо таким був сьогоднішній день. — Це я почула по радіо,— пояснила вона,— коли ходила до яхти по олію.
— Угу,— буркнув Зіпо і знову опустив голову на діамантовий пісок.
— Дещо сталося,— докинула вона.
— Мммм?
— Як тільки замкнули кокон з часотягучки,— сказала вона і на мить припинила втирати есенцію квалактину,— один кріккітський крейсер, що зник невідомо де і вважався загиблим, таки справді був невідомо де. Він об'явився і спробував був захопити Ключ.
Зіпо рвучко перевернувся і сів на піску.
— Що-що?
— Та все гаразд,— сказала вона таким голосом, який би зупинив навіть Великий Вибух. — Як повідомили, сталася коротка битва. Ключ, а також крейсер були розкладені на атоми і розвіяні на всі просторо-часові боки. Судячи з усього, вони щезли навіки.
Усміхнувшись, вона видавила собі на пучки ще кілька крапель квалактинської есенції. Заспокоєний, Зіпо знову розлігся на піску.
— Зроби оте, що ти робила хвилину чи дві тому,— промуркотів він.
— Оце? — спитала вона.
— Та, ні, ні,— сказав він,— оте. Вона спробувала знову.
— Так? — спитала вона.
— Ууууіій-ах!
І знов, вам би там бути.
З моря знову прилинув запашний бриз.
По пляжу ходив чарівник, але його послуг тут не потребував ніхто.
Розділ 14
— На світі немає нічого, що могло б бути втраченим назавжди, окрім Чалезмського собору,— промовив Слартібартфаст, миготливе полум'я свічки, яку робот-кельнер поривався винести, червоно висвічувало його обличчя.
— Якого собору? — здивовано перепитав Артур.
— Собору в Чалезмі,— повторив Слартібартфаст. — То було тоді, коли я займався дослідженнями на замовлення Руху за Реальний Час, коли...
— Якого руху? — знову спитав Артур здивовано.
Старий помовчав, збираючись з думками, щоб притьмом довершити свою оповідку. Ковзаючи по просторово-часових матрицях та напустивши на себе одночасно послужливий і понурий вигляд, робот-кельнер цапнув свічку і виніс її. Їм принесли рахунок, вони плідно посперечалися про те, скільки було порцій равіолі і скільки вони випили пляшок вина і, як усвідомлював Артур, успішно вивели корабель із суб'єктивної орбіти на паркову орбіту незнайомої планети. І тепер кельнеру хотілося дограти свою роль у цій грі і закрити бістро.
— Вам усе стане зрозумілим,— сказав Слартібартфаст.
— Коли?
— За хвилину. Слухайте. Потоки часу зараз страшенно забруднені. В них плаває всяка мерзота, на кшталт уламків від корабельних аварій, і дедалі більше того мотлоху попадає назад до фізичного світу. Через завихрення в просторово-часовім континуумі.
— Чував, чував,— сказав Артур.
— Послухай, так куди ж ми летимо? — спитав Форд, нетерпляче відсовуючи від столу свого стільця. — Бо мені страх як хочеться туди попасти.
— Ми летимо,— повільним і розміреним голосом пояснив Слартібартфаст,— щоб випередити кріккітянських військових роботів і не дати їм захопити ті частини Ключа, які їм конче потрібні для того, щоб, відімкнувши; випустити їхню планету Кріккіт із часотягучого кокона та визволити своїх біснуватих Повелителів та решту армії роботів.