Найбільш вірогідно, що до ваших вух долетять вигуки на кшталт: "Боже праведний, ти що, літаєш? Бути того не може!"
Життєво важливо їм не повірити, бо ж раптом правда може виявитися на їхньому боці.
Злітайте все вище і вище.
Спробуйте кілька разів пірнути вниз, спочатку дуже сторожко, а потім, рівномірно дихаючи, витайте над кронами дерев.
НІКОМУ НЕ МАХАЙТЕ.
Після декількох вдалих спроб ви зрозумієте, що відволікатися стає дедалі легше і легше.
Потім ви пізнаєте силу-силенну премудростей: як керувати своїм летом, регулювати свою швидкість, свою маневреність,— і зазвичай вся штуковина криється в тому, щоб не занадто замислюватися над тим, що ви хочете зробити, а просто пускайте все на самоплин, ніби щось таке, що від вас зовсім не залежить.
Ви довідаєтеся також, як приземлятися належним чином, а це така штука, що з першого разу ви неодмінно сядете маком.
Ви можете вступити до одного з приватних клубів літальників, де вам допоможуть досягати найважливішої з усіх миттєвостей — самовідключення. Вони наймають людей з подиву гідними тілами та думками і в критичний момент ті люди вихоплюються із-за кущів і наглядно виставляються та/або витлумачують свою особливість словесним потоком. Не кожен автостопник може вступити до такого клубу, зате для деяких з них — це ймовірне місце тимчасового працевлаштування.
Трилліан читала це спрагло, та зрештою змушена була визнати, що Зафод не в тому емоційному стані, щоб пробувати літати, чи дряпатися по горах, чи тягатися з Брантісвоганським Цивільним Управлінням, щоб воно визнало свідоцтво про зміну місця проживання правомірним, ці речі теж були включені до переліку під заголовком "Умови доступу до сфери розваг".
Замість того вона скерувала корабель до Аллосіманіус-Синеки, планети льоду, снігу, запаморочливої краси та лютого холоду. Лижня від снігових рівнин Ліски до вершини Кришталевих Пірамід Састантуа, навіть з реактивними лижвами та з упряжкою снігогончаків, довга і виснажлива, зате краєвид з вершини, що відкривається на поля льодовика Стін, мерехтливі Призматичні Гори та далекий примарний танок льодосвітликів спочатку заморожує розум, потім повільно підносить його до доти незнаних виднокраїв насолоди прекрасним, і зі свого боку Трилліан відчувала, що вона не проти того, щоб трохи відчути, як її мозок повільно підноситься до доти незнаних виднокраїв насолоди прекрасним.
Вони зійшли на низьку орбіту.
Попід ними розпростерлися сріблисто-білі ризи Аллосіманіуса-Синеки.
До пізньої ночі Зафод залишався в ліжку. Одну голову він засунув під подушку, а друга розгадувала кросворди.
Трилліан знову терпляче покивала, дорахувала до кільканадцяти нулів і сказала собі, що основне зараз витягти з Зафода бодай єдине слово.
Вимкнувши всю кухонну робото-варо-паро-смажоматику, вона приготувала най-най-найсмачнішу вечерю, на яку їй тільки стачило тями: ніжно підрум'янене на олії м'ясо, пахучі фрукти, запашні сири, колекційні тонкі альдебаранські вина.
Все це вона склала на тацю і притарабанила йому власноручно, а потім запитала, чи немає в нього бажання поговорити.
— Щезни у вакуум,— була відповідь Зафода.
Трилліан терпляче покивала, дорахувала аж до кільканадцяти нулів з гаком, легенько хряпнула тацею об стіну, пройшла до транспортного відсіку і телерепортувала себе к бісу геть з його життя.
Вона навіть не запрограмувала якихось координат, у неї не було ані найменшої гадки, куди податися, вона просто перетворилася на випадковий набір крапок, які летіли крізь Усесвіт.
— Гірше,— сказала вона собі, натискаючи кнопку,— аніж тут, не буде ніде.
— Ну, й гайда,— промимрив собі під носа Зафод, перевернувся на другий бік, та за цілу ніч так повіки і не склепив.
Наступного дня, роблячи вигляд, що не шукає її, він безнастанно ходив порожніми коридорами корабля, хоча й знав, що її тут немає. Комп'ютер дошкуляв його запитаннями, що збіса на кораблі коїться, та Зафод заткнув двійко йому терміналів електронними кляпами і продовжував нудитися.
Через деякий час він став вимикати світло. Дивитися не було на що. Ніяких подій не передбачалося.
Якось уночі, лежачи в ліжку,— а тепер на кораблі ніч була безперервною,— він вирішив зібратися з силами і скерувати події в логічне русло. Він рвучко сів у ліжку і став похапцем одягатися. Йому спало на думку, що у Всесвіті має бути хтось такий, хто почувається більш розбитим, мізерним і забутим, аніж він, тож він рішив узятися до справи і знайти того співбрата.
Напівдорозі до рубки його осяйнуло, що ним міг бути Марвін, і він мерщій повернувся до ліжка.
А через кілька годин він знову вирушив у свій марний обхід затемнених коридорів, лаючи привітні двері, отут-то він і почув вимовлене "Гоп" і те його страшенно знервувало.
Напружено спершись на стінку коридору, він морщив свої обидва лоби, ніби силкуючись відкоркувати пляшку методом телекінезу. Він приклав пучки пальців до стіни і відчув якусь дивну вібрацію. Тепер йому зовсім чітко було чути ледь відчутні шерехи, і долинали вони не звідкіля-небудь, а з боку рубки. Сумніву не було.
Провівши рукою по стіні, він наткнувся на щось таке, що йому було конче потрібно. Він тихенько просунувся трохи далі.
— Гей, комп'ютере? — прошепотів він.
— Мммм? — так само тихо відповів найближчий до нього термінал комп'ютера.
— Чи є хто-небудь на борту?
— Мммм,— відповів комп'ютер.
— Хто ж це?
— Мммм ммм мммммм,— сказав комп'ютер.
— Чого?
— Мммм мммм мм ммммммммммм. Зафод затулив долонями одне із своїх облич.
— О Заркуне, спаси і помилуй,— промимрив він. Потім став пильно вдивлятися туди, де в темному кінці коридору був вхід до рубки і звідки долинали гучніші та змістовніші звуки і де були розташовані закляплені термінали.
— Комп'ютере,— знову прошепотів він.
— Мммммм?
— Коли я вийму твій кляп...
— Ммммм.
— ...нагадай, щоб я врізав собі в писок.
— Мммммм ммм?
— Все одно, якої голови. Ти просто скажи мені одне: це небезпечно? На "так" мммекни один раз, на "ні" — двічі.
— Ммммм.
— Небезпечно?
— Ммммм.
— Ти випадком не мммекнув двічі?
— Ммммм ммм.
— Гммммм.
Дюйм за дюймом він просувався вперед по коридору, а здавалося, що він волів би задкувати цілими ярдами, що і відповідало істині.