Не будучи певним, що четверта чарка правильно зрозуміла своє призначення, він послав за нею п'яту, щоб та витлумачила план дії детальніше, а шосту — для моральної підтримки.
— Ти багато п'єш,— сказала Трилліан.
Намагаючись звести чотирьох Трилліан в єдиний образ, його голови стукнулися лобами. Він облишив цю справу і, перевівши погляд на навігаційний екран, здивувався, уздрівши на ньому силу-силенну зірок.
— Якось випала нагода, приключилася пригода, зіпсувала все погода... — промимрив він. —
— Послухай,— сказала співчутливим тоном Трилліан і сіла поруч,— цілком зрозуміло, що, очевидно, деякий час життя тобі буде здаватися безцільним.
Він вирячився на неї. Йому ще ніколи не доводилося бачити людини, щоб могла сама собі сісти на коліна.
— Ну й дива! — вирвалося в нього, і мимоволі до горла вилилася ще одна чарчина.
— Ти завершив справу, яку було на тебе покладено багато років тому.
— Та ні, я щосили намагався від неї відкараскатися.
— І все ж ти довів справу до кінця.
Він крякнув. Здавалося, що в його шлунку чорти гопки стають.
— Боюся, що ця справа мене доконала,— сказав він. — Ось я, Зафод Біблброкс, куди забажаю, туди й полечу, що заманеться, те й відмочу. У мене самий що не є класний корабель у звіданих небесах, дівчина, з якою все, здається, йде якнайкраще...
— Чи ж бо?
— Ну, наскільки можу я судити. Я не фахівець з особистих стосунків... Трилліан звела брови.
— Я,— додав він,— хлопець хоч куди, який може зробити все, що зажадає, от тільки я зовсім не знаю, чого мені хочеться.
Він помовчав.
— Раптом одне,— додав він,— перестало в'язатися з іншим. — І наперекір такому твердженню, він смикнув ще чарчину і не дуже граціозно сповз з фотелю.
Поки він відсипався, Трилліан погортала бортовий примірник "Путівника по Галактиці для космотуристів". Там пропонувалася одна порада щодо пияцтва.
— Не цурайтеся питва,— говорилося там,— і хай вам щастить.
Для тих, хто бажав одержати детальнішу інформацію, путівник радив звернутися до статті про неозорість Усесвіту та способи примирення з цим фактом.
Потім вона надибала на статтю про одне з чудес Галактики — екзотичну курортну планету Хайляй Вайляй. Хайляй Вайляй — це світ, який складають ультрасуперрозкішні готелі та казино, кожне з яких утворилося внаслідок дії природної ерозії вітром та дощем.
Вірогідність такого винику дорівнюється приблизно одному шансу із нескінченності. Причини такого явища залишаються таємницею, бо жодному геофізику, фахівцю з теорії ймовірності, метеорологу-аналітику чи дивологу, що палає бажанням дослідити ті явища, побувати там не по кишені.
— Клас,— подумала про себе Трилліан, і за кілька годин, під сліпучими променями сонця великий білий корабель у вигляді сап'янця повільно спускався з неба, прямуючи до яскраво освітленої піщаної космопристані. Там, долі, корабель викликав фурор, і Трилліан була задоволена собою. Вона чула, як Зафод човгав десь по кораблю і щось собі насвистував.
— Як ти себе почуваєш? — спитала вона по внутрішньому зв'язку.
— Добре,— відказав він бадьоро,— просто чудово.
— А де ти зараз?
— У туалеті.
— А що ти там робиш?
— Просто сиджу.
За якусь годину чи дві стало ясно, що власне це він і робить, тож корабель повернувся в небо, навіть не відкривши свої люки.
— Агов,— озвався комп'ютер Едді.
Трилліан терпляче кивнула, побарабанила по консолі пальцями і натиснула на перемикач інтеркому.
— Гадаю, що розвага примусом тобі не до вподоби.
— Очевидячки, ні,— відповів Зафод невідомо звідки.
— Гадаю, що фізичне навантаження допоможе тобі трохи розвіятися.
— Гадаю, що ти можеш гадати що завгодно,— заявив Зафод.
Трохи згодом, коли Трилліан сіла, щоб погортати "Путівника" знову, в око їй упав заголовок "Умови доступу до сфери розваг", і коли корабель "Золоте серце" ринувся на неправдоподібній швидкості в невизначеному напрямку, вона відсьорбувала з філіжанки якесь непридатне для пиття творіння нутрімату і читала про те, як навчитися літати.
От що написано в "Путівнику по Галактиці для космотуристів" про мистецтво літати:
Політ — це мистецтво, або точніше — вправність. Вправність полягає в тому, щоб навчитися падати на землю і пролетіти повз неї.
Дочекайтеся гарного дня і спробуйте.
Перший етап труднощів не викликає.
Від вас вимагається лише одне — рішуче, з усієї сили, кинутися вниз і відігнати від себе думку про те, що вам буде боляче.
Це означає, що вам буде боляче тоді, коли ви не зумієте пролетіти повз землю.
Більшість людей не спроможні пролетіти повз землю, та коли вони будуть старатися належним чином, існує вірогідність, що вони не пролетять мимо і неодмінно об неї гепнуться.
Ясно, що труднощі полягають власне в другій частині — пролетіти мимо. Головне в цій справі — пролетіти повз землю випадково. В тому, щоб навмисне намагатися пролетіти повз землю, сенсу немає, бо це вам не вдасться. Вам необхідно зробити так, щоб вашу увагу чимось раптово відволікли, коли ви будете напівдорозі до землі, і зробити так, щоб ви вже не думали про падіння, або про землю, чи як вам буде боляче, коли ви не зумієте пролетіти мимо.
Тут і балакати нічого, як важко відволікти свою увагу від цих трьох речей за ту частку секунди, що маєш у своєму розпорядженні, дуже важко. От того-mo, після кількох перших невдач, більшість людей розчаровуються в цьому захоплюючому та видовищному виді спорту.
Проте, якщо вам достатньо поталанило і у вирішальний момент вашу увагу на мить відвернуто, скажімо, парою струнких ніг (щупальцями, псевдоногою, то вже буде залежати від вашої видової приналежності та/або особистих нахилів), чи вибухом бомби поблизу, чи, може, ви помітили рідкісний вид жука, що повзе по найближчій галузці, отоді в своєму подиві ви аж ніяк не гепнетеся об землю, а зависнете за декілька дюймів від землі, і для стороннього ока ви, мабуть, будете виглядати трохи дурнувато.
Цієї миті якраз необхідна глибочезна та витончена зосередженість.
Зависайте і пливіть у повітрі, пливіть і зависайте.
Не думайте про свою вагу, і хай вище підіймає вас подмух вітру.
Хто б що не говорив, у цю хвилю не звертайте на те уваги, бо корисного вам ніхто нічого не скаже.