У Петербурзі напевне з приватних джерел уже знали фактичний перебіг справи. Бутаков мав з приводу Шевченка інші неприємності: він був навіть під наглядом поліції, але з приводу згадки про нього в листі Левицького до Шевченка; однак жандарми незабаром зреклися своїх підозрінь щодо нього. Поки закінчилося друге трагікомічне слідство про горохові пальто й штани, Шевченко давно вже був на місці нового заслання. 2.5 місяці він просидів в Орській не на гауптвахті, як думали в Петербурзі, а в каторжній тюрмі, куди його запровадив 28 липня ретельний Чигир.
На підставі наказу Обручева з 5 вересня Шевченка 8 жовтня вивіз із Орської козацький підстаршина Булатов. Він віз поета до нового, всього чотири роки тому заснованого форту Новопетровського над Каспійським морем. Штаб батальйону, в якому мав служити Шевченко, стояв у місті Уральську. Командир батальйону мав виконати всі формальності, зв’язані з наказами Обручева, і тому Булатов із своїм арештантом затримався тут на цілий день. Шевченко відпочив на приватному помешканні в поляка-засланця Ятовта (псевдонім – Яків Ґордон). Господар і гість довго розмовляли. Поет справив своїми розмовами велике враження на Ятовта. У своїх пізніше опублікованих споминах він написав про цю зустріч із Шевченком таке: "Незалежна Україна була метою його мрій".
Швидко летів човен із Шевченком по бистрих уральських водах. 13 жовтня він був уже в Ґур’єві, а 14 жовтня ґур’євський комендант вислав поета морським байдаком на місце нового заслання.
1850 – 1857 рр. В Новопетровському форті
Перші місяці на новому місці
По трьох днях плавби Каспійським морем 17 жовтня 1850 року поштовий байдак, на якому виплив Шевченко з Гур’єва під конвоєм підстаршини Булатова, прибув до пристані Новопетровського форту на пустельному піщано-скелястому півострові Манґишлаку. Це був останній навігаційний рейд до форту бурхливим морем: починався період страшних вітрів і буранів, і Булатову, що "здав" Шевченка комендантові форту, довелося там і зазимувати.
Із штабу 1 лінійного батальйону Булатов привіз два папери: один комендантові форту, другий командирові тих двох рот батальйону, що стояли в Новопетровському. У першому було лише загально зазначено, що "рядовий із політичних злочинців" Шевченко переведений наказом генерала Обручева з батальйону ч. 5 до батальйону ч. 1 з тим, щоб служив у тих його ротах, що стоять у Новопетровському, і що приділено його до 4 роти "під нагляд командира роти штабс-капітана Потапова", якому спеціальною інструкцією наказано мати над Шевченком "особливий нагляд і не дозволяти йому ні писати, ні малювати, ні навіть мати при собі які-небудь знаряддя до писання й малювання".
Особа новоприбулого "політичного злочинця" овіяна була таємничістю. Щоправда, заборона писати й малювати "наводила на думку, що він, мабуть, із числа письменників або митців-малярів; але що він таке писав чи малював? Звідки? Хто він такий і за що потрапив у солдати? – про це ніхто з нас спершу не знав", – оповідав пізніше в своїх споминах капітан Косарев, командир іншої роти, що стояла теж у форті. Сталося це тому, що чи через недогляд, чи через поспіх з Орської фортеці не переслали ні службового реєстру Шевченка, ні даних про царську конфірмацію 1847 року.
Уже два з половиною роки Шевченко не виконував солдатської муштри і був фактично вільний від усякої військової дисципліни, від усього того, до чого мав глибоку й органічну відразу. Тепер опинився в ще гіршому становищі, ніж під час першого заслання до фортеці Орської, де хоч і мав спочатку брутального начальника, але мав і близьких оборонців та опікунів: тут він був зовсім безборонний і вже не міг мати й найменшої надії на те, що його становище не те що ближчим часом, а й взагалі коли-небудь покращає. Навіть листи до знайомих заборонено було йому писати, на що мали право найгірші кримінальні злочинці.
Штабс-капітан Потапов ретельно взявся за Шевченка. "Неосвічений, безсердечний", часто без потреби грубіянський і суворий, ненависний не тільки солдатам, а й старшинам, він приставив до Шевченка спеціального доглядача-"дядьку", а сам не давав йому жити своїми "дріб’язковими непотрібними причіпками", знущаючись, – як оповідає Косарев, – з людини, що "вже й без того терпіла":
"То, бувало, ні з того, ні з цього, почне в нього кишені вивертати, щоб подивитися, чи нема в нього чого написаного або намальованого. То почне глумитися з нього за недосить голосну і не "солдатську" відповідь на питання, або за спущені додолу очі тощо".
Але найбільше мучив він Шевченка, домагаючись від нього "тонкой выправки, маршировки и ружейных приемов", до чого вже й в Орській Шевченко виявив повну нездатність. Навіть офіцери, колеґи Потапова, люди, далекі від сентиментальності, заступалися за поета, вказуючи ретельному капітанові на всю безплідність його зусиль, але він відповідав: "А що, я маю за нього відповідати на оглядах, чи що?" – і далі мучив Шевченка. До цих моральних мук долучалося часто й повне фізичне виснаження: Потапов висилав його навіть на грабарські "фортові роботи", що й для призвичаєних до фізичної праці людей були дуже тяжкі, а для Шевченка по перенесених хворобах і по кількамісячному перебуванні в каторжній в’язниці були просто над силу. А до того ж ще й дика, мертва пустеля, що оточувала форт, наводила на душу вигнанця ще більший сум: "навколо – сине, сіре каміння, піски та солончаки…"
Такого життя поет не міг би довго витримати, але обставини стали складатися так, що в ньому почали з’являтися й ясні проблиски. Офіцери, в душах яких була хоч маленька іскорка людяності, приглядаючись до Шевченка, почали йому співчувати, і по трьох місяцях свого перебування в Новопетровському він уже міг написати княжні Варварі Репніній: "начальники мої – добрі люди".
Залишився Потапов із своїми причіпками й знущаннями, залишилася й ненависна муштра, але завдяки своїй чарівній вдачі, своїй освіті й талантові оповідача Шевченко почав що далі, то більше завойовувати собі симпатії свого оточення. На Різдвяних Святах 1850 року в одній із пустих казарм відбулася аматорська вистава комедії Островського "Свои люди – сочтемся". Шевченко виступив тут і як декоратор, і як актор. Запальний аматор театру, приятель найвидатніших акторів того часу, сам драматург, знавець театральної техніки й тонкий оповідач-імітатор, він не міг не бути душею цієї справи і, мабуть, був сам і її ініціатором, і режисером. Він був так чудесно заґримований і вдягнений і так блискуче виконав роль урядничини – хабарника-пияка Різположенського, що "здивував і захопив" і публіку, і самих акторів, які його гри перед тим не бачили, бо на пробах він не грав як слід, а тільки подавав репліки.