Надзвичайне було своєю безпосередністю і простотою це його літературне посланіє, де він властиво перший відкинув "общеруську" літературно-язикову теорію: "А на москалів не вважайте: нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму… У їх народ і слово – і у нас народ і слово". Закінчив же його поет справді в стилі апостольських посланій: "Горе нам! Но, братія, не вдавайтеся в тугу і работайте розумно во ім’я матері нашої України безталанної. Амінь".
Це був останній літературний твір перед великою зміною, що мала настати в поетовому житті. Останнім малярським твором був портрет княгині Кейкуатової – шедевр нашого і один із видатних творів європейського малярства першої половини XIX віку. Закінчивши цей портрет, Шевченко провів у Седневі Великодні Свята, що припали в тому році на 23 березня, а на початку квітня вирушив звідти до Києва: поспішав на весілля Костомарова, у якого, як недавно у Куліша, мав теж бути за боярина. На станції в Броварах перевдягся у фрак, але коли дніпровський порон причалив до київського берега, Шевченка арештувала поліція, що вже чекала на березі. Разом з усіма речами, серед яких були в валізці й нелегальні твори, поліція повезла поета до губернатора Фундуклея.
Сталося це 5 квітня 1847 року. За якусь годину він стояв уже перед губернатором, а той жартував з приводу його урочистого убрання. Коли Шевченко пояснив, що він у фраку, бо поспішає на весілля Костомарова, Фундуклей сказав: "Еге! коли так, то де жених, туди треба й бояринові!" Костомаров був арештований 26 березня й сидів уже в казематі в Петербурзі.
У поетовій валізці знайшли, крім шістьох портфелів з рисунками, багато віршів, листів і різних паперів. Розглянувши їх, губернатор на другий день писав до "III відділу власної його величності канцелярії": "Серед паперів його знайдено рукописну книгу з віршами його творчості [в доданому описі докладніше: "Книга писаних віршів під заголовком "Три літа""], з них деякі – бунтівничого й злочинного змісту". Через це губернатор як ці, так і інші знайдені у поета вірші, а також приватне листування визнав за потрібне переслати до Петербургу разом із арештованим їх власником і автором. 6 квітня Шевченко під ескортом офіцера поліції Ґрішкова та жандарма виїхав із Києва, провівши в київському арешті тільки одну ніч. Не міг не здавати собі справи з того, чим усе це йому загрожує, але тримався в дорозі так, що завідувач одної з поштових станцій, поки залагоджував подорожні формальності, сказав, звертаючись до Шевченка й поліційного офіцера: "З виду не можна вгадати, хто тут із вас арештований і хто кого супроводить", – такий Шевченко був безтурботно веселий, так весело жартував, сміявся й співав…
Лише на одинадцятий день – 17 квітня – арештований поет із своїми конвоїрами під’їхав до славного на всю Росію петербурзького "здания у Цепного моста", де не тільки містився штаб корпусу жандармів та "III (секретний) відділ власної його величності канцелярії", а й каземати для арештованих, що над ними велося слідство.
1847 р. Слідство у справі кирило-мефодіївців
Приводом до арешту Шевченка був донос студента Олексія Петрова про існування в Києві таємного політичного товариства, статут якого ще перед написанням доносу цей провокатор вручив кураторові київської шкільної округи ген. О. Траскінові. Оселившись 1 листопада 1846 року в одному домі з Миколою Гулаком, опостінь його кімнати, Петров підслухував розмови Гулакових гостей, членів знаного вже нам Братства св. Кирила й Мефодія. Познайомившись потім із Гулаком і прикинувшись республіканцем, Петров здобув собі довір’я Гулака, який познайомив його з літературою Братства і прочитав йому чотири поезії Шевченка, що їх змістом, як писав Петров у доносі, були "виразно протизаконні думки". На допиті, що зробив йому помічник куратора М. Юзефович, Петров коротко передав зміст Шевченкової "комедії" "Сон" та "Посланія до земляків", ствердивши, що в першому творі Шевченко "найгострішими словами виливає свою ненависть на царську фамілію", а в другому "намагається спонукати українців до повстання".
Коли 17 березня центральна управа політичної поліції в Петербурзі, звана "III Отделением Собственной Его Величества Канцелярии", дістала з Києва вістку про існування відкритого Петровим "Слов’янського товариства", шеф жандармів гр. Олексій Орлов наказав арештувати М. Гулака, що тоді мешкав уже в Петербурзі. У паперах його, крім "найзлочиннішого змісту" "Книг битія українського народу", жандарми знайшли ще й листування з Кулішем, Оп. Марковичем, В. Білозерським й іншими братчиками. В одному листі Білозерського звернуло на себе увагу жандармів таке місце:
"Яку геніальну людину ми маємо в Тарасі Григоровичу, бо тільки геній за поміччю одного глибокого почуття має хист угадувати потреби народу й навіть цілого віку, до чого без поетичного і разом із тим релігійного вогню, не приведе жодна наука ані знання".
Гр. Орлов, висилаючи 20 березня накази на Україну зробити труси у скомпрометованих знайденим у Гулака листуванням та згаданих у доносі Петрова осіб, наказав "розшукати" й Шевченка. У Петербурзі перебував тоді разом із Бібіковим і начальник його канцелярії Писарев, київський спеціаліст у провадженні слідств над місцевими таємними товариствами. Його не задовольнив наказ шефа жандармів, і він піддав думку арештувати Білозерського й зробити трус у Шевченка. 23 березня Орлов, погодившись із думкою Писарева, вислав відповідний наказ генерал-губернаторові Лівобережної України кн. Долгорукову, бо, за даними, що їх мали жандарми, Білозерського й Шевченка треба було шукати на Чернігівщині. Поки Долгоруков наказав виконати це чернігівському губернаторові, поки той сповістив про це повітових "ісправників", Шевченко, як знаємо, сам приїхав до Киева й попав у руки київської поліції.
Ще перед арештом Шевченка, що стався 5 квітня, 26 березня знайшли у Костомарова Шевченкові "Сон", "Посланіє" і, крім того, фраґмент "Великого льоху", а 3 квітня в Варшаві забрали й у Білозерського цілий зшиток Шевченкових нелегальних поезій. У самого поета забрали цілий альбом "Три літа". У багатьох листах, забраних у Костомарова, теж повно було згадок різних осіб про Шевченка. А що далі посувалося слідство над братчиками, то більше виявлялося, який непереможний вплив мали на них Шевченкові твори. Із зібраного матеріалу стало видно, якою пошаною й культом оточене було ім’я поета, і то не тільки в "братчиків", а взагалі на Україні. Артисти-малярі ілюстрували його твори (Башилов і гр. де-Бальмен), учені турбувалися за його долю (Метлинський), поети вихваляли його в своїх "посланіях" (Александров, Чужбинський, Андрузький), мало не всі братчики або читали, або старалися роздобути в товаришів Шевченкові нелегальні твори, а всі на всі лади висловлювалися про нього з найбільшою пошаною, тішилися його новими творами й вихваляли їх; неналежна до Братства українська молодь теж величала його "отаманом" і "батьком".