З Чернігівщини не поїхав просто на північ, а завернув до Києва, де хотів побачити контракти. Це було між 6 та 13 лютого. Може це рішення було й випадкове, – міг мати попутником когось із чернігівських поміщиків, може навіть і самого Григорія Тарновського. Усі найбагатші землевласники Правобережжя й Лівобережжя бували на цьому з’їзді, де раз на рік робили всякі торговельні угоди. Про те, що був тоді в Києві, знаємо лише з одного листа Василя Білозерського, який розповів, що саме під час контрактів познайомився в тому році з Шевченком. На жаль, не знаємо нічого про враження поета від цього всеукраїнського ярмарку, під час якого тоді рікою лилося шампанське, гриміла скрізь музика й не замикалися двері різних мандрівних театрів, де повно було всяких кабаретових "зірок", а з рук до рук переходили програні в карти маєтки, і одні заробляли тисячі, а інші їх прогулювали.
З Києва поспішав до Москви й Петербургу, бо по дорозі не заїхав навіть до свого друга Віктора Забіли, хоча й обіцяв, очевидно, та й без того випадало б. Залишив тільки приятелеві цидулку, в якій нарікав на те, що не міг у Борзні купити потрібних припасів.
Забіла був дуже цим засмучений і згодом надіслав Шевченкові гумористичне віршоване "посланіє", в якому дорікав йому за "те, що в хутір не забіг", що "зазнався, бачите, з панами, а земляків так і забув":
Який же ти земляк? Який же ти писака?
Неначе гнав тебе собака,
Боявся день подарувать –
Щоб побувать у мене в хаті,
Щоб пісень вмісті заспівати,
Якії серце нам гризуть…
За розчарування, що його зазнав, Забіла бажав приятелеві цілого ряду "гастрономічних мук" – з півроку не куштувати
Борщу, вареників, ковбас, литівки,
Сеньги, чахоні і скубрійки…
Щоб цілий день не пив горілки,
Не довелось щоб і наливки
Хоч раз один ковтнуть на смак,
Та щоб приснилось: бужанина,
В’юни, лоскірка і свинина
З сметанкою та із хріном!!!
Отії "щи" щоб їв ти руські!
Отії соуси хранцузькі,
Що тільки в животі бурчать!!!
Тим часом Шевченко по короткому перебуванні в Києві простував до Москви і в середині лютого був уже там. 19. II. він подарував автограф "Чигирина" акторові М. С. Щепкинові. По довгому перебуванні в Яготині йому особливо хотілося пізнати свого талановитого земляка-артиста: в родині Репніних його не могли не згадувати часто, бо князь Микола був великим прихильником його талантів і поміг йому викупитися з неволі.
Тягнуло теж Шевченка познайомитися і з другим земляком – професором Осипом Бодянським. На Україні, як ми бачили, поет не проминув ні одного вченого українознавця. До Бодянського ж не міг не мати особливої симпатії, як до енергійного видавця джерел до української історії й передусім козаччини, як до знавця української етнографії і найліпшого тоді знавця слов’янського відродження. Бодянський поміг Шевченкові виправити текст "Гамалії". Під час цього перебування в Москві Шевченко, мабуть, познайомився з представниками московського слов’янофільства: і Щепкин, і Бодянський мали з ними знайомства, а горді своїм земляком, не могли (особливо Щепкин) не постаратися ввести його до кругу своїх московських знайомих.
Із слов’янофілів міг тоді Шевченко пізнати Ів. Кіреєвського, а з западників – їх головного вождя Станкевича й ціле ближче його оточення. На жаль, про це все є лише посередні дані. Бодянський і Щепкин оточили Шевченка найвищою пошаною й любов’ю. Бодянський у листі з того ж року називав поета "поводирем усіх нас", себто вождем усіх українських національних діячів. Пізніше листування Шевченка з Бодянським показує, як обидва вони один одного високо цінили. Присвята ж Щепкинові "Чигирина" й написане в тому ж році, трохи згодом, посланіє ("Заворожи мені, волхве…") доводять, як глибоко Шевченко прив’язався до цього геніального артиста, якому все життя довелося бути "на чужині, на чужій роботі". Ніхто з таким ентузіазмом не приймав Шевченкових творів і не декламував їх, як Щепкин.
Пробувши в Москві днів із п’ять, виїхав до Петербургу.
Віз Шевченко на далеку північ багатющий запас вражень. Справдилося те, що передбачав. Бачив народ свій у неволі й біді. Бачив, що "сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями" – руїнницьку роботу російської бюрократії ("німців") і земляків-перевертнів. На загальному дантівському образі страшного морального й культурного падіння вищої верстви та гнобленої нею хліборобсько-селянської маси яскравими плямами виступили образ його розтоптаної квітки, його Беатріче – Оксани та понура група убогих кирилівських хаток, з яких визирали обличчя братів і сестер, що "німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть". На загальному тлі образу сплюндрованої "нашої, не своєї землі" мигтіли ясними вогниками окремі більш і менш яскраві й далекі від зла, що навколо них розлилося морем, постаті – живий ангел княжна Варвара, добрий і чесний, але нудний містик Капніст, трагічні коміки Забіла й В. Закревський, повний національного пафосу Куліш, і ще може дехто, але це були зернятка в купі струхлявілої, спліснілої полови. Віз із собою глибоко вирізьблений у серці, а в подорожньому зшитку кривавими літерами списаний образ Розритої Могили.
1844 – 1845 рр. "Три літа"
"Живописна Україна"
До Петербургу Шевченко повернувся в кінці лютого. Місяців із десять провів на Україні й втратив цілий шкільний рік. Якби не затримався так довго на Україні, то весною 1844 р. міг би вже Академію скінчити, бо саме тоді минало шість літ від часу, коли розпочав там свою науку, а курс науки був шестирічний. Отже треба було ще рік в Академії пробути. Потрібний йому був лише диплом, а вчитися вже властиво не мав чого: виконані ним у 1843 р. на Україні портрети можуть бути найкращим свідоцтвом того, що був уже цілком закінченим майстром. Мав уже заслужену славу талановитого портретиста й доброго ілюстратора.
Повернувшись до Петербурґу, тижнів два-три не брався ще ні за яку працю. Цей час заповнили радісні зустрічі з давніми приятелями. До столиці прибув тоді з України молодий багатий дідич Григорій Галаган. Він зробив прийняття для петербурзьких земляків, на яке запросив і Шевченка. Далі одна за другою пішли забави. Українець Литвинів яскраво описував у листі до свого приятеля Бодянського, як він, Галаган і Шевченко весело проводили час, не розлучаючись, "як брати". Описував Литвинів і незабутній вечір, проведений спільно з поетом у В. І. Григоровича. Шевченко смішив своїх друзів веселими оповіданнями.