Праця його в Академії йшла успішно: за рік по вступі до неї – 3 травня 1839 року – він дістав у нагороду за програмовий рисунок з натури срібну медаль. Хоч життя його було може й занадто розкидливе, але при своїх надзвичайних здібностях він знаходив час не лише для фахової науки, а й для широкої самоосвіти. Читав дуже багато, і то не тільки твори красного письменства, а й наукову літературу, передусім історичну. Іще коли був у Ширяєва, прочитав за радою того ж Сошенка двотомову історію античної Греції Джона Ґілліса, потім багатотомову "Подорож Анахарсіса" абата Бартелемі, а за перших літ свого перебування в Академії прочитав і Плутарха, і багатотомову "Історію хрестових походів" Мішо, і класичний твір Вазарі про митців Відродження, і багато критичних трактатів з теорії й історії мистецтва.
Із доступними творами всесвітньої літератури (поза польською) ознайомився в російських перекладах. Прочитав Данта ("Пекло"), Ґолдсміта, Байрона, Річардсона в переробці Жюля Жанена, Макферсона, Шекспіра, Данієля Дефо, Вальтер Скотта, Діккенса, Ж. Ж. Руссо, Шатобріана і В. Гюґо, Е. Сю, Ґете, Шіллера, Гайне, Кернера тощо. Читав описи подорожів Араґо, Дюмон-Дюрвіля, Вашінґтона Ірвінґа. Російське красне письменство знав блискуче, починаючи від Тредьяковського, Ломоносова й Державіна й аж до новинок останнього дня. Читав усі російські часописи, як видно з різних даних, систематично і завжди. З польських письменників знав твори Міцкевича, Красінського, М. Чайковського, Б. Залеського, Ґощинського й інших. Слухав лекцій своїх і університетських професорів – з фізики, анатомії, зоології й теорії естетики.
Штернберг
Тим часом восени 1838 р. повернувся з України до Петербургу талановитий мистець-маляр Вільгельм Штернберґ. Гостював він на Чернігівщині в українського дідича Григорія Тарновського, власника Качанівки. Шевченко вже перед тим багато чув про цього талановитого жанриста й пейзажиста. Штернберґ був типовим ідеалістом-романтиком; скромний, лагідної вдачі, сентиментальний, щирий у відносинах, був він людиною високих моральних чеснот, але при деякому пуританізмі не уникав і забав, і товариських бесід за чаркою вина або склянкою пива – був життєрадісний, рухливий і вмів зживатися з людьми. "…Яка ж він добра й лагідна істота! – писав про нього Шевченко. – Справжній мистець! До нього все всміхається, як і він до всього. Щасливий завидний характер!"
До людей такої вдачі, як цей життєрадісний, зрівноважений і розсудливий юнак, Шевченка особливо тягнуло, і вони відразу зблизилися. Це зближення із Штернбергом внесло в життя Тараса деякий момент рівноваги. Зоставшись сиротою, а згодом пригноблений гіркою долею панського лакейчука й потім робітника-челядника, він звик був замикатися в собі і виявляв певну недовірливість до людей, з якими йому доводилось зустрічатися. Звільнившися від пут рабства, опинившися в середовищі людей інтелігентних і гуманних, він вдався в іншу крайність – занадто щиро відкривав обійми новим знайомим і товаришам. Але ця нова риса його вдачі була також і певним задоволенням потреби ділитися з кимсь думками й почуваннями, потреби, властивої всім щирим і обдарованим великою життєвою енергією людям.
У Петербурзі від самого переїзду до цього міста аж до хвилі звільнення з кріпацтва не мав він власне таких близьких приятелів, щоб уміли як слід оцінити пориви його душі і його характерну мистецьку вдачу – ні такий Іван Нечипоренко, ні флегматичний Хтодот Ткаченко, обидва хлопці-селюки, хоча їх і любив Тарас, не були для нього справжніми товаришами. Придбав справжнього друга в особі Сошенка, але цей чесний і добрий хлопець, не зважаючи на своє мистецьке покликання, що з далекого українського Богуслава завело його аж до Петербургу, був людиною досить обмеженою, не мав широкої фантазії, і прив’язаний до нього всім своїм вдячним серцем Тарас із його ентузіастичною натурою був мало зрозумілий цьому чесному, чеснотливому й працьовитому землякові. Сприятелювавшися з Брюловим, Тарас не міг не відчувати тієї дистанції, що відділяла його від обожуваного вчителя, який при всій близькості їхніх взаємовідносин залишався для учня далекосяжним ідеалом, поставленим на височезному п’єдесталі слави й досконалості.
Тарас був самотній, а шукав товариства й таких друзів, що з ними можна було бути і щирим, і запанібрата, у яких міг би знайти зрозуміння не лише своїх настроїв та настанов, але й своїх сумнівів. Штернберґ на життєвій дорозі Шевченка був першим справжнім його другом-товаришем. Вони зрештою й оселилися вкупі. Сталося це по тому, як Шевченко посварився з Сошенком у кінці січня 1839 року. Сошенко відмовив Тарасові в приміщенні. Причиною були ревнощі Сошенка, бо Тарас почав залицятися до хазяйчиної небоги, дуже гарненької німкені Маші, що в неї Сошенко був закоханий, а Маша захопилася жвавим, веселим і дотепним Тарасом.
Укупі з Штернберґом Шевченко прожив не менше чотирьох місяців, поки Штернберґ не виїхав (десь на початку літа 1839 р.) до Оренбурґу, щоб узяти участь у військовій експедиції на Хіву генерала гр. В. О. Перовського. Штернберґ познайомив Шевченка з кількома німецькими родинами – Шмідтів, Фіцтумів і Йоахімів. По сьомій годині вечора Шевченко був уже вільний від академічних занять, і разом із Штернберґом вони або відвідували своїх знайомих, або бували в театрах.
Бувати в театрі Шевченко почав іще перед своїм звільненням із кріпацтва. Познайомившись із технічним персоналом Великого Театру в 1836 році, коли розмальовував його стелі й плафони, напевне потім використав ці знайомства, щоб не раз, може й безплатно, подивитися на театральні вистави. На початку 1837 року він бував на Гастролях славетної балерини Марії Тальйоні уже в товаристві Брюлова й його знайомих. Тепер завжди міг піти до театру, бо крім стипендії припадали йому гроші і з заробітків: мавши вільний час, робив портрети аквареллю, а згодом почав заробляти й як ілюстратор. Опера, балет і драма однаково його захоплювали.
Можна з певністю твердити, що не пропускав ні одної нової п’єси, але російський театр тих часів був убогий на репертуар: живився переробками французьких сентиментальних мелодрам та водевілів або наслідуванням їхньої немудрої техніки такими драматургами, як Кукольнік, Полевой або Розен. Винятками були лише уславлена вже комедія Грибоєдова "Горе от ума" та безсмертний "Ревизор" Гоголя. Навіть "Розбійники" Шіллера виставлялися в переробці, а не в точному перекладі. Зате музикою Шевченко міг захоплюватися досхочу. "Чарівниця-опера" до кінця життя лишилася його улюбленою мистецькою розвагою. Не раз він мав нагоду бувати й на концертах найвизначніших європейських віртуозів – віолончелістів, скрипалів і піаністів.