Життя та пригоди Санта-Клауса

Страница 5 из 27

Лиман Фрэнк Баум

— Дитинство — найбезтурботніша пора у житті людини, — сказав Ак, угадавши думки Клауса. — Це роки безневинних забав, і в цьому віці людина як ніколи вільна від турбот.

— Скажи, а чому одні діти живуть так, інші — інакше? — запитав Клаус.

— Тому, — пояснив йому великий Ак, — що одні народжуються в халупах, а інші — в палацах. Які батьківські статки, така й дитяча доля. З одних здувають порошинки, вдягають їх у шовк і льон тонкої роботи, а інші ростуть, наче трава при дорозі, і ходять у старому рам'ї.

— А все-таки всі діти гарні та привабливі, — замріяно промовив Клаус.

— Поки вони залишаються дітьми — так, — охоче погодився Ак. — Вони радіють, що живуть на цьому світі, а інші клопоти їх не обходять. От минуть роки, і вони сповна спізнають життя. І тільки тоді ці діти зрозуміють, що життя — це боротьба і вічні клопоти, це безнастанні праця і солоний піт. А ще — це одвічне прагнення до наживи. Немає на світі жодної людини, котра була би байдужою до грошей. Натомість у лісі, де ти виріс, ніхто навіть не знає, що це таке — гроші.

Клаус трохи помовчав, а тоді запитав:

— Як трапилося так, що я виріс у лісі, серед істот, мені не рідних?

І Ак в усіх подробицях розповів Клаусові історію його появи у Дикій Пущі: про те, як людське немовля покинули побіля лісу на поталу диким звірам, і про те, як добра німфа Нецилія врятувала його від загибелі, і про те, як він ріс під її опікою та став улюбленцем усіх безсмертних.

— І все ж таки, я не такий, як усі вони, — замислено промовив Клаус.

— Не такий, — згодився Господар Усіх Лісів, — але в дечому такий самий. Німфа, що замінила тобі матір, зараз з вигляду схожа на твою сестру, а згодом, коли ти зістарієшся та посивієш, — то взагалі виглядатиме як дочка. Мине ще трохи часу — і по тобі лишиться тільки спогад, а вона і надалі залишатиметься Нецилією, такою ж юною, якою була раніше.

— Для чого ж тоді приходити у цей світ, коли все одно повинен померти? — згоряючи від цікавості, запитав Клаус.

— Ніщо не вічне у цьому світі, крім самого світу та його хранителів, — пояснив Ак. — Що поробиш, коли так уже влаштоване життя, що все має своє місце і свій час. Хто мудрий, той шукає способу прислужитися світові. А за добро, яке він зробить, винагородою стане йому вічне життя.

Не все зрозумів Клаус із його слів, проте йому дуже захотілося приносити користь своїм одноплемінникам, і всю решту дороги він щось зосереджено обмірковував.

Вони побували у багатьох сільцях, селах і містечках, розкиданих у найрізноманітніших куточках світу. Вони бачили там і селян, що гнули спину від зорі до зорі, і воїнів, котрі билися у лютих січах, і купців, які обмінювали крам на білі та жовті металеві кружальця. І де би вони не були, Клаус ніде не залишався байдужим до дітей. Хлопцеві запали в душу Акові слова про те, що й він,

Клаус, був колись безпорадним немовлям. Тепер йому над усе хотілося допомагати малим дітям, робити для них те, що зробила для нього колись добра німфа Нецилія.

День за днем Господар Усіх Лісів та його учень облітали землю. Ак майже не розмовляв із хлопцем, котрий міцно тримався за його пояс, зате показував йому всі закути, де можна було ознайомитися з життям та побутом людей.

Нарешті подорож закінчилася, і вони повернулися у Дику Пущу, де на них уже чекали німфи дерев. Проте з найбільшим нетерпінням чекала на їхнє повернення красуня Нецилія.

Великий Ак тримався спокійно і безжурно, а Клаус замислено морщив чоло. Нецилія бачила, як змінився її син, котрий до того часу був веселий і потішний. І, бачачи таку зміну, вона тільки сумно зітхала. Ніколи, думала вона, його життя вже не буде таким, яким було до цієї подорожі, де він стільки всього побачив.

Розділ сьомий

КЛАУС ПОКИДАЄ ДИКУ ПУЩУ

Коли добра Королева Журлайна торкнулася своїми прекрасними губами золотої чаші та пустила її по колу, вітаючи мандрівників із поверненням, Господар Усіх Лісів, котрий до того часу не промовив ще ані слова, запитально поглянув на Клауса і сказав:

— Ну?

Хлопець зрозумів його і повільно підвівся, залишаючись побіля Нецилії. Він обвів поглядом знайоме коло німф, кожна з яких була йому вірним другом, і непрохані сльози затуманили його очі..

— Я жив у цілковитому невіданні, — промовив він просто, — допоки великий і безмежно добрий Ак не пояснив мені, хто я такий насправді. Ви, безтурботні мешканці лісових альтанок, ви, вічно юні, вічно прекрасні і невинні, — не найкраща компанія для людського сина. Я бачив людей і тепер знаю, наскільки мало їм відміряно життя — якусь жменьку літ. Я також знаю, як вони мусять важко працювати заради необхідних їм речей.

Знаю тепер і те, як вони з кожним прожитим роком невмолимо згасають, щоби врешті-решт опасти, наче осіннє листя. Проте в кожної людини є мета — залишити цей світ після себе так чи інакше трохи кращим, ніж він був до неї. Я належу до людського роду, і доля людини — це моя доля. За вашу дбайливу турботу про бідну, покинуту дитину, всиновлену вами, а також за вашу люб'язну дружбу, яку я спізнав у дитинстві, моє серце завжди переповнятиметься вдячністю. Мою названу маму, —тут він замовк і поцілував Нецилію у біле чоло, — я любитиму та плекатиму, допоки житиму. Але я повинен покинути вас, щоби долучитися до тієї вічної боротьби, на яку приречене людство, і прожити своє життя по-своєму.

— І що ти робитимеш? — насторожено запитала Королева.

— Я даруватиму радість людським дітям і волів би, щоби це стало справою всього мого життя, — відповів Клаус. — Ви піклувалися про немовля, котре знайшли у лісі, і тому я виріс сильним та щасливим. Скажіть, чому б тоді мені не заопікуватися людськими дітьми. Я так і чинитиму, і тоді спогад про прекрасну Нецилію залишиться у тисячах людських сердець. І поки існує цей світ, смертні прославлятимуть у піснях і легендах її доброту. Володарю, чи добре я сказав?

— Сказано добре, — заспокоїв його Ак, а тоді підвівся і додав: — Але я хочу нагадати ще одне. Ти був сином цього пралісу, ти виріс серед німф, і вже тому ти не такий, як усі твої одноплемінники. Тож коли ти підеш до людей, то й далі перебуватимеш під заступництвом Дикої Пущі. А щоби тобі гаразд велося в усіх твоїх починаннях, ті сили, якими ти обдарований тепер, також залишаться з тобою. Якщо ж виникне потреба, то завжди можеш покликати німф, рілсів, нуків чи фей, і вони з радістю стануть тобі у пригоді. Це кажу я, Господар Усіх Лісів, а моє слово — Закон!