Життя та пригоди Санта-Клауса

Страница 10 из 27

Лиман Фрэнк Баум

Моргунчик був обурений тим галасом, який зчинився через якусь там іграшку. Він зіскочив зі столу і, показуючи цілковиту зневагу до дерев'яної пародії на кота, всівся перед каміном.

Проте Клаус не розділяв котячих почуттів, і коли засвітало, він вийшов із хати і побрів глибоким снігом через Веселу Долину, а потім рівнину. Він ішов доти, поки не дійшов до села. Там, у бідній халупці, яка тулилася під стінами розкішного палацу лорда Лерда, на благенькому ліжнику лежала хвора дівчинка.

Клаус підійшов до дівчинки, поцілував її, втішив, як міг, а тоді витягнув з-за пазухи іграшкового кота і вклав його дівчинці в руки.

Немає слів, щоб описати ту вдячність — за добру справу, за довгу дорогу, — яка промінилася у дитячих очах! Дівчинка міцно, наче неабияку коштовність, притиснула кота до себе і тримала, не відпускаючи його ні на мить. Біль притупився, жар перестав пекти її чоло, і вона забулася приємним сном здорової людини.

Усю дорогу, ідучи додому, Клаус сміявся, свистів та наспівував. Це був найщасли-віший день у його житті. Повернувшись додому, він із подивом виявив, що в хаті на нього чекає левиця Тигруня. Тигруня полюбила Клауса ще тоді, коли він був немовлям, і поки хлопець жив у Дикій Пущі, левиця часто навідувалася до альтанки Нецилії, де колись мешкав малий. Коли Клаус, покинувши Дику Пущу, переселився у Веселу Долину, Тигруня лишилася сама-самісінька. І от коли самота стала особливо нестерпною, вона, незважаючи на снігові замети та віхолу (а леви терпіти не можуть зими), прийшла до Клауса, аби ще раз побачити свого приятеля. Тигруня вже була старою і беззубою, а китички на її вухах і хвості з темно-жовтих зробилися білими, наче сніг.

Левиця лежала перед каміном, і Клаус, нетямлячись від радості, ледь на задушив її в обіймах. Кіт Моргунчик сидів, забившись у закуток, і явно не палав бажанням подружитися з Тигрунею.

Клаус розповів старій подрузі, як вирізав із дерева котів, похвалився, скільки задоволення подарували дерев'яні іграшки Вікуму та хворій дівчинці. Щоправда, Тигруня зовсім не розумілася на дітях, може, вона їх ніколи не бачила, а може, ще з якихось причин. Проте нове захоплення Клауса зацікавило левицю.

— Що й казати, непогані фігурки, — похвалила вона. — Ось тільки не розумію, що ти знайшов у тих котах?! Це ж дрібнота, що тільки вічно плутається під ногами. А чому б тобі,

допоки я гостюю в тебе, не змайструвати фігурку левиці, Цариці всіх звірів? Уявляєш, як радітиме твоя малеча?!

Клаусу сподобалася її пропозиція, і він заходився шукати годящу цурку та гострити ножа. Тигруня тим часом вмостилася зручніше під каміном.

Клаус старанно вирізував голову, щоби вдалася, як у справжньої левиці, потім вирізав два гострих ікла, що визирали з лев'ячої пащі, а над широко розплющеними очима прокреслив глибокі зморшки, і це надало морді загрозливого вигляду.

Коли голова була готова, Клаус оглянув фігурку і сказав:

— Тигруню, а в тебе дуже грізний вигляд.

— Що ж, це означає тільки те, що іграшка справді схожа на мене, — зауважила левиця, — бо я таки люблю нагнати страху на тих, хто мені не подобається.

Клаус уже вирізав тіло і довгий, як у Тигруні, хвіст. Левиця, що приготувалася до стрибка, виглядала як жива.

— Яв захваті, — промовила Тигруня, позіхнувши, і граційно потягнулася всім тілом. — Ти поки розфарбовуй, а я буду дивитися.

Клаус взяв із шафки фарби, які принесли йому рілей, розфарбував іграшку, і вона стала схожою на справжню Тигруню.

Левиця сперлася широкими, з подушечками, лапами на краєчок стола, підвелася і почала пильно роздивлятися іграшку, як дві краплі води схожу на неї.

— У тебе золоті руки! — задоволено промовила вона. — От побачиш, вона сподобається дітям ще більше, ніж якісь коти.

Вона весело гаркнула на Моргунчика, від чого той вигнувся дугою і перелякано замявчав, а після цього розвернулася до виходу і повагом рушила до себе додому.

Розділ четвертий

ЯК ЗЛЯКАЛАСЯ КРИХІТКА МЕЙРІ

Скінчилася зима, і Весела Долина наповнилась весняною метушнею. Струмок звільнився від крижаного панцира і з радісним дзюркотанням біг між луками, з розгону налітаючи на камені та здіймаючи цілі фонтани водяних бризок. Трава гострими списиками пробивалася крізь плетиво сухих бадилинок, під якими взимку вона ховалася від снігу. Невсипущі рілей на повну силу обробляли рунт, а в полях де-не-де уже з'являлися перші несміливі квіти. Сонце, знудившись за зеленими барвами, щедро поливало Веселу Долину променистим сяйвом.

Одного ранку, коли Клаус снідав, у двері до нього хтось несміливо постукав.

— Зайдіть! — гукнув він.

Ніхто на відгукнувся на його запрошення, а через хвильку легенький стукіт повторився знову.

Відчинивши двері, Клаус побачив на порозі двох дітей: маленьку дівчинку та ще меншого хлопчика, котрий тримав її за руку.

— Дядю, ти — Клаус? — несміливо запитала дівчинка.

— Так, сонечко, це я! — засміявся Клаус, обійняв обидвох дітей і від душі розцілував. — Як добре, що ви прийшли саме зараз! От хто розділить зі мною ранкову трапезу.

Він посадив дітей за стіл, пригостив їх свіжим молоком і нагодував тістечками з горіхами. Почекавши, поки вони трохи підкріпляться, Клаус сказав:

— А тепер розповідайте, що змусило вас іти в таку далечінь. Чим я можу вам допомогти?

— Я хочу киці! — відповіла маленька дівчинка, яку звали Мейрі, а її брат, котрий ще тільки вчився говорити, лише кивнув та повторив услід за сестрою: — Ки-ці!

— Ага, іграшкового котика, так? — зрозумів Клаус. Йому приємно було бачити, що діти небайдужі до його іграшок.

Маленькі гості ствердно кивнули головами.

— Дуже шкода, — сказав Клаус, — але котик у мене зараз тільки один. Було ще два, проте вчора я ходив у місто і віддав їх дітворі. Мейрі, я дам цього котика твоєму братикові, бо він таки менший, а для тебе змайструю пізніше.

Із цими словами Клаус дав хлопчику іграшку, і той аж засяяв від радості. Але що сталося з малою Мейрі!.. Вона затулила обличчя руками і гірко-гірко заридала.

— Мені... треба... кицю... вже!.. — промовила вона, ковтаючи сльози.

Від такої несподіванки Клаус навіть розгубився, але вчасно згадав про Тигруню.

— Золотце, не плач! — сказав він, заспокоюючи дівчинку. — У мене є щось краще за кота, і воно буде твоє.