"Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: "Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував — і ви дали мені їсти; мав спрагу — і ви мене напоїли; чужинцем був — і ви мене прийняли; нагий — і ви мене одягли; хворий — і ви навідались до мене; у тюрмі був — і ви прийшли до мене". Тоді озвуться праведні до нього: "Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спраглим і напоїли? Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і недужим, чи в тюрмі?" А цар, відповідаючи їм, скаже: "Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з братів моїх найменших,— ви мені зробили"".
Ось тут і надія! Усі, хто виявить, що їхнім ближнім був сам Ісус, належать до тих людей, які не знають Христа або забули його. Інакше б вони не ставили такого запитання. І все-таки вони — його улюбленці. Той, у чиїм серці живе
любов, не може не служити Христові. Він може вважати, що ненавидить його, а насправді присвятив йому життя, бо Ісус ховається серед людей. Він ховається під виглядом бідних, калік, ув'язнених, чужинців. Багато з тих, що формально послуговують йому, ніколи його не знали, а більшість тих, що навіть імені його не знають, почують в останній день слова, якими відкриються для них врата блаженства: "Це я був тими дітьми, тими робітниками; це я ридав на лікарняному ліжку; я був тим убивцею, якого ти втішав у тюремній камері".
Розділ XXV
ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР
Щовечора Ісус првертався до Витанії. Він уже переживав страх від того, що мав витерпіти, у думках переносив Страс-ті — удар за ударом, плювок за плювком. Уже тягнув ту колоду. Чи бачився він в останні дні зі своєю матір'ю? Можливо, вона врешті вийшла зі своєї безвісті, бо він не мав більше сили стримувати її. Учні мовчки дивилися на Вчителя, підбадьорюючи себе його обіцянкою: що б не сталося, він незабаром повернеться і, як людина, котра була у мандрівці, постукає у двері вночі або на світанку... Так, вони чекатимуть його. Якогось вечора один з учнів спитає інших: "А де ж Іуда?"
Хтось відповів, що економ не наважується з'являтись у Витанії після того, що він сказав про нардовий запах. А Ісус, який, безперечно, ступав останнім, зігнувшись під вагою невидимого хреста, подумки бачив найбільш практичного зі своїх учнів у ту саму хвилину, коли він домовлявся з переможцем про тридцять срібників: "Це він зробив для форми,— певно, сказав їм Ісус,— для того, щоб вам не завдати прикрощів".
В останню ніч перед Страстями, у четвер, як тільки розвиднілося, він відправляє Петра і Йоана до міста приготувати пасхальну вечерю. Того року Пасха припадала на суботу. Чому ж Христос хотів спожити її не напередодні, як усі іудеї, а днем раніше? Просто він знав, що на другий день сам стане жертовним ягнятком.
Той друг, який чекав двох апостолів при вході до міста, без сумніву, був попереджений. Було домовлено, що він
по
нестиме жбан води, і Петро та Йоан впізнають його. Цей брат розстелив на першому поверсі своєї домівки килими, розмістив довкола низького стола канапи і приніс у жертву в Храмі пасхальне ягня. ;
Ісус ішов, пройнятий глибокою любов'ю. "Ісус, знаючи, що вибила година переходу його з цього світу до Отця,— пише євангеліст Йоан,— полюбивши своїх, що були у світі, любив їх до кінця". Тільки-но прибувшгі до кімнати, учні почали суперечку за ближчі місця біля нього, не усвідомлюючи, що це за день і що за година. Йоан розмістився справа. Людина з Каріота була, очевидно, найближче від нього зліва: Ісус міг власноручно подати їй кусень хліба, вмочивши його у пасхальну приправу.
— Я дуже хотів спожити цю Пасху з вами, перш ніж страждати.
До плеча, на яке незабаром ляже колода шибениці, довірливо притулилася голова Йоана. За звичаєм Ісус поблагословив першу чашу вина. Знову почалася суперечка: кожен хотів вважатися за більшого. Тоді він нагадав, що серед них найбільший повинен бути найменшим:
— А я серед вас буду вам слугою.
І, прагнучи відразу повної смиренності, він, творець життя, обмив їм ноги. Обмив ноги й Іуді, і той но відважився протестувати. Тільки Петро протестував, поки Христос не пригрозив йому: "Якщо я тебе не вмию, то не матимеш зо мною частки!" А Петро відповів: "Господи, тоді не лише ноги, але й руки і голову!.."
ЗАПАХ ДУШІ
Іншим разом Ісус усміхнувся б. Добродушна і чиста душа Кефи сяє, але водночас зовсім близько біля себе Ісус чує нестерпний запах тління і духовної смерті. Господь не стримується і говорить стиха:
— Ви чисті, та не всі,— і відразу бере себе в руки.— Ви називаєте мене Учителем і Господом, і маєте рацію, бо я ним є. Якщо я вам обмив ноги, ви теж повинні обмити ноги один одному.
Тлінний запах тієї душі мучить Ісуса. Він більше не може його терпіти. Одинадцять інших ні про що не здогадуються, нічого не розуміють. Можливо, вони недолюблюють свого, так би мовити, надто ощадного товариша. Але, зрештою, він має право оберігати спільну скарбонку. Він трохи скрит-ний, але у кожного свій характер. Ісус не може більше таїти:
— Істинно кажу вам: один з-поміж вас мене зрадить.
Ці слова пролунали як грім у затемненій кімнаті, в якій розташувалися довкола паруючої страви тринадцять іудеїв. Западає мовчанка, кожен з них наївно запитує себе рамого, оглядає своє сумління і всі звертаються до Учителя: "Чи не я, Господи? Але ж ні, це не я". Зліва од Христа, близько біля його вуха, звучить тремтячий голос Іуди: "Чи то часом не я, Учителю?"
Тут ще немає ніякого зухвальства; безперечно, він ще не знав, він вагався. В самій глибині його єства точиться відчайдушна боротьба, відома багатьом християнам, коли змагається смертельно поранена душа, знаючи, що врешті-решт вона буде переможена. Іуда любив Ісуса, можливо, він ще любить його, незважаючи на розчарування, образу, небажання залишатися на боці переможеного. Тридцять срібних монет — це насамперед знак його спілки з владою. Як би там не було, бідний Ісус пропав. Іуда відчуває, що його покидають сили; тривога Іудина зовсім природна, коли він запитує: "Чи то часом не я, Учителю?" Він один має почути дуже тиху відповідь, яка назавжди визначить його долю: "Іи сказав!"