Кожна дійова особа драми Спокутування виступає як прототип тих численних копій, з якими ми стикаємось у жит-
ті. Душі, на яких відбилося зображення Марії Магдалини, сповнюють світ відтоді, як вона покинула його. Віднині найбільш осквернені люди знають, що можуть викликати най-сильнішу любов до себе, бо вони найбільші грішники. Марія Магдалина встановила зв'язок; між глибиною падіння, з якого Христос витягнув деяких горішників, і любов'ю, якою ці врятовані йому зобов'язані. Цей зв'язок, якщо на нього погодитись, із самого безчестя творить святість.
З-поміж усіх розпусників куртизанка, можна сміло сказати, не боїться ніякого сорому, межі її падіння немає. її покликання полягало в тому, щоб не заперечувати нічого з того, що вигадує людина, яка прагне знайти абсолютну безмежність у чуттєвих сприйняттях. Неймовірне перевтілення! Марія Магдалина залишається вірною своєму покликанню: вона й надалі ні в чому не відмовлятиме, але тепер уже не чоловікам, а Богові. Вона знову розпочне невтомні пошуки, та тепер вона ітиме за своїм Господом і своїм Богом. Діва й далі шаленіє, шаленство тіла стало шаленством хреста; як і раніше, вона віддається усім надмірностям, але в тій сфері, де такі надмірності дозволені; перевищення самого себе не обмежене правилами і нема тут іншої межі для чистоти і вдосконалення, як чистота і досконалість Небесного Вітця.
ПРИТЧІ
Ця покаянна, безсумнівно, приєдналася до групи жінок, які допомагали Ісусові своїм майном. Деякі з них були шляхетнішого походження; ніж його учні (Лука називає Иоанну, дружину Худзи, урядника Іродового).
Оточений людьми, яких він вивільнив від душевних недуг, Ісус на березі озера провіщає Царство Боже. На горі він виступав проти фарисеїв відкрито. Тепер він ховається за притчі, як це зробив Ісайя, якому розгніваний Бог наказав: "Говори так, щоб вони не зрозуміли, дай стільки світла, щоб очима вони не бачили". Ісус говорить з дітьми і розповідає їм різні історії. Значення цих притч доводиться шукати доволі довго. Бог упокорюється, сідає на землю, зрівнюється з найпростішими людьми, говорить з ними про те, що близьке їм,— про сівбу, про кукіль на засіяній ниві, про розчину. Він закутує правду в таку просту казку, що мудреці не розуміють. Син людський прикриває своє вчення, ніби притрушуючи попелом образів, бо не треба випереджувати свою годину і ще не час віддавати себе на смерть.
Крім того, слід оберегти й учнів, особливо тих дванад-
4*
51
цять. Ніщо не може відвернути цих іудеїв, які вперто вірять у земну перемогу свого царя. Вірять у це так вперто, ща напередодні його смерті сини Зеведея будуть сваритися за трон. Ісус спокійно порівнює перед ними Царство Боже із зерном, яке росте само по собі ц дозріває лише з часом; а ще схоже воно на найдрібніше з усіх зерен, яке виростає і стає великим деревом, на якому гніздиться безліч птахів. Та насамперед він готує їх до більш сумної істини; і пшеницю від куколю можна відрізнити лише після того, як жнива закінчено... Тоді кукіль спалять. Я думаю про ті вогнища з бур'яну і нерухомий дим над полем літніми вечорами, коли зовсім немає вітру. Кукіль був куколем ще перед тим, як проросло зерно. Ворог дістав зерно, щоб його посіяти. Шкідлива трава, шкідливі серця...
Але Царство Боже — це також і трохи розчини, домішаної до тіста. Усе людське тісто підніметься з допомогою потаємної і всесильної благодаті. Звеселяться серця, здавалося б, найбільш віддалені від Христа. Перемога прийде без галасу. Любов повинна глибоко увійти в світ. Христос ще не наважується відкрити учням, що він сам глибоко ввійде у світ і буде перебувати там до кінця часу свого, що жертва Викуплення буде жити у найширшій людській масі. Притчі водночас приємні і небезпечні, бо проголошують вибір, навмисне просвітлюють добрих і засліплюють злих: "Вам дано знати тайну Божого Царства; а для тих, хто осторонь, воно провіщається притчами, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не зрозуміли". Хай інші крутять і перекручують цей текст, але зміст його чіткий і страшний. Це слова Бога, який вибирає, відділяє, віддає перевагу одній душі над іншою, бо він є любов'ю.
УТИХОМИРЕНА БУРЯ
Його друзі, які нічого не розуміли, усвідомлювали, однак, що він є любов'ю і що треба шаленіти не від-страху, а від довір'я до нього. Наче діти, наче вівці, товпилися вони біля нього. Одного дня, коли він перепливав на другий бік озера, зірвалася буря, човен почав наповнюватись водою. Ісус тимчасом спав на кормі, поклавши під голову подушку. Вони розбудили його криками: "Учителю, ми гинемо!" Тоді він устав і погрозив стихії, й настала велика тиша. Учні перелякано дивилися на цього чоловіка, що стояв з розкуйовдженим од вітру волоссям. У їхніх переляканих очах він став іншим, вони не впізнавали його. Де подівся той ніжний і строгий Учитель, якого вони добре знали? З крові і плоті виступав невідомий Бог, викликаючи у них страх. Лікувати хворих чи навіть воскрешати мертвих було дано кожному великому пророкові, вони самі мали успіхи в цьому... Але щоб наказувати вітрам та водній стихії і щоб ті його слухались... "Хто він?^ — запитували себе ці бідолахи. І все ж вони впізнали його схвильований і трохи роздратований голос: "Ще досі не маєте віри?" В душі Христос не гнівався на свої створіння за те, що вони тремтіли, побачивши цей раптовий вияв його сили над страхітливою стихією. Звичайним смертним важко це винести. А він знав, що Син людський сповнює більш дивне чудо, коли заспокоює серце, розбурхане пристрастю до самих його глибин Ні вітер, ні водна стихія не чинять йому опору, але серця розтерзані любов'ю, і тіла, схвильовані бажанням, мають скажену силу опору. Тоді вітер крикнув: "Ні!" — і шмагонув по обличчю безсилого Бога.
СЕРЕД МЕШКАНЦІВ ГЕРАЗА
Ісус причалив до землі Геразинської, або Гадаринської, що навпроти Галилеї, безперечно, біля села Корсі, яке нйні лежить у руїнах. Чому він перетинав озеро? На цьому березі знайшов притулок вічний ворог, який тепер уже не спокушав Ісуса, знаючи його. Божевільний, який ходив роздягненим, жив там у порожніх гробах. Диявол дав йому силу розривати ланцюги, якими його в'язали. Біснуватий побіг до Господа і кинувся йому до ніг: "Що сталося між тобою і мною, Ісусе, Сину Всевишнього Бога? Благаю, не муч мене!" Він називав себе "легіоном"; тоді демон у незліченній кількості, звільнивши одержимого, дістав дозвіл увійти в стадо свиней. Усе стадо кинулося в озеро й потонуло, налякані пастухи зняли тривогу, і місцевий люд просив Ісуса, щоб той покинув їхні окОДиці. Отже, Син людський навіював не лише любов чи зненависть, але й страх. Впокорений у тілі Бог, якого не бачили фарисеї, викликав хвилювання своєю грізною присутністю. Що ми знаємо про темний світ демонів?