Борисов, відтрутивши ліктем Серафима, оголосив: — Траурний мітинг закінчено.
Він подав знак музикантам, музиканти надули щоки, траурна мелодія знову залунала в залі.
Заплакала бабуся в чорній хустині, заплакала й Нюра. Вона плакала зараз не над Милягою, вона не думала, хороший він був чи поганий, але домовина, музика, врочистий смуток обстановки вплинули на неї так, що вона заплакала просто над людиною, яка полишила цей світ.
24
Заплакав і Серафим Бутилко. Щойно одійшов він од домовини, як одразу ж і пригадалися йому ті нещасні рядки, і згадався весь вірш, наче виник перед ним написаний великими друкованими літерами на величезному екрані. Усвідомлення непоправності скоєного пригнічувало Серафима. Коли б можна було все повторити спочатку! Коли б знову Борисов надав йому слово! Він вийшов би, він прочитав би без запинки. Він прочитав би виразно. Всі б ридали. Бутилко крутив головою і, відшукавши очима Фігуріна, який з'явився з-за лаштунків, приклав руки до грудей, всім своїм виглядом показуючи, що він не винен^ццн не хотів, так уже сталося. Але Фігурін не прийняв його мовчазного вибачення, насупився і одвів погляд. Раптом музика змовкла. Знову вийшов Борисов і попросив звільнити зал, аби дати можливість близьким покійного попрощатися з ним без метушні.
Люди почали виходити. У цей час розпогодилося, хоча все ще дув холодний вітер, але він розігнав низькі хмари, і сонце прорвалося крізь дірку, що ставала все ширшою.
25
Вийшли люди, викотилися й нишпорки, які крутилися серед них. До кожної підозрілої людини було приставлено по одному, а то й по два шпиги, ніби захисників у футболі. Ті ж, кому не дістався хтось справді підозрілий, нишпорили в натовпі, переходячи від однієї групки до іншої, прислухаючись до неголосних розмов, а іноді й самі говорили, викликаючи співбесідників на одвертість.
Серед тих, що висипали на вулицю, опинилося й два Мислителі. Вони стояли мовчки, зиркаючи один на одного, наче перемовляючись очима.
— Ну, що ви на це скажете? — ніби питався очима Перший Мислитель.
— Колосальна вистава,— поглядом відповідав Другий. У них не було розбіжностей. Обидва вони пам'ятали
чутки, згідно з якими капітан Миляга загинув через дурну помилку, і знали, що чутки бувають далеко правдивіші від офіційних повідомлень (за винятком тих чуток, які неофіційно офіційними установами поширюються), і, обмінюючись поглядами, дійшли до спільного висновку, що церемонія похорону вигадана для того, аби відвернути увагу населення од становища на фронті і нестачі продуктів харчування. Вони перезиралися між собою, коли до них підкотив шпиг (на обличчі якого було написано, що він шпиг) і запитав, кого ховають.
Перший Мислитель не розгубився і швидко відповів, що ховають народного героя капітана Милягу.
— А що, хороший був чоловік? — перепитав шпиг.
— Кристальної душі,— твердо відповідав Перший Мислитель.
— Що значить кристальної? — висловив сумнів шпиг.— У кожної людини бувають якісь недоліки.
Тут встряв Другий Мислитель і пояснив йому, що недоліки бувають великі, малі, а бувають і геть мізерні.
— Цілком слушно,— підтвердив Перший Мислитель.— А коли в людини з мізерними недоліками є й величезні достоїнства, які, приміром, мав небіжчик, то тоді недоліки ці взагалі непомітні.
— Принаймні не нам судити,— підтримав Другий Мислитель. І відразу додав, що передчасна загибель капітана Миляги — велика втрата для всіх. Він не уточнив, однак, для кого це — всіх. Для всіх жителів району, області, Союзу чи взагалі для всього людства?
— Величезна і непоправна втрата,— додав Перший Мислитель, прибравши сумного виразу й схиляючи голову, наче перед пам'яттю героя.
— Проте я вважаю, я вірю,— вів далі Другий Мислитель,— що вороги прорахувалися. Миляга загинув, але на його місце стануть нові бійці.
— Сотні нових,— швидко сказав Перший.
— Тисячі,— поправив Другий.
Шпиг тихо відійшов, тим самим визнавши свою поразку.
26
Широко розчинилися двері, і вийшли музиканти: шестеро військових і серед них одна огрядна жінка у формі, з трикутничками в петлицях. Жінка несла барабан і через те здавалася безмежно вагітною. Музиканти стали перед публікою обличчям до дверей і приготувалися. Біля них крутився кінооператор Марат Кукушкін.
Тим часом у клубі йшли останні приготування до виносу тіла. Двічі пробіг по сцені Фігурін, пошепки віддаючи комусь якісь розпорядження. Потім він визирнув у двері, переконався, що оркестранти зайняли свої місця і що Кукушкін теж готовий до роботи. Він повернувся на сцену.
— Товариші,— оголосив Фігурін,— приготувалися до виносу. Хто понесе?
— Я! Я! — кинувся щодуху Бутилко.
Він хотів хоч якось згладити свою провину, тому, відтрутивши незграбного Єрмолкіна, став поперед нього. З одного боку голова райвиконкому Самодуров, з другого — він, Бутилко, а за ним ображено сопів йому в спину Єрмолкін. Домовина була з сирих дощок, важка. Але Бутилко не відчував ваги, маючи себе за такого собі казкового богатиря.
— Так, так, товариші,— упівголоса командував Фігурін.— Станьте рівніше. Цей край трохи вище. Так. Рушайте.
Разом з усіма Серафим попрямував уперед. Відчинилися двері. У вуха хлюпнула музика, в очі бризнуло сонце. Трохи примружившись, Серафим побачив сяючі на сонці інструменти, побачив кінооператора Марата Кукушкіна, який, задкуючи, крутив ручку свого апарата.
"Для кіножурналу "Новини дня",— здогадався Серафим і розправив плечі. Він уявив собі, що фільм незабаром вийде на всесоюзний екран, і глядачі в усіх куточках країни побачать його, Серафима Бутилка, широким планом. І, можливо... Бутилко чув, хтось йому розповідав, що Сталін особисто передивляється все, що виходить на екран. Можливо, проглядаючи чергову стрічку і попихкуючи своєю знаменитою люлькою, він промовить:
— А хто це такий молодий, симпатичний, який несе... та ні, не цей, я кажу: симпатичний. Оцей, праворуч,— і вкаже мундштуком на екран.
І що тут розпочнеться! Серафим зримо уявив собі, як забігають помічники в загальних питаннях і по кіно, як задзеленчать усі телефони урядового зв'язку, особу молодого симпатичного негайно з'ясують, і ось він у м'якому вагоні прибуває до Москви. Номер — люкс з басейном і папугами. Прийом у Кремлі. Дружні рукостискання товариша Сталіна. Публікація масовим тиражем поеми "Дума про хліб", Сталінська премія, керівна посада в Спілці письменників і...