— Не зрозумів. Яка? — прокурор приклав до вуха долоню.
— Вагітна,— пробелькотіла Нюра, ніяковіючи ще більше.
— Голосніше.
Коли вона вимовила те ж слово втретє, прокурор нарешті її почув. Він посміхнувся і вийшов з-за столу.
— Вагітна? — перепитав і, м'яко взявши Нюру за плечі, підвів до вікна.— Якщо вагітна, вам не сюди, вам о-он куди треба.
І показав їй на обшиту дранкою будівлю з іншого боку вулиці, у якій, згідно з вивісками, був пологовий будинок та жіноча консультація.
— Ні,— сказала Нюра,— я не про те, я про мужика.
— Від фронту нікого не звільняємо,— поквапно мовив прокурор.
— Та ні,— сказала Нюра.
— А коли щодо аліментів, то ще рано. Тільки після народження дитини.
— Та я не про те,— посміхнулася Нюра. Порівняно з тим, що мав на увазі прокурор, істинна її справа видалася їй далеко простішою і легко вирішуваною.— Мужика ось мого посадили.
— А-а,— мовив прокурор.— Тепер зрозумів. І за що ж?
— А ні за що,— щиросердо сказала Нюра.
— Ні за що? — здивувався прокурор.— А ви в якій країні проживаєте?
— Як це? — не зрозуміла Нюра.
— Ну, я запитую, де ви живете? В Англії, в Америці чи, може, у фашистській Німеччині, га?
— Та ні ж,— пояснила Нюра,— я в Красному живу, в селі, звідсіля сім кілометрів, може, чули?
— Щось чув,— кивнув прокурор.— І що ж у цьому вашому Красному радянської влади немає, чи що, га?
— В Красному немає,— потвердила Нюра.
— Як, зовсім немає?
— Зовсім немає,— сказала Нюра.— Сільрада ж у нас в Ново-Клюквині, через річку. А в нас тільки колгосп.
— А, зрозуміло, зрозуміло,— дійшло до прокурора. Він узяв аркуш паперу і став на ньому щось креслити.— Ось це,значить, річка, тут, за річкою, радянська влада, ось ми її так заштрихуємо. А з цього боку, виходить, зовсім нічого. Та-а-ак,— сказав він, з інтересом розглядаючи креслення,— тоді, звичайно, зовсім інша справа. А то я вже було подумав, як це: радянська влада, і ні за що... Я особисто як прокурор, ну і взагалі, як радянська людина, про такі неподобства ніколи не чув. Ні, звичайно, бувають в нас окремі особи, котрі з дурощів чи зловмисно розпускають різні чутки, але таких людей ми, звичайно, садовимо. За наклеп на наш лад, на наше суспільство, на наш народ, але ж тут не можна сказати — ні за що. Адже так?
— Так,— погодилася Нюра.
— Ну, і чого ж ви від мене хочете?
— Так я ж про свого мужика,— нагадала Нюра.
— А я тут при чому? — розвів руками Павло Трохимо-вич.— Я ж радянський прокурор. І влада моя поширюється тільки на радянській території. А там, де радянської влади немає, там я безсилий.
Зі сказаного прокурором Нюра не зрозуміла нічого і сиді-
ла, чекаючи продовження розмови. Та прокурор ніякої роз-
мови продовжувати, очевидно, не збирався. Він дістав з
пластмасового футляра окуляри, посадив їх на носа і, роз-
кривши папку з написом "Справа взявся читати до-
кументи, що лежали в ній. Нюра терпляче ждала. Нарешті
прокурор звів очі і здивувався:
— Ви ще тут?
— Так я ж про...
— ...свого мужика?
— Еге ж,— кивнула Нюра.
— Хіба я незрозуміло пояснив? Ну, що ж, спробую інакше. Запам'ятайте і закарбуйте собі на носі,— він підвищив голос і став погрожувати пальцем,— у нас в Радянському Союзі ні за що нікого не саджають. І я як прокурор попереджую вас якнайсуворішим чином, ви такі балачки облиште. Так, так, і нічого прикриватися своєю вагітністю. Ми нікому — ні вагітним, ні всіляким іншим не дозволимо. Зрозуміло?
— Зрозуміло,— злякалася Нюра.
— Ну, ось і добре,— швидко пом'якшав прокурор.— В основному домовилися. А що стосується деталей, то їх можна й обговорити. Коли щодо вашого чоловіка були допущені окремі порушення закону, ми їх припинимо, а винних, якщо вони є, покараємо. Це я вам обіцяю як прокурор. Як прізвище вашого чоловіка?
— Чонкін,— сказала Нюра.— Чонкін Іван.
— Чонкін? — прокурор згадав, що колись підписував ордер на арешт саме Чонкіна, і потім чув, що саме Чонкін виявився отаманом якоїсь банди і що ця банда була розгромлена.— Чонкін, Чонкін,— бурмотів прокурор.— Отже, ви кажете, Чонкін? Одну хвилиночку,— він ввічливо посміхнувся.— Будьте ласкаві, почекайте мене в коридорі, я все виясню і тоді вам скажу.
Нюра вийшла в коридор і там пробула певний час. А прокурор Євпраксеїн тим часом комусь телефонував і розмовляв стоячи й пошепки, прикриваючи трубку долонею і позираючи на двері. Потім він вийшов у коридор, запросив Нюру до себе, сам сів за стіл, а вона лишилася стояти.
— Отже, ви кажете — Чонкін? — запитав прокурор.— А ваше як прізвище?
— Бєляшова,— неохоче мовила Нюра, розуміючи, що це запитання поставлено їй неспроста.
— Вірно,— сказав прокурор.— Бєляшова. Ви з цим Чон-кіним не одружені. Так? Так. Тобто, власне кажучи, ви до цього Чонкіна, якого, до речі, жде суворе покарання, ніякого стосунку не маєте.
— Та як же,— заперечила Нюра,— я ж вагітна.
— Тим паче,— впевнено сказав прокурор.— Навіщо ж вам пов'язувати свою долю і долю майбутньої дитини з цим злочинцем?
Тут він почав плести якісь нісенітниці і промовляти від імені такої собі множинної особи, якою або частиною якої він начебто був.
— Ми,— сказав він,— не маємо сумніву, що ви хороший працівник і справжня радянська людина і що ваш зв'язок з цим Чонкіним був цілком випадковим. Саме тому ми вас і не притягуємо до відповідальності. Але саме тому ви повинні від цього Чонкіна рішуче відмежуватися...
Далі пішла взагалі якась тарабарщина: важкі часи... складна міжнародна обстановка... протиборство двох світів... не можна сидіти між двома стільцями... необхідно визначитися, з якого боку барикад...
— І тому,— закінчив він свою думку,— для вас було б правильним не захищати вашого Чонкіна, а,навпаки, розірвати з ним найрішучішим чином. Було б доречно заявити навіть письмово, що я, така-то і така-то, увійшла в інтимний зв'язок з Чонкіним випадково і необачно, не знаючи його звірячої суті, про що шкодую. Га? Як ви вважаєте, можна так написати?
Прокурор глянув на Нюру і побачив її очі, повні сліз.
— Дядечку,— мовила Нюра, шморгаючи носом,— він же ж, Ванько, хороший.
— Хороший? — прокурор спохмурнів і одвів очі.— Цікаво, за що ж його заарештували, раз він хороший?
— Та ні за що ж,— сказала Нюра. "