Останні дні, щоразу виходячи надвір, Чонкін задирав голову і видивлявся в небо, чи не з'явиться там цятка, яка повільно збільшуватиметься, і прикладав до вуха долоню, чи не почується Гудіння двигуна. Та ні, нічого не було видно, нічого не було чути.
Не знаючи, до чого вдатися, і геть зневірившись, Чонкін вирішив звернутися по пораду до мудрої людини. Такою людиною виявився сусід Нюри — Кузьма Матвійович Гла-дишев.
Кузьму Гладишева не лише в Красному, а й по всій окрузі знали як людину вчену. Про вченість Гладишева свідчив хоча б той факт, що на дерев'яному нужнику, який стояв у нього на городі, великими чорними літерами було написано
"WATER CLOSET*.
Займаючи непримітну і низькооплачувану посаду колгоспного комірника, Гладишев зате мав багато вільного часу для поповнення знань і утримував у своїй маленькій голові стільки різноманітних відомостей з різних галузей, що люди, знайомі з ним, тільки зітхали заздро і з повагою — оце, мовляв, так! Чимало з них стверджувало, що розбуди Гладишева опівночі і питай будь-що, він не замислюючись дасть найгрунтовнішу відповідь і будь-яке явище природи пояснить з точки зору сучасної науки, без участі потойбічних божественних сил.
Усіх цих знань Гладишев добився виключно шляхом самоосвіти, бо смішно ж було б приписувати тут якусь заслугу церковнопарафіяльній школі, де він закінчив усього лише два класи. Знання, надбані Гладишевим, можливо, і пролежали б у його голові без будь-якого вжитку, коли б не Жовтнева революція, яка звільнила народ від усілякого рабства і кожному громадянинові дозволила дертися до сяючих і кам'янистих вершин науки. Треба відзначити, що в розкріпаченому розумі Гладишева й раніше виникало багато оригінальних наукових ідей. Кожен життєвий факт не поминав його уваги, а наштовхував на різноманітні думки. Побачить, скажімо, Кузьма на печі тарганів і міркує: а чи не можна їх, припустимо, зв'язати між собою і спрямувати в один бік? Це ж така сила вийде, що її з вигодою можна використати в сільському господарстві. Погляне на хмаринку і міркує: а чи не можна замкнути її в оболонку і використати як аеростат? Кажуть (тепер це важко перевірити), що саме Гладишев першим, задовго до професора Шкловського, висловив припущення про штучне походження супутників Марса.
Але, окрім усіх цих супутних ідей, була в Гладишева ще й така, якій він вирішив присвятити все своє життя і опосередковано через неї обезсмертити своє ім'я в науці, а саме: натхне-ний прогресивним вченням Мічуріна й Лисенка, задумав він створити гібрид картоплі з помідором, себто таку рослину, в якої внизу росли б плоди картоплі, а згори одночасно дозрівали б помідори. Майбутній свій гібрид Гладишев назвав у дусі того великого часу "Шлях до соціалізму", чи скорочено "ШДОС", і мав намір поширити свої досліди на всю територію рідного колгоспу, але йому цього не дозволили, довелося обмежитися територією власного городу. Ось чому йому доводилося купувати картоплю і помідори в сусідів.
Досліди ці поки що реальних результатів не давали, хоча деякі характерні ознаки шдоса стали вже з'являтися: листки і стебла на ньому були наче картопляні, зате коріння — викапане помідорне. Але, незважаючи на численні невдачі, Гладишев не вішав носа, розуміючи, що справжнє наукове відкриття вимагає праці і багатьох жертв. Люди, котрі знали про ці досліди, ставилися до них з недовір'ям, однак хтось Гладишева помітив і підтримав, чого не могло бути в прокляті царські часи.
Якось у районній газеті "Більшовицькі темпи" було видрукувано про Гладишева великий, у два підвали, нарис під рубрикою "Люди нового села", який називався "Селек-ціонер-самородок". Тут же було вміщено й фотографію самородка, який схилився над кущем свого гібриду, наче розглядаючи крізь нього зримі риси прекрасного майбутнього нашої планети. Після районної відгукнулася й обласна, надрукувавши невелику замітку, а далі вже й всесоюзна в проблемній статті "Наукова творчість мас" згадала прізвище Гладишева в загальному списку. В своїх пошуках і в боротьбі з рутиною Гладишев опирався ще на відгук одного сіль-госпакадеміка, хоча відгук був негативним. На листа, надісланого йому особисто, академік відповів, що досліди, які провадить Гладишев,— антинаукові й безперспективні. Але попри все він радив Гладишеву не розчаровуватися і, посилаючись на приклад древніх алхіміків, стверджував, що в науці ніяка праця не буває даремною, можна шукати одне, а знайти інше. І лист цей, незважаючи на його зміст, справив на адресата сильне враження, тим паче, що надрукований був на офіційному бланку солідної установи, де Гладишева називали "шановний товаришу Гладишев" і де академік власноручно залишив підпис. І на всіх, хто читав листа, це теж справляло певне враження. Але коли самородок — укотре вже — розпочинав з кимось обговорювати перспективи, які відкриються перед світом після впровадження шдоса, люди нудилися, відходили вбік, і Гладишев, подібно до багатьох наукових геніїв, перебував у цілковитій самотності, доки не трапився йому Чонкін.
Гладишев полюбляв розповідати про свою справу, а Чонкін з нудьги був не від того, аби послухати. Це їх зблизило, і вони потоваришували. Часом Чонкін вийде надвір у справах чи просто так, а Гладишев уже порпається на своєму городі — підгортає, прополює, поливає. І завжди в одному й тому ж костюмі: кавалерійське галіфе, заправлене в поношені юхтові чоботи, стара подрана майка і крислатий солом'яний бриль у вигляді сомбреро, (де він тільки знайшов його, незрозуміло).
Чонкін помахає селекціонеру рукою:
— Сусіде, здоров!
— Бажаю здрастувати,— ввічливо відповість сусід.
— Як життя? — поцікавиться Чонкін.
— Труджусь,— звучить скромна відповідь.
Так слово за словом і триває розмова, повільна, невимушена.
— Ну коли ж то в тебе картопелька з помідором виросте?
— Постривай, ще рано. Всьому, як то мовиться, свій строк. Спершу ще одцвісти мусить.
— Ну, а якщо в цьому році знов не вийде, що робитимеш? — цікавиться Чонкін.
— У цьому має вийти,— з надією зітхає Гладишев.— Та ти сам поглянь. Стебло виходить наче й картопляне, а на листі нарізи, як на томатах. Бачиш?