Я підвівся. Стояв травень, але мені було холодно. А Ларрі Бетцеля морозило навіть у пальті.
— Ну звісно, — відповів я. — Ти тільки не хвилюйся. Все буде гаразд. Налий собі ще. Ти ж не певен, що вони порішили О'Мару.
— Якщо він дізнався про торгівлю краденими машинами, — адже Мона — дружина Джо Мізервея, — то вони мусили його порішити. Дад не став би мовчати.
Я рушив до ванної. Ларрі знову підійшов до вікна.
— Там усе спокійно, — кинув він через плече. — Коли ти поїдеш зі мною, тебе можуть пристрелити.
— Мені б цього дуже не хотілося, — сказав я.
— Славний ти хлопець, Кармеді. Збирається на дощ... Чорт забирай, я не бажаю піти на той світ у дощ! А ти?
— Ти забагато сиплеш чортами, — зауважив я, входячи до ванної.
Того разу я розмовляв із ним востаннє.
2
Голячись, я чув, як він ходив по кімнаті. Та коли я прийняв душ і вийшов з ванної, його вже не було. Я зазирнув до невеличкої кухні. Ларрі не було й там. Схопивши купальний халат, я виглянув у хол. Він був порожній, тільки перед дверима лежали згорнуті свіжі газети, а сходами на чорний хід спускався молочник. Він ніс залізного ящика з пляшками.
— Гей, — гукнув я. — Звідси щойно вийшов чоловік. Ви часом його не бачили?
Молочник озирнувся й розтулив рота, щоб відповісти. Це був вродливий юнак із чудовими, великими [134] білими зубами. Я добре запам'ятав його зуби, бо саме дивився на них, коли почулися постріли.
Вони пролунали не дуже близько й не дуже далеко. "Це в дворі отого багатоквартирного будинку, що поблизу гаражів, або у провулку", — подумав я. Два короткі, різкі постріли. Потім хтось завів машину, і вона поїхала.
Молочник якось машинально, наче несамохіть стулив рота. Його очі стали величезними, порожніми і втупилися в мене. Він дуже обережно поставив пляшки на верхню сходинку, прихилився спиною до стіни й промовив:
— Схоже на постріли.
Все це сталося за кілька секунд, а здавалося, минуло півгодини. Я повернувся до себе, поспіхом одягся, похапав з письмового столу сякий-такий дріб'язок і вибіг у хол. У ньому так само нікого не було, навіть молочник уже пішов. Десь неподалік затихла сирена. Двері до сусідньої квартири трохи прочинилися, з них виглянув лисий чоловік і щось пробуркотів гугнявим голосом. Певне, він був під чаркою.
Я став спускатися на чорний хід.
У нижньому холі зібралося кілька чоловік. Я вийшов на подвір'я. Між двома рядами гаражів, що стояли ворітьми один до одного, був зацементований проїзд. У кінці одного ряду я побачив між гаражами вихід у провулок. Поза огорожею, за три будинки від мене, йшли двоє дітлахів.
Ларрі Бетцель лежав долілиць; капелюх відлетів на ярд від його голови, а за фут від руки валявся великий чорний автоматичний пістолет. Ноги в Ларрі були схрещені, наче він сукав ними, коли падав. Частина його обличчя, світлий чуб і особливо шия були густо залиті кров'ю. На цементі теж виднілася чимала калюжа крові.
Над ним уже схилилися два полісмени з раціями, водій молоковоза та чоловік у коричневому светрі й робочих штанях. Цей останній був наш двірник.
Я рушив до гурту. Десь в цю хвилину й двоє дітлахів, які доти були за огорожею, дійшли до двору. Водій молоковоза підозріливо подивився на мене. Один із полісменів випростався й запитав.
— Хлопці, хтось із вас знає цього чоловіка? Все ж таки половину обличчя можна розгледіти.
Він звертався не до мене. Молочник похитав головою і знов скоса глянув у мій бік. А двірник відповів:
— Він тут не жив. Може, приходив до когось у гості. Але ж для гостей надто рано, чи не так? [135]
— Одягнений як на прийом. Ви свою нічліжку знаєте краще за мене, — сумно проказав полісмен і дістав записника.
Другий полісмен теж випростався, похитав головою і попростував до будинку. Двірник подавсь услід за ним.
Полісмен із записником показав на мене великим пальцем і суворо промовив:
— Ви з'явились тут одразу після цих двох хлопців. Можете щось додати?
Я подивився на молочника. Ларрі Бетцелеві тепер однаково, а людині треба заробляти на життя. В кожному разі це історія не для патрульної машини.
— Я тільки почув постріли й прибіг сюди, — сказав я.
Полісмена ця відповідь задовольнила. Молочник звів очі до похмурого сірого неба й не промовив жодного слова.
Трохи згодом я повернувся до себе в квартиру й як слід одягся. Потім підійшов до вікна й узяв зі столу капелюха. Поруч із пляшкою віскі я побачив невеличку троянду, що лежала на аркуші поспіхом списаного паперу.
У записці говорилося: "Ти славний хлопець, але я вирішив поїхати сам. Троянду, як випаде нагода, віддаси Моні. Ларрі".
Аркуш та троянду я сховав до гамана і, щоб підбадьорити себе, ковтнув віскі.
3
Годині о третій того ж таки дня я стояв у головному передпокої заміського будинку Вінслоу і чекав, коли повернеться слуга. Від самого ранку я намагався не з'являтися поблизу своєї контори чи помешкання, щоб не зустріти когось із убивць. Я ще не отямився від цієї події і спершу хотів побачитися з генералом Дейдом Вінслоу. А потрапити до нього було нелегко.
Довкола на стінах висіли намальовані олійними фарбами картини, переважно портрети. На постаментах із чорного дерева стояли дві статуї і лежали потемнілі від часу бойові обладунки. Високо вгорі над величезним мармуровим каміном я побачив під склом пробиті кулями чи поїдені міллю кавалерійські прапори, а під ними — портрет бравого худорлявого чоловіка з чорними вусами та бородою. Він був у парадному мундирі часів, мабуть, мексіканської війни. Напевне, батько генерала Дейда Вінслоу. Сам генерал, хоч був уже геть старий, у ті роки служити в армії не міг. [136]
Нарешті повернувся слуга й сказав:
— Генерал Вінслоу чекає на вас в оранжереї з орхідеями. Будь ласка, ідіть за мною.
Ми вийшли крізь засклені двері надвір і попростували моріжком до великого скляного павільйону, що стояв на чималій відстані від гаражів. Слуга відчинив двері до такого собі наче вестибюля і, коли я ввійшов, замкнув їх. Навіть тут було вже тепло. Тоді він відчинив внутрішні двері, і стало по-справжньому жарко.
Повітря було насичене вологою. На стінах і стелі оранжереї позбиралися краплі води. Майже все напівтемне приміщення заповнювали квіти й гілля величезних тропічних рослин, а їх запаморочливі духмянощі могли б забити навіть запах спирту, доведеного до кипіння.