В острозі завсіди буває багато людей, які промоталися, програлися, прогуляли все до копійки, людей без ремесла, жалюгідних і обідраних, але обдарованих до певної міри сміливістю й рішучістю. У таких людей лишається цілою, як їхній капітал, сама тільки спина; вона може ще до чогось придатися, і от гуляка, промотавшись, і наважується пустити в оборот цей останній капітал. Він іде до антрепренера й наймається до нього про-
косити в острог горілку; в багатого шинкаря таких наймитів кілька. Десь поза острогом існує така людина — з солдатів, з міщан, часом навіть дівка,— котра на антрепренерові гроші й за певну премію, порівняно чималеньку, купує в шинку горілку йі ховає її десь у потайному місці, куди арештанти приходять на роботу. Мало не завсіди постачальник насамперед випробовує, чи добра горілка, і відпите — безжально надолужує водою: хочеш бери, хочеш не бери, а арештантові й не можна бути надто розбірливим: і те гаразд, що ще не зовсім пропали його гроші і доставлена горілка, хоч яка там є, та все ж горілка. До цього-от постачальника й приходять з бичачими кишками пронощики, що їх наперед вказує йому острожний шинкар. Кишки ті спершу промивають, тоді наливають водою і таким чином зберігають їх вологими й розтяжними, які вони є спочатку, щоб згодом вони були здатні прийняти горілку. Наливши кишки горілкою, арештант обв'язує їх круг себе, по змозі в найпотайніших місцях свого тіла. Зрозуміло, при цьому виявляється вся спритність, вся злодійська хитрість контрабандиста. Його честь певною мірою зачеплена; йому треба обдурити і конвойних, і караульних. Він їх дурить: у добрячого злодія конвойний, часом який-небудь рекрутик, завсіди проґавить. Конвойного, звісно, наперед вивчають; береться також до уваги час, місце роботи. Арештант, скажімо, пічник, полізе на піч: хто побачить, що він там діє? Не лізти ж за ним і конвойному. Підходячи до острогу, арештант бере в руки монетку — п'ятнадцять або двадцять копійок сріблом, про всяк випадок, і чекає під брамою єфрейтора. Кожного арештанта, що повертається з роботи, караульний єфрейтор оглядає кругом і обмацує, а тоді вже відмикає йому двері острогу. Пронощик горілки звичайно плекає надію, що пости даються надто докладно обмацувати його в деяких місцях. Та часом пролаза єфрейтор добирається й до цих місць і намацує горілку. Тоді лишається один останній засіб: контрабандист мовчки й нишком від конвойного суне в руки єфрейторові затаєну в руці монетку. Трапляється, що після такого маневру він проходить в острог щасливо і проносить горілку. Та іноді маневр не вдається, і тоді доводиться, платитися своїм останнім капіталом, тобто спиною. Доповідають майорові, капітал січуть, і січуть боляче, горілку відбирають у казну, і контрабандист приймає, все на себе, не виказуючи антрепренера, але, завважмо,, не тому, щоб гидував доносом, а єдино тому,
що* донос йому невигідний: його все-таки висікли б; уся вгіха була б та, що їх висікли б обох. Але антрепренер йому ще потрібен, хоча, за звичаєм та й за попереднім договором, контрабандист за висічену спину не дістає від антрепренера ні шеляга. Що ж до доносів взагалі, то вони звичайно процвітають. В острозі донощик не зазнає найменшої зневаги; обурення на нього навіть немислиме. Його не цураються, з ним приятелюють; отже, коли б ви стали в острозі доводити всю гидотність донору, то вас би зовсім не зрозуміли. Отой арештант із дворян, розбещений і підлий, що з ним я урвав усі відносини, приятелював з майорським денщиком Федькою і був у нього за шпика, а той переказував усе почуте від нього про арештантів майорові. У нас усі це знали, і нікому ніколи й на думку навіть не спало покарати або хоч зробити докір негідникові.
Та я відхилився вбік. Буває, звісно, що горілку проносять і щасливо; тоді антрепренер приймає принесені кишки, заплативши за них гроші, й починає розраховувати. За розрахунком виходить, що товар уже коштує йому дуже дорого; то для більших баришів він переливає його ще раз, розводячи знову водою мало не навпіл, і, цілком приготувавшись у такий спосіб, жде покупця. Першого ж свята, а часом і в будень, покупець з'являється: це арештант, який працював кілька місяців, мов віл на корді, і збив копійчину, щоб пропити все в заздалегідь визначений для того день. Цей день, ще задовго до того, як він настав, ввижався сердешному трудівникові і вві сні, і в щасливих мріях за роботою та чарівністю своєю підтримував дух його на нудному шляху острожного життя. І ось, врешті, зоря ясного дня з'являється на сході; гроші зібрано, не відібрано, не вкрадено, і він несе їх шинкареві. Той спершу подає йому горілку по змозі чисту, тобто всього тільки двічі розведену; але в міру надливання з пляшки все надпите негайно надолужується водою. За чашку горілки платиться вп'ятеро, вшестеро більше, ніж у шинку. Можна уявити собі, скільки треба випити таких чашок і скільки заплатити за них грошей, щоб напитися! Та через те, що арештант відзвичаївся пити, й через те, що перед тим не вживав горілки, він хмеліє досить швидко і п'є звичайно аж доти, доки не проп'є всіх своїх грошей. Тоді йдуть у хід усі обновки: шинкар водночас і лихвар. Спершу приносять до нього новозаве-дені партикулярні речі, потім доходить і до старого мотлоху, а нарешті, й до казенних речей. Пропивши все, до
останньої ганчірки, п'яниця лягає спати, а другого дня, прокинувшись з неминучою тріскотнявою в голові, марно просить у шинкаря бодай ковток горілки на похмілля. Журно переносить він знегоду і[ того ж дня береться знову до роботи та й працює знову кілька місяців, не розгинаючи шиї, мрійно згадуючи про щасливі гульбощі, що безповоротно пішли у віки, і поволеньки починаючи набиратися духу й дожидати нових таких же гульбощів, які ще далеко, але які все ж прийдуть колись своєю чергою.
Що ж до шинкаря, то, наторгувавши, врешті, величезну суму, кілька десятків карбованців, він востаннє заготовляє горілку і вже не розводить її водою, бо призначає її для себе; годі торгувати; час і самому посвяткувати! Починається гульня, пиття, їда, музика. Кошти великі; задобрюється навіть і ближче, нижче острожне начальство. Гульня іноді триває по кілька днів. Заготовлена горілка, зрозуміло, незабаром випивається; тоді гуляка йде до інших шинкарів, які вже чекають на нього, і п'є доти, поки не проп'є всього до копійки. Хоч як оберігають арештанти гуляку, та він часом потрапляє на очі вищому начальству, майорові або караульному офіцерові. Його беруть до кордегардії, забирають його капітали, якщо знайдуть їх на ньому, і, нарешті, січуть. Стріпнувшись, він приходить назад в острог і за кілька днів знову береться до шинкарювання. Деякі з гуляк, звісно багатенькі, мріють і про прекрасну стать. За великі гроші вони іноді потай пробираються, замість роботи, кудись із фортеці на форштадт, в супроводі підкупленого конвойного. Там, в якомусь відлюдному будиночку десь по сам край міста, влаштовується бенкет на всю губу і вгачуються справді великі суми. За гроші й арештантом не гребують; а конвойного підбирають якось заздалегідь, із знанням справи. Звичайно такі конвойні самі — майбутні кандидати в острог. А втім, за гроші все можна зробити, і такі мандри мало не завсіди лишаються не викриті. Слід додати, що й трапляються вони дуже рідко: на це треба багато грошей, і аматори прекрасної статі удаються до інших засобів, цілком безпечних.