Люди пошепки ширили чутки.
Нарешті навколо затихло. Заспокоїлась і Запалівка.
Осінь миролюбно хлюскотала дощами. Менше забрідали в село мішечники із своїми убогими лахами, а разом із тим і поривався зв'язок із зовнішнім світом.
Одного разу прибіг Яшка з села стривожений. Розповів, визираючи у вікно, що коло Запалівки бачили банду Чухрая... Лютий бандит... Убиває, ріже, палить, а комітетчи-ків халащає... Тут Яшчин голос увірвався.
Ми тривожно слухали, а жах холодними пазурями лоскотав наші спини.
— Ховатись треба, братця!..
— Не бійся, Яша, сховаєм! — втішали ми його в один голос.
"Ослабла гайка" у Я піки та й у нас також.
Ночувати Яшка пішов у паровичню й добре зробив. З паровичні легко було чкурнути до лісу, а там піймаєш чорта пухлого!
Коло каганця схилився Махтод, складаючи мозаїчну підметку з шматочків ременю. Коло нього колов дерев'яні пшильки Митька, а я варив куліш на вечерю і думав про Яшку.
Ритмічний шум дощу за вікном нашої хижки раптом порушив кінський тупіт, а невдовзі хрипкий голос гримнув у вікно:
— Одчиняй!..
Тон був безапеляційний, що коли б я почув замість "одчиняй" — "скидай штани", то я, не прогаявши й хвилі, лишився б без штанів.
Схопивши каганця, я тремтливими руками відчинив двері й ледве встиг одступити, як у сіни вдерлося кілька чоловіка:
— Мовчи...— дуло нагана чогось настирливо вертілось перед моїм бідним носом.— Веди до хати!
Я ніколи так ретельно не виконував наказів.
— Хто з вас голова комбіду? Ми в один голос:
— Голова на селі... він сьогодні не приходив...
— Брешете, сукини сини! Показуй документи!.. "Сукини сини" як один простягли свої заялозені пашпор-
ти з благонадійними двоголовими орлами суворому гостеві...
— Ну, це нам пригодиться...— розглянувши документи, сказав бандит і поклав до своєї кишені.
Ми мовчали, втупивши очі в обличчя "пана отамана", що з виглядом знавця окинув оком нашу хижку і, видимо, не-задоволений, пішов з хати...
Тільки з сінець ми почули:
— Перекажіть Перцеві, нехай яйця береже!.. На цьому й кінчився візит.
Коли я зачинив двері й повернувся з сінець до хати, Митька стояв і дивився на двері, а Махтод сидів уже на своєму ліжку і прорікав:
— ...і що воно за люди такі?.. Приїде, нагримає і геть... А Митька:
— Як же ми тепер без пашпортів будемо. Га?.. Довга осіння ніч не приспала нас, хоча ми й вірили в
Яшчин талант тікати.
Лежали мовчки, загасивши каганця, але почували, що ніхто не спить.
Сопливий ранок десь плазував за лісом, але незабаром висякав свого олив'яного носа і несподівано подивився з-за лісу вогняним прискаленим оком.
Яшки у паровичні не було — певно, подався до лісу.
Тільки по обіді зайшов він обережно в хату і розпитав про все. Митьчин олівець вишкрябував папера до волревко-му, а ми сиділи мовчки, час від часу кидаючи один одному короткі слова.
Але папера не встигли дописати, як із села прибіг хлопець і вже у дворі зарепетував:
_ Дядьку Якове! Більшовики приїхали, вас требують!..
Сіру пелену з Яшчиного обличчя немов хтось здув. Просвітлились очі, ноги забули про нічну втому...
Вийшов на двір:
— Скажи, що йду!..
А в хаті, шукаючи шапку, задерикувато приказував:
— Подивимось, хто кого халащатиме!.. Скуштуєте від Яшки!..
Ми з Митькою раділи не менш за Яшку, а Махтод мимрив своє, немов кашу розмазував:
— Ну, що там? Радіють!.. Люди як люди... зі зброєю всі однакові...
— Мовчи ти, малаканський віхоть!..— озлився Митька.— От виріжуть тобі яйця, побачиш, чи однаково!
Яшка випередив нас, і ми з Митькою бачили, як він зайшов за першу хату.
— Ходімте швидше, дядьку Пархоме!..— тягнув мене Митька, але швидко йти не можна було. Болото лізло у драні чоботи, ноги липли на сухішому та сковзались.
От і село. Назустріч нам ішла баба підтюпцем, поспішаючи до двору, а зобачивши нас, помахала рукою, а сама швиденько заскочила до хати. Коли ми наблизились, вона з сіней махала нам руками, щоб ми швидше йшли до неї.
Біля сіней почули ми шепіт: "Швидше ховайтесь... Яшка забрали... то й вас заберуть..."
Ми почули недобре й зайшли до сіней.
— Ой діточки мої,— приказувала баба, коли ми опинилися в хаті.— А він проклятущим ще й каже: "Бандити, каже, повз тартак проїхали звечора... Ви, каже, товариші, ще Доженете їх!.." Ой, пропав чоловік!..
Ми ступнули до дверей, але баба загородила дорогу:
— Ой, не ходіть, бо й вас заберуть!..
Виявилося, що бандити взяли Яшку на "пушку" і зараз повели до лісу. Питали й про мене і, здається, навіть поїхали двоє за мною на тартак.
Справа оберталась на гірше. Ми радилися з Митькою, що робити...
Вечір насувався і волочив за біле волосся тумани через багна та ліси.
Кошлатіли хмари і зливались із пітьмою. Треба було біг-Ти до волревкому й сповістити. Може, якусь підмогу вишлють.
Митька пішов, а мене завели бабуся в клуню.
— Спи, синку, тут... закопайся в солому та от кожухом укрийся... не замерзнеш...
*
Дощ нудно хлюпостав чорними мокрими ганчірками. За селом потворно скуйовджений бір гримав услід рвучкому вітрові, а ніч згуслою кров'ю капала з неба на землю.
Під кожухом було душно — скинув. Голова горіла. Непокоїла думка про тартак.
"Треба збігати розпитати, чи був хто..."
Тихо одхилив ворота в клуні й подався городами.
Обережно підходив до тартака. Але темно навколо, нічого не розбереш. Підійшов до вікна — стукнув.
— Хто там?..— голос Махтода.
— Вийди надвір...
У сінях зашаруділо, і вийшов Махтод.
— Ти сам?..
— Сам...
— Ніхто не заходив?
— Ні, нікого не було. А ти де це був?
Я нічого не відповів і тільки посунувся далі в сінці...
— Яшку Чухрай забрав у ліс... Митька до волревкому подався...— казав я пошепки і чув, як у пітьмі важко дихав Махтод.
— Так... так... Не жалкую я...— голосно сказав він.— Коли ти зло людям чиниш — не сподівайся добра...
Далі він проказав, не передихаючи, довге речення з святого письма.
Я стояв, збитий з пантелику. Мені хотілося чимсь важким розбити цю тупу голову, гостро образити його, але слів не було. Нарешті я кинув у темряву:
— Підітрись ти своїм "святим письмом". Бидло!..— І хотів іти, але думка про те, що Яшка зараз, може, конає У муках, перевернула все всередині.
У сінях було тихо. Тільки хлюпостав дощ та сосни шуміли за хатою, та Махтод хлипав, немов його душила ікавка. Серце прискорено билось...