– Усе зрозуміло, – сказала Пепі. – Ти закоханий у Фріду, бо вона пішла від тебе, нескладно закохатися в неї, коли її немає поруч. Але нехай буде так, як ти хочеш, нехай ти маєш рацію в усьому, навіть у тому, як виставляєш мене на посміховисько. Але що ти збираєшся тепер робити? Фріда покинула тебе, і ні моє, ні твоє пояснення цього не дають можливості сподіватися на її повернення, а навіть якщо вона повернеться, то десь же ти мусиш цього дочекатися. На вулиці холодно, а в тебе немає ні роботи, ні ліжка. Ходімо до нас, мої подруги сподобаються тобі, у нас буде затишно, ти допомагатимеш нам у роботі, яка справді занадто важка для дівчат, а ми більше не будемо такі самотні і не боятимемося вночі. Ходімо до нас! Мої подруги теж знають Фріду, ми розповідатимемо тобі про неї історії, поки тобі не набридне. Ходімо! У нас є Фрідини фотографії, і ми покажемо їх тобі. Тоді Фріда була значно скромнішою, ніж зараз, її важко впізнати, хіба що по очах, вони й тоді були хитрі. То що, ти йдеш?
– Хіба це дозволено? Учора був великий скандал через те, що мене піймали у вашому коридорі.
– Бо тебе піймали, але в нас тебе не побачать. Ніхто не знатиме про тебе, тільки ми троє. О, це буде весело. Життя там здається мені вже не таким нестерпним, як іще кілька хвилин тому. Можливо, я не так багато і втрачаю, коли мушу піти звідси. Знаєш, ми і втрьох не надто нудилися, життя потрібно підсолоджувати, воно само по собі достатньо гірке для нас ще з юності, тож ми троє тримаємося разом, живемо досить непогано, наскільки це там узагалі можливо. Генрієтта сподобається тобі найбільше, але Емілія теж, я вже розповідала їм про тебе. Там такі історії виглядають неправдоподібно, там здається, що поза межами кімнати взагалі нічого не може відбуватися, там тепло і тісно, а ми притискаємося одна до одної ще тісніше. І хоча ми постійно разом, ми не набридли одна одній, навпаки, коли я подумаю про своїх подруг, мені майже подобається, що я мушу повернутися до них. Чому я мусила б піти далі, ніж вони? Нас тримало разом саме те, що для всіх нас майбутнє було однаково втрачене, і тут раптом я прорвалася вперед і відділилася від них. Звичайно, я їх не забула, і моїм наступним завданням було б зробити щось для них. Моя власна ситуація була ще дуже непевною, я сама не підозрювала, наскільки непевною, а я вже говорила з господарем про Генрієтту та Емілію. Що стосується Генрієтти, то він схильний був подумати, але для Емілії навряд чи я змогла б щось зробити, вона набагато старша за нас, майже така сама, як Фріда. Але ти тільки подумай, вони ж зовсім не прагнуть нікуди, хоча й знають, що їхнє життя жалюгідне, але вони вже змирилися з цим, ці святі душі. Мені здається, їхні сльози під час нашого прощання стосувалися насамперед того, що я мушу піти зі спільної кімнати, назовні, в холод, – звідти все, що знаходиться поза кімнатою, виглядає холодним, – і тепер змушена буду давати собі раду у великих чужих приміщеннях із великими чужими людьми, і все це тільки для того, щоб заробити на прожиття, а це вдавалося нам усім і раніше, у нашій спільній кімнатці. Я думаю, вони навіть не сильно здивуються, коли я зараз повернуся назад, і трохи поплачуть над моєю долею тільки для того, щоб утішити мене. Але потім побачать тебе і вирішать, що моя відсутність пішла всім на користь. Що тепер у нас є чоловік, помічник і захисник, це зробить їх щасливими, але найбільше їм сподобається, що все повинно залишатися в таємниці і що завдяки цій таємниці ми пов'язані одна з одною ще більше, ніж раніше. Ходімо, я тебе прошу, ходімо до нас! У тебе не буде ніяких зобов'язань, ти не будеш прив'язаний до нашої кімнати назавжди, як ми. Коли настане весна, і ти знайдеш притулок десь в іншому місці, і в нас тобі не сподобається, ти зможеш піти, але таємницю тобі доведеться зберегти й тоді, якщо ти зрадиш, бо нас відразу ж виженуть із "Панського двору". Та й в усьому іншому мусиш бути обережним, коли житимеш у нас. З'являтимешся тільки там, де ми вважатимемо за безпечне, і слухатимешся всіх наших порад. Це єдине, що тебе зв'язуватиме, і в цьому ти маєш бути зацікавленим так само, як і ми. У всьому іншому будеш цілком вільний, робота, яку ми тобі доручатимемо, не буде важкою, цього не варто боятися. То ти підеш?
– Як довго ще до весни? – запитав К.
– До весни? – повторила Пепі. – Зима в нас довга, дуже довга і нудна. Але на це ми там, унизу, не скаржимося, від зими ми надійно захищені. Потім настають весна й літо, вони також тривають якийсь час, але у спогадах весна й літо здаються такими короткими, ніби вони продовжуються лише два дні, і навіть у ці дні, навіть у найкращу погоду, все одно часом іде сніг.
Тут відчинилися двері. Пепі здригнулася, подумки вона вже надто віддалилася од шинку, але зайшла не Фріда, а господиня. Вона зробила вигляд, ніби здивована, що К. все ще тут. К. виправдався тим, що чекав на господиню, а заодно подякував, що йому дозволили тут переночувати. Господиня не зрозуміла, навіщо К. на неї чекав. К. сказав, що йому здалося, ніби господиня хоче з ним поговорити, він перепрошує, якщо помилився, зрештою, йому вже час іти, він надто надовго залишив без нагляду школу, а він там усе-таки працює слугою. У всьому винне вчорашнє запрошення, у нього ще так мало досвіду в усіх цих речах, але він певен, що такого більше не повториться і він не створюватиме пані господині більше таких не-зручностей, як учора. І він уклонився, щоб іти. Господиня подивилася на нього якимось замріяним поглядом. Цей погляд затримав К. надовше, ніж йому цього хотілося. Вона злегка посміхнулася й отямилася, аж коли помітила на обличчі К здивування. Здавалося, вона чекала відповіді на свою посмішку, і тепер, коли цієї відповіді не було, повернулася до реальності.
– Мені здається, що вчора ти мав нахабство сказати щось про мою сукню. – К. не міг згадати. – Не пригадуєш? Нахабство і боягузтво завжди опиняються в парі.
К. виправдався своєю вчорашньою втомою, можливо, він і бовкнув зайве, у кожному разі, він нічого не пригадує. Що такого він міг би сказати про сукні пані господині? Що вони такі гарні, яких він ніколи ще не бачив. У кожному разі, він ще ніколи не бачив господинь заїзду в таких сукнях на роботі.