– Він уже давно не був унизу, – сказав він.
– Уже дуже давно, – підтвердив слуга.
Урешті вони підійшли до дверей, які нічим не відрізнялися од решти, але за ними, як повідомив слуга, жив Ерланґер. Слуга став К. на плечі і зазирнув крізь щілину до кімнати.
– Він лежить, – повідомив слуга, зістрибнувши донизу, – вбраний лежить на ліжку, але, здається, дрімає.
Часом на нього нападає втома, особливо тут, у Селі, коли міняється звичний розпорядок. Мусимо зачекати. Коли він прокинеться, задзвонить. Хоча вже траплялося й таке, що він просипав увесь свій прийом у Селі, а відразу після пробудження змушений був їхати назад, до Замку. Робота, яку він тут виконує, суто добровільна.
– Краще вже спав би до ранку, – сказав Ґерштекер, – бо, коли після прокидання в нього залишається ще трохи часу для роботи, він дуже незадоволений тим, що заснув, намагається залагодити все якнайшвидше і не дає людині висловитися.
– Ви прийшли з приводу перевезень для будови? – запитав слуга.
Ґерштекер кивнув, відвів слугу убік і тихо заговорив до нього, але слуга майже не слухав, дивився кудись понад візником, бо був майже на голову вищий, і з серйозним виразом обличчя повільно гладив себе по волоссю.
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
Озираючись довкола, К. побачив у віддаленому кінці коридору Фріду, вона зробила вигляд, що не впізнала його, подивилася йому в обличчя застиглим поглядом, у неї в руках була таця із порожнім посудом. Він сказав слузі, що зараз повернеться, і поспішив до Фріди, слуга, щоправда, не відреагував. Він узагалі, здається, погано сприймав на слух, бо його обличчя набувало тим більш відсутнього виразу, чим частіше до нього зверталися. К. підійшов до Фріди, вхопив її за плече, ніби знову заволодів нею, сказав кілька дріб'язкових фраз і запитально подивився в очі. Але вона не стала від цього менш напруженою і, неуважно переставляючи місцями посуд на таці, сказала:
– Чого ти від мене хочеш? Іди до них, ти знаєш, як їх звати. Ти прийшов від них, я бачу це по тобі.
К. не хотілося виправдовуватися й починати розмову з найгіршої, найбільш невигідної для себе теми, тому він одразу ж почав про інше:
– Я думав, ти в шинку, – сказав він.
Фріда здивовано подивилася на нього й ніжно провела вільною рукою по його чолі та щоці. Здавалося, вона забула, як він виглядає, і тепер докладала неймовірних зусиль, щоб пригадати собі, її очі також набули відтінку цього старанного пригадування.
– Мене знову взяли на роботу в шинок, – повільно сказала вона, ніби те, що вона говорить, неважливо, але через несказане вона веде іншу розмову з К., і ця розмова значно важливіша.
– Ця робота не підходить мені, її може виконувати будь-яка дівчина, що вміє застеляти ліжка, мило посміхатися і не боїться залицянь пожильців, а ще й сама їх заохочуватиме до цього, кожна така дівчина може бути покоївкою. Але біля шинквасу – це зовсім інша справа. Мене відразу ж узяли назад до шинку, хоча я не надто гарно звідти пішла, зрештою, тепер у мене була протекція. Господар був щасливий, що я маю протекцію і що він без перешкод може знову взяти мене на роботу. Мене навіть попросили повернутися, а якщо ти пам'ятаєш, які спогади пов'язують мене з шинком, то розумієш, що я маю на увазі. І я погодилася. Тут я лише на заміні. Пепі попросила не виставляти її на посміховисько й не примушувати негайно забиратися з шинку, тому ми дали їй ще двадцять чотири години попрацювати, адже вона старалася й робила все що могла.
– Це все дуже добре придумано, – сказав К. – Але ж ти вже одного разу через мене пішла з цієї роботи, а тепер, незадовго до нашого весілля, знову туди повертаєшся?
– Не буде ніякого весілля, – сказала Фріда.
– Бо я зрадив тобі? – запитав К.
Фріда кивнула.
– Послухай-но, Фрідо, – сказав К. – Про цю нібито зраду ми вже не раз розмовляли, і кожного разу ти врешті змушена була погодитися, що твої підозри безпідставні. Відтоді з мого боку нічого не змінилося, все залишилося невинним, а інакше й не може бути. Отже, щось змінилося з твого боку, через чиїсь наклепи на мене або з інших причин. У кожному разі, ти кривдиш мене, бо подумай сама, як усе виглядає з цими двома дівчатами. Одна з них, темноволоса, – я майже соромлюся за те, що мушу виправдовуватися перед тобою за такі дрібниці, але ти вимагаєш цього, – ця темноволоса мені така ж неприємна, як і тобі, я тримаюся від неї подалі, наскільки це можливо, а вона полегшує це завдання, бо важко уявити собі когось більш замкнутого, ніж вона.
– Справді! – вигукнула Фріда, і ці слова вирвалися в неї ніби всупереч її бажанню. К. зрадів, що зміг подолати її байдужість, Фріда поводила себе зовсім не так, як хотіла. – Ти можеш вважати її замкнутою, але вона найвульгарніша з усіх, кого я знаю. Ти називаєш її замкнутою і щиро так вважаєш, хоча це звучить неймовірно, але я знаю – це не вдаване. Господиня заїзду "Біля мосту" казала про тебе: "Я ненавиджу його, але покинути його напризволяще теж не можу, як неможливо стриматися й не допомогти малій дитині, яка ще не вміє ходити, але хоче просунутися вперед".
– Цього разу послухайся її поради, – посміхнувся К. – Але ми можемо забути про цю дівчину, якою б вона не була – замкнутою чи вульгарною. Я не хочу чути про неї.
– Але чому ти називаєш її замкнутою? – наполягала Фріда. К. вирішив, що її зацікавленість свідчить на його користь. – Ти переконався в цьому чи просто хочеш принизити таким чином інших?
– Ні те, ні інше, – сказав К. – Я називаю її так із вдячності, бо вона полегшує мені завдання не помічати її, а якби вона частіше зверталася до мене, я не міг би примусити себе знову піти туди. А це було б великою втратою, адже я мушу ходити до них задля нашого з тобою спільного майбутнього, ти ж знаєш. І саме тому я повинен спілкуватися ще й з іншою дівчиною, яку ціную за її працьовитість, обережність і саможертовність, але про яку ніхто не може сказати, що вона спокуслива.
– Слуги думають інакше, – заперечила Фріда.
– Слуги багато про що думають інакше, ніж я, – сказав К. – Ти збираєшся робити висновки про мою невірність, посилаючись на хтивість слуг?
Фріда замовкла й дозволила К. забрати в себе з рук тацю та поставити на підлогу. К. взяв Фріду попід руку, і вони повільно ходили туди-сюди вздовж невеличкого коридора.