– Ти думаєш? – запитав помічник, утомлено потер очі й позіхнув. – Я міг би пояснити тобі все детальніше, але не маю часу, мушу бігти до Фріди. Крихітка чекає на мене, вона ще не вийшла на роботу, бо господар послухав мене і дав їй трохи часу на відпочинок, хоча вона і рвалася відразу до праці, мабуть, щоб швидше все забути, тож ми хотіли б провести цей час разом. Що ж до твоїх слів, у мене немає ні підстав брехати тобі, ні бажання довіряти. Зі мною все трохи інакше, ніж із тобою. Поки я був на службі, ти був для мене дуже важливою особою, ясна річ, не завдяки твоїм особистим якостям, а через службові обов'язки, і я зробив би для тебе все, що б ти захотів, але тепер ти мені байдужий. І зламана різка зовсім мене не зворушує, а лише нагадує, якого брутального пана я мав, це не міняє мого ставлення до тебе.
– Ти так зі мною говориш, – сказав К., – ніби маєш цілковиту певність, що ніколи більше не муситимеш мене боятися. Але це не так. Я думаю, ти ще не звільнився від мене, бо так швидко тут нічого не вирішується.
– Часом навіть швидше, – заперечив Єремія.
– Часом, – сказав К. – Але наразі немає підстав думати, що саме так трапилося зараз, в кожному разі, ні ти, ні я не тримаємо в руках письмового повідомлення про це. Справа тільки розглядається, і я ще не втручався в її хід, але неодмінно це зроблю. І якщо все вирішиться не на твою користь, це означатиме, що ти недостатньо працював, аби твій пан був задоволений твоєю службою, і тоді, можливо, я поспішив зламати різку. Звичайно, Фріду ти відбив, і це окрилило тебе, але при всій моїй повазі до тебе, навіть якщо ти мене більше й не поважаєш, достатньо буде кількох моїх слів до Фріди, щоб розвіяти всю ту брехню, за допомогою якої ти її переконав. А тільки брехня могла примусити Фріду відвернутися від мене.
– Ці погрози мене не лякають, – сказав Єремія. – Ти ж зовсім не хочеш мати мене своїм помічником, боїшся мене як помічника, ти взагалі боїшся помічників, бо тільки зі страху вдарив бідного Артура.
– Мабуть, – сказав К. – Але хіба від цього йому менше боліло? Можливо, в такий спосіб я тобі ще не раз покажу свій страх. І оскільки я бачу, що тобі робота помічника не подобається, то для мене, попри весь страх, найбільшим задоволенням буде змушувати тебе до цього. І тому цього разу я поставлю собі за мету, щоб мені призначили лише тебе самого, без Артура, тоді я зможу приділити тобі більше уваги.
– Ти думаєш, – сказав Єремія, – що я хоча б трохи боюся цього всього?
– Саме так я й думаю, – відповів К. – Трохи ти боїшся в кожному разі, а якщо ти розумний, то боїшся сильно. Бо чого ж ти тоді досі не пішов до Фріди? Скажи, ти кохаєш її?
– Кохаю? – сказав Єремія. – Вона хороша розумна дівчина, колишня коханка Кламма, отже, в будь-якому випадку вигідна партія. І якщо вона мене попросила звільнити її від тебе, чому б мені не зробити цього, тим більше, що тобі це не принесе ніякої шкоди, бо ти вже втішився із клятими сестрами Варнави.
– Тепер я бачу твій страх, – сказав К. – Панічний страх, ти намагаєшся обдурити мене. Фріда просила тільки про одне: звільнити її від здичавілих і по-тваринному хтивих помічників. Я, на жаль, не мав часу належно виконати її прохання, і ось наслідки моєї легковажності.
– Пане землемір, пане землемір! – закричав хтось із вулиці.
Це був Варнава. Він прибіг задиханий, але не забув уклонитися К.
– Мені вдалося, – сказав він.
– Що вдалося? – запитав К. – Ти передав моє прохання Кламмові?
– Це було неможливо, – відповів Варнава. – Я дуже старався, але це було неможливо, я пропхався наперед і простояв цілий день перед самим пультом, хоча мене й не викликали, я стояв так близько, що одного разу мене навіть відсунув убік писар, якому я заступав світло. Я навіть звертав на себе увагу задертою вгору рукою, коли Кламм піднімав очі, що загалом заборонено, найдовше пробув у канцелярії, залишився там наодинці зі слугами, мав щастя ще раз побачити Кламма, який повернувся, але не через мене, він просто хотів щось уточнити у своїй книзі і незабаром знову пішов геть, врешті служка майже вимів мене мітлою, бо я не рухався з місця. Я розповідаю це все, щоб ти знову не казав, ніби незадоволений моєю службою.
– Чим же мені допоможуть всі твої старання, Варна-во, – запитав К., – якщо всі вони були марні?
– Але вони не були марні, – заперечив Варнава. – Коли я виходив зі своєї канцелярії, – я називаю її своєю, – то побачив, як із глибших коридорів повільно бреде якийсь пан. На цю мить усюди було вже порожньо, такої пізньої години всі розійшлися. Я вирішив почекати на нього, бо це була хороша нагода ще трохи затриматися. Я б залюбки взагалі не виходив звідти, щоб не передавати тобі погані новини. Та й завжди варто зачекати на когось із урядників. Це був Ерланґер. Ти не знаєш його? Він один із найголовніших секретарів Кламма. Невисокий кволий чоловік, злегка накульгує. Він одразу ж мене впізнав, бо має неймовірну пам'ять і добре знає людей, це всім відомо. Йому достатньо насупити брови, і він миттєво впізнає кожного, навіть тих, кого ніколи не бачив, про кого тільки чув або читав. Наприклад, мене він навряд чи коли-небудь бачив. Але хоча він одразу впізнає, питає так, ніби не зовсім певен:
– Ти часом не Варнава? – сказав він мені.
А потім запитав:
– Ти повинен знати землеміра, хіба не так? – і продовжив. – Це дуже добре, я зараз їду до "Панського двору". Нехай землемір зайде до мене. Я живу в п'ятнадцятій кімнаті. Але він мусить прийти вже, бо я маю лише кілька зустрічей і о п'ятій вранці їду назад. Скажи йому, що для мене дуже важливо з ним поговорити.
І тут Єремія раптом кинувся бігти. Варнава, який досі майже не помічав його у своєму збудженні, запитав:
– Що хоче Єремія?
– Випередити мене в Ерланґера, – сказав К., наздогнав Єремію, вхопив його за рукав і промовив: – Тебе так раптово охопило бажання побачитися з Фрідою? Мене також, тому ходімо разом.
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
Перед заїздом у темряві стояла групка чоловіків, двоє чи троє з них мали в руках кишенькові ліхтарі, тому можна було роздивитися деякі обличчя. К. впізнав тільки одного – візника Герштекера. Той привітався з ним питанням: