Замок

Страница 66 из 89

Франц Кафка

Ольга замовкла. Стало тихо, і чути було тільки важке дихання батьків, яке часом переходило в хрип. Не наголошуючи на своїх словах, К. промовив, ніби хотів лише доповнити розповідь Ольги:

– Ви всі ламали комедію переді мною. Варнава передав мені листа як досвідчений і дуже зайнятий вістовий, а ти й Амалія, цього разу ви з нею об'єдналися, робили вигляд, ніби служба вістоноші і передавання листів – це для нього справа другорядна і робить він це тільки поміж іншим.

– Не плутай нас між собою, – сказала Ольга. – Після цих двох листів Варнава знову перетворився на щасливу дитину, попри всі сумніви, які викликає в нього робота в Замку. Ці вагання належать тільки йому й мені, але перед тобою він відчуває честь виступати в ролі справжнього посланця і поводиться так, як, згідно з його уявленнями, повинні поводити себе справжні посланці. Наприклад, перед тим як він пішов до тебе, я змушена була протягом майже двох годин допасовувати його штани, щоб вони хоча б трохи нагадували вузьку службову форму, хоча тебе з цього погляду відносно нескладно ошукати. Тепер шанси Варнави отримати справжню форму, безумовно, зростають. Це що стосується Варнави. Амалія справді зневажає вістову службу, а тепер, коли Варнава досягнув хоча б невеликого успіху, про що легко довідатися з наших посиденьок та перешіптувань у кутку, вона ставиться до цієї служби ще з більшою погордою, ніж раніше. Амалія завжди говорить тільки правду, не дай увести себе в оману, якщо ти в цьому сумніваєшся. А якщо я при тобі зневажливо відгукувалася про службу вістового, то зовсім не з метою ошукати тебе, а зі страху. Два листи, які пройшли через руки Варнави, – це перший, хоча й достатньо сумнівний знак милості, який наша сім'я отримала за останні три роки. І цей поворот долі, якщо це справді поворот долі, а не обман, – а обмани трапляються значно частіше, ніж повороти долі, – пов'язаний із твоєю появою в селі. Тому ми потрапили в певну залежність від тебе, можливо, ці два листи – тільки початок і діяльність Варнави вийде далеко поза межі роботи посланця, який обслуговує лише тебе. Ми сподіваємося на це, поки вистачить наших сил, але наразі все зосереджено тільки на тобі. Там, нагорі, ми повинні задовольнятися тим, що нам дають, але тут, унизу, можна спробувати самим утрутитися в хід подій. Тобто завоювати твою симпатію або принаймні уникнути твоєї неприхильності. І найважливіше – захищати тебе всіма доступними нам засобами, щоб ти не втратив зв'язку із Замком, який, можливо, змінить наше життя. Як зробити це найкраще? Як досягнути того, щоб ти не мав жодних сумнівів у нашій порядності, коли ми намагаємося тісніше спілкуватися з тобою, бо ти чужий тут і зрозуміло, що все довкола викликає твої підозри, до того ж небезпідставні. Поза тим, нас зневажають, а ти залежиш від загальної думки, бо перебуваєш під впливом інших людей, насамперед своєї нареченої. Як нам пробитися до тебе і мимоволі не піти проти твоєї нареченої, що образило б тебе. А повідомлення, які я уважно прочитала, перш ніж ти їх отримав, – Варнава як вістовий не дозволив собі цього, – ці повідомлення на перший погляд видаються не надто важливими, застарілими, їхня важливість утрачена вже тому, що тебе скеровують до старости. Як нам поводитися перед тобою за таких обставин? Якщо б ми підкреслили важливість цих листів, то виглядали б підозріло, перебільшуючи значення таких дрібниць, тобто передавали б тобі ці послання, але при цьому переслідували б власну, а не твою мету. Більше того, це могло б зменшити вагомість самих листів у твоїх очах, і таким чином тебе було б ошукано. Але якби ми взагалі не надавали цим листам значення, теж виглядали б непереконливо. Бо навіщо ми тоді займаємося передаванням таких непотрібних листів, чому наші дії суперечать нашим словам, навіщо ми ошукуємо не лише тебе, адресата, а й тих, хто довірив нам передати листи. Адже доручено нам було це не для того, аби ми знецінювали послання своїми поясненнями. А дотримуватися середини між цими двома крайнощами, тобто ставитися до листів адекватно, неможливо, бо вони постійно міняють ступінь своєї важливості, роздумувати над ними можна нескінченно, і момент припинення цих міркувань визначається тільки випадковістю, а тому й самі оцінки стають випадковими. А коли до цього додається ще й страх за тебе, справа стає взагалі заплутаною, тож не будь надто суворим до моїх слів. Наприклад, одного разу приходить Варнава і каже, що ти був незадоволений ним, а він із переляку і, на жаль, не без відчуття ображеної вістунської гідності, запропонував відмовитися од виконання своїх обов'язків. У такому випадку я здатна ошукувати, брехати, шахраювати, готова на будь-яке зло, якщо воно допоможе виправити ситуацію. Але все це було б, принаймні так мені здається, не лише задля Варнави, а й задля тебе.

Постукали. Ольга пішла до дверей і відчинила. Темряву розітнув промінчик світла від кишенькового ліхтарика.

Пізній гість пошепки щось запитав і пошепки отримав відповідь, але не захотів задовольнитися цим і намагався проникнути всередину. Ольга більше не могла його стримувати й покликала Амалію, напевно сподіваючись, що та зробить усе можливе, аби не потривожити сон батьків, і вижене непроханого гостя. І справді, Амалія заквапилася до виходу, відсунула Ольгу, вийшла надвір і зачинила за собою двері. Вона пробула там дуже недовго і відразу ж повернулася назад, так швидко вдалося їй досягнути того, що для Ольги виявилося нездійсненним.

Від Ольги К. довідався, що гість шукав його, це був один із помічників, якого послала Фріда. Ольга вирішила захистити К., бо якщо він вирішить потім розповісти Фріді про свій візит сюди, то це його справа, але не варто допускати, щоб помічник застав його тут. К. схвалив таке рішення. Але відмовився од пропозиції Ольги залишитися на ніч у них і дочекатися Варнави. Загалом він був не проти залишитися, бо година була дуже пізня, а з сім'єю Варнави, хотів він того чи ні, він уже відчував себе настільки зв'язаним, що переночувати тут здавалося чимось цілком логічним, хоча з деяких міркувань це й було соромно. Тож К. відмовився, його налякав візит помічника. Він не міг збагнути, як Фріда, знаючи його ставлення до помічників, яких він ледь навчив боятися себе, могла знову настільки зблизитися з ними, що наважилася послати одного по К., а другий, вочевидь, залишився при ній. К. запитав Ольгу, чи в неї є нагайка, нагайки не було, зате знайшлася добра вербова різка, К. взяв різку і запитав, чи існує запасний вихід із будинку. Такий вихід був у дворі, але спершу потрібно було перелізти через паркан сусідського саду, звідки можна потрапити на вулицю. К. вирішив піти цим шляхом. Поки Ольга вела його через двір до паркану, він квапливо намагався заспокоїти її й пояснив, що зовсім не ображається за дрібні неточності в її оповіді, навпаки, він дуже добре її розуміє, дякує за довіру до нього, – вона довела своє добре ставлення цілковитою відвертістю. К. звелів їй прислати Варнаву до школи відразу ж після його повернення, навіть якщо той прийде серед ночі. І хоча повідомлення Варнави – не його єдина надія, інакше справи виглядали б кепсько, але він у жодному разі не хотів би відмовлятися від цих листів, він триматиметься за них. Та важливіша за листи для нього сама Ольга, її він не забуде – її сміливість, обережність, мудрість і готовність до самопожертви задля сім'ї. Якби йому довелося обирати між Ольгою та Амалією, він не мав би сумнівів. І він тепло потиснув їй руку перед тим, як перелізти через паркан сусідського саду.