К. стиснув губи й напружено слухав, дрова покотилися з-під нього, він цього майже не зауважив. Потім піднявся, взяв Фрідину руку, вона майже не пручалася, і сказав:
– У твоїй розповіді я майже не відрізняв твою позицію від того, що вважає господиня.
– Це була тільки її позиція, – відповіла Фріда. – Я слухала все, що вона каже, бо захоплююся нею, але вперше в житті я була з нею цілком не згодна. Усе сказане нею видалося мені таким жалюгідним і далеким від того, що насправді є між нами. Ближчою до правди мені видавалася повна протилежність до сказаного нею. Я згадала той ранок після нашої першої ночі, коли ти стояв біля мене на колінах із таким поглядом, ніби все вже втрачено. І як потім справді все склалося так, що я, замість допомагати тобі, лише заважала. Через мене господиня стала твоїм ворогом, якого ти досі недооцінюєш. Через мене в тебе з'явилися серйозні проблеми, ти повинен був боротися за свою посаду, тебе спіткала невдача в розмові зі старостою, ти мав слухатися вчителя, терпіти помічників. І найгірше: через мене ти, можливо, образив Кламма. А те, що ти постійно намагався зустрітися з Кламмом, можливо, було тільки безсилою спробою помиритися з ним. І я говорю собі, що господиня, яка розуміється на цьому всьому значно краще за мене, тільки хотіла вберегти мене, щоб я не дорікала собі надто сильно. Це було зроблено з найкращих міркувань, але марно. Моє кохання до тебе допомогло б мені подолати все, воно могло б допомогти і тобі просунутися вперед, але не тут, у Селі, а десь в іншому місці. Доказом його сили став твій порятунок від сім'ї Варнави.
– Отже, тоді ти так думала всупереч господині, – сказав К. – А що змінилося відтоді?
– Я не знаю, – сказала Фріда й подивилася на руку К., що тримала її руку. – Можливо, нічого не змінилося. Коли ти так близько від мене і так спокійно про це питаєш, мені здається, що нічого не змінилося. Але насправді, – вона забрала свою руку, сіла навпроти К. і заплакала, не закриваючи обличчя руками, її вкрите сльозами обличчя було відкритим для К., ніби плакала вона не через себе, а тому не мала що приховувати, ніби плакала вона через те, що К. її зрадив і тепер мусить спостерігати жалюгідне видовище її плачу, – насправді все помінялося відтоді, як я почула твою розмову з цим хлопчиком. Як невинно ти почав, питаючи про домашні справи, про те і се. Мені пригадалося, як ти вперше прийшов до шинку, такий привітний, відкритий і так по-дитячому жадібно ловив мій погляд. Цієї миті усе повторилося, і я захотіла, щоб господиня була поряд, почула тебе й спробувала залишитися при своїх поглядах. Але потім, не пам'ятаю, як саме це трапилося, я раптом усвідомила, з якою метою ти говориш із цим хлопчиком. Співчутливими словами ти завоював його довіру, яку не так легко завоювати, а потім почав усувати подальші перешкоди на шляху досягнення своєї мети, яку я все краще усвідомлювала. Цією метою була жінка. З твоїх нібито стурбованих її здоров'ям слів прозирало тільки намагання залагодити власні справи. Ти зрадив цю жінку ще до того, як завоював її. Я почула у твоїх словах не лише своє минуле, але й майбутнє. Мені здалося, що біля мене сидить господиня і пояснює мені все, а я з усіх сил намагаюся відмахнутися від її слів, хоча ясно усвідомлюю безглуздість своїх намагань, а при цьому зраджували вже не мене, – мене вже навіть зраджувати не було змісту, – зраджували цю іншу жінку. І коли я наважилася й запитала Ганса, ким він збирається стати, він відповів, що хотів би бути, як ти, отже, він уже цілком належав тобі, і між нами з ним не було різниці, цього хлопчика використали тут, у класі, мене – там, у заїзді.
– Усе, – сказав К., який уже встиг звикнутися із докорами, – усе, що ти говориш, – до певної міри правда.
Це не брехня, але все це дуже вороже. Це позиція мого ворога, господині, але якщо ти дотримуєшся тієї ж думки, мене це тішить. У кожному разі, все це повчально, від господині можна багато чого навчитися. Мені самому вона такого не говорила, хоча загалом не стримувала себе, напевно, довірила цю зброю тобі, сподіваючись, що ти застосуєш її проти мене в особливо важку чи вирішальну мить. Якщо я тебе використовую, то вона використовує не менше. Але подумай, Фрідо, припустимо, все було саме так, як стверджує господиня, але все це було б жахливо тільки в тому разі, якщо ти мене не кохаєш. Тоді, і тільки тоді все виглядало б так, що я завоював тебе лестощами і мав на меті потім гендлювати своєю здобиччю. Можливо, це й входило в мої плани, коли я під руку з Ольгою з'явився перед тобою, щоб викликати твоє співчуття. Господиня чомусь забула згадати це в списку моїх провин. А якщо все не так погано і не хижий звір тебе викрав, а ти сама пішла мені назустріч, як і я пішов назустріч тобі, то ми знайшли одне одного і в обіймах забули про все. Скажи, Фрідо, що тоді? Тоді це означає, що я займаюся не тільки своїми справами, а й твоїми, між ними немає різниці; а відмежовувати одне від другого може тільки ворог. Це стосується й Ганса. Коли ти говорила про розмову з цим хлопцем, то через власну вразливість сильно перебільшувала, бо наші з Гансом наміри якщо не зовсім збігаються, то, в кожному разі, перетинаються, між ними немає жодних суперечностей. Крім того, Ганс помітив і розбіжності в наших з тобою позиціях, ти недооцінюєш цього обережного маленького чоловічка, а навіть якби він нічого й не помітив, то від цього, я сподіваюся, ніхто не постраждає.
– Так важко в усьому розібратися, – сказала Фріда й зітхнула. – Звичайно, в мене не було недовіри до тебе. А якщо господиня навіяла мені щось подібне, я щасливо відкину це все і на колінах проситиму в тебе пробачення. Зрештою, я роблю це постійно, коли говорю злі слова. Щоправда, ти багато приховуєш від мене, приходиш і йдеш, я ніколи не знаю, звідки й куди. Коли Ганс постукав сюди, ти навіть вигукнув: "Варнава!". Краще б ти колись з такою любов'ю покликав мене, ніж тоді з незрозумілих для мене причин назвав це жахливе ім'я. Якщо ти мені не довіряєш, хіба можуть у мене не виникати якісь підозри? Тоді я залишаюся тільки під впливом шинкарки, слова якої підтверджує твоя поведінка. Звичайно, не в усьому, я не можу стверджувати, що вся твоя поведінка підтверджує її підозри. Хіба не задля мене ти вигнав помічників? Ти ж знаєш,— як сильно я намагаюся знайти щось хороше для себе у всьому, що ти робиш або говориш.