ібо
те було живою реальністю, принаймні доти, доки ми були удвох.
І це ще не все. Ми водночас прокинулися одного травневого дня 1976 року, за кілька днів до нашої мандрівки горами до льодовика Юстедаль-сбреен. Мені наснився сон, і я, розгублена, обернулася до тебе. Ти злякався, бо я незмигно дивилася на тебе — невже новий напад?
Ти запитав: Що сталося?
І я відповіла: Мені наснилося, що Б'єрнебу помер.
Дурниці, заперечив ти. Ти завжди вважав такі знамення маячнею.
Однак я наполягала: Ні, я знаю, Єнс Б'єрнебу* помер. Він більше не витримав, Стейне.
І я заридала. Ми щойно прочитали Сон і колесо про Раґнгільд Йольсен. Ми перечитали усе, що написав Б'єрнебу. Ти був роздратований, пішов у кухню, увімкнув радіо і майже відразу натрапив на новини. Головною темою передачі була смерть Єнса Б'єрнебу. Схвильований, ти повернувся у ліжко і міцно пригорнувся до мене.
Ти сказав: Що це ти робиш, Сульрун? Припини! Ти лякаєш мене!
Так, я мала кілька таких видінь, тоді частіше, ніж зараз. Коли твоя душа, твій "дух-двійник", почав постійно з'являтися вдома за півгодини до твого реального приходу, чи коли мені снилися віщі сни, які справджувалися вже наступного ранку (і ти сам був цього свідком), я поступово цілком дозріла до розуміння, що ми, люди, насправді маємо вільну душу, тобто незалежну від тілесної оболонки, у якій живемо.
Однак самого лише цього було недостатньо аби змиритися зі своєю долею "гостя у дійсності", Я плакала, ти мужньо тримався, терпів мене. Одного вересневого дня зі мною трапився новий напад. Пригадуєш, ми мали зустрітися перед аудиторією Софуса Бюґґе після лекції Едварда Беєра про Вері'еланна? Ти втішав мене, як міг. А тоді просто сказав: Сьогодні увечері ти будеш королевою Театрального Кафе.
А ми ж не могли собі дозволити такої розкоші! Однак не так давно нам виплатили позику на навчання, і ми влаштували справжній бенкет. Я з "їла аж два десерти! Ти поводився так мило! Та з часом скепсис узяв гору. Мені здавалось, ти охолов до мене. Ти ніколи не ставився до мене погано, однак поступово почав ставати циніком, я маю на увазі, у сенсі пізнання. Твоя згірченість повела тебе одним шляхом, а моя — іншим. Шляхом надії...
Телепатія, ясновидіння стали для мене реальними феноменами ще від перших приходів твого "духа-двійника". Я ж чула, як ти йдеш. Однак на порозі тебе не було. І все ж ти прийшов!
Коли ми знайшли ту книжку, підґрунтя вже було закладене. Тож зустріч з Брусничною Жінкою лише кілька годин по тому не стала для мене бозна-якою несподіванкою. Я була наприкінці шляху. Десь там мало віднайтися рішення, розрішення...
ібі
Що таке людина, Стейне? Як часто ти замислюєшся про те, що твоя литка чи передпліччя під тоненькою оболонкою чутливої шкіри є плоттю та кров'ю? Чи ти пробував коли-небудь уявити, який ЗИҐЛЯД мають твої нутрощі? Зсередини? Увити, що Й це також ти? Чи знаєш, за що зачепитися, що саме є твоєю сутністю, твоїм я, котре розмовляє, думає, мріє? Де воно сидить? У жовчному міхурі чи в селезінці? У серці чи в нирках? Може, у тонкому кишківнику? А може, воно вкоренилося таки в душі, у духові, у тому, що є, бо все решта не що інше, як цокання годинника і пересипання піску в клепсидрі. Каша-малаша, ось що!
Повернуся до передостаннього вечора у старому дерев'яному готелі, напередодні того дня, коли донька господині попросила вранці припильнувати її трьох дівчаток, доки вона буде в банку, десь з півгодини, сказала вона.
Ми випили кальвадос і вже збиралися до свого номера спати, та по дорозі ще завернули до більярдної і трохи пограли — якось дивно думати, що ті ж самі три кулі зі слонової кістки й далі ка-туляються там зеленим сукном. Хотілось би знати, скільки разів вони зіткнулись вже між собою...
Більярдна кімната служила водночас бібліотекою і баром. Погравши — я виграла десять очок, ти — лише вісім, — ми підійшли до книжкової шафи. Там був дуже незвичайний, ексклюзивний добір книжок, майже усі — старовинні видання; більшість упорядкована за категоріями "географія", "геологія" та "гляціологія". І раптом зовсім недоречна у цьому переліку Книга духів, видана данською мовою у Христіанії*, anno 1893, лише два роки після того, як побудували сам готель. Книгу було перекладено з паризького видання 1857 року (французька назва Le Livre des Esprits).
То був вечір напередодні зустрічі з Брусничною Жінкою. Ми заходилися гортати книжку ще в більярдній, я навіть прочитала тобі вголос кілька речень, а потім ми забрали її з собою нагору. У номері, просто задля забави, ми читали одне одному окремі уривки. І хоч книгу укладала жива людина з плоті і крові, був то справжнісінький маніфест-одкровення світу духів. То була добірка висловлювань душ померлих, записаних живими під час спіритичних сеансів. Пригадую, як ти врешті-решт відклав книжку на нічний столик і по-змовницькому мовив: "Як на мене, ліпше одна жива жінка в обіймах, аніж десять духів на даху". І я спокусилася на твої лестощі, визнаю. Бо ж надворі стояла ніч.
■ Та саме тоді нове насіння впало в благодатний ґрунт. Лише за кілька тижнів я стала спіритуалісткою, чи радше, спіритуалісткою-християнкою. Це виявилося моєю вірою, принесло мені мир та душевний спокій.
Наступного пообіддя ми зустріли Брусничну Жінку. Дивовижно... Хоча ти, мабуть, не вважаєш, що, коли людина готова відкритися чомусь, то те щось відкриється і їй?
Адже пташка не залетить до помешкання, доки вікна зачинені. Вона просто вдариться у шибку...
Лише коли пересвідчишся у реальності таких феноменів, як телепатія, духи-двійники, ясновидіння чи віщі сни, збагнеш, що поза тілесними оболонками, у яких ми живемо, ще існує душа, а вона підпорядковується іншому укладові, ніж матеріальний. Для мене шлях до віри у безсмертність душі виявився надзвичайно коротким.
Що там зараз відбувається в Осло? Спиш?
Ні, читаю твого листа. Уже майже друга ночі. Ти все ще сидиш за комп'ютером?
Так.
Просто неймовірно! Ти справді знайшла спасіння. Знайшла порятунок для своєї вразливої душі... Я майже заздрю тобі, бо від твоєї нової віри мене аж лихоманить.
Та я не зовсім втратила надію обернути тебе в свою віру. Я дам тобі щось, Стейне. Обіцяю. Коли-небудь я таки переконаю тебе.