— Як тебе тепер називати?
— Як завжди: Ленарт Гольм.
— Часом би щось сталось і треба було негайно тебе знайти, то де нам шукати?
— Ви знаєте адресу.
— Я й далі чекаю на раків. Маурітсон здвигнув плечима й вийшов.
— Наволоч,— сказав Мальмстрем.
— Як це? Ти ганиш нашого доброго товариша?
— Від нього тхне потом,— осудливо мовив Мальмстрем.
— Маурітсон негідник,— сказав Мурен.— Мені не подобаються його вчинки. Певна річ, не те, що він залагоджує наші доручення. Але продавати наркотики школярам і порнографічні картки неписьменним католикам... Це... це ганьба.
— Я йому не вірю,— сказав Мальмстрем.
Мурен витяг з кишені брунатний конверт і пильно оглянув його.
— Ти маєш слушність, друже. Він корисна людина, але покластись на нього не можна. Дивись, він знов розклеював конверт. Цікаво, як він його розклеює. Мабуть, якось парою. Делікатна робота. Якби Рус не вигадав цієї штуки з підкладанням волосини, ми б і не помітили. Негарно, дуже негарно. А ми ж йому стільки платимо. І чого його вічно все цікавить?
— Він з біса практичний, у цьому вся причина,— сказав Мальметрем.
— Можливо.
— Скільки він загріб, відколи ми з ним зв'язалися?
— Десь тисяч п'ять. Але й видатки в нього великі. Зброя, машини, роз'їзди й таке інше. До того ж він іде на певний ризик.
— Який там у дідька ризик,— обурився Мальмстрем.— Адже ніхто, крім Руса, не знає, що він зв'язаний з нами.
— І ще та жінка, як її звати, наче пароплав.
— Як він намагався накинути мені ту свою прояву,— обурено сказав Мальмстрем.-— А вона ж, видно, добре одо-рсбло, та ще миється не щодня. [256]
— Об'єктивно ти не цілком справедливий,— заперечив Мурен.— Фактум ест, що він сам змалював, яка вона.
— Ест?
— А щодо гігієни, то ти міг би спершу зробити їй де-зинфекцію.
— Хіба що.
Мурен витяг з конверта три аркушики й розіклав їх перед собою на столі.
— Еврика! — вигукнув він.
— Що?
— Те, на що ми чекали, голубе. Ходи глянь.
— Зараз, тільки спершу сходжу під душ,— сказав Мальмстрем і зник у ванній.
Він повернувся через десять хвилин. Мурен задоволено потирав руки.
— Ну, що там? — спитав Мальмстрем.
— Здається, все так, як повинно бути. Ось план. Чудовий. А ось докладно вирахуваний час. Усе продумане до найменших подробиць.
— А що чути про Гаузера й Гофа?
— Завтра прибудуть. На, читай.
Мальмстрем узяв листа.
Мурен раптом зареготав.
— Якого ти біса шкіриш зуби?
— Смішний код. Наприклад: "У Жана довгі вуса". Знаєш, звідки взяті ці слова і що вони там означали?
— Не маю уявлення.
— Ну, байдуже.
— Стривай, два з половиною — це мільйони?
— Безперечно.
— Чистого прибутку?
— Саме так. Кошти ми вже покрили. — Але двадцять відсотків візьме Рус?
— Так. Нам із тобою припаде по мільйонові.
— Той проноза Маурітсон міг щось.у цьому вкмітити?
— Дещо міг. Наприклад, коли. — Ай справді, коли?
— У п'ятницю, о чотирнадцятій сорок п'ять. Але не сказано, котрої п'ятниці.
— Зате названі вулиці,— сказав Мальмстрем.
— Чхати нам на Маурітсона,— заспокоїв його Мурен.— Бачиш, що тут унизу написано?
— Бачу.
— А що це означає, пам'ятаєш?
— Пам'ятаю,— сказав Мальмстрем.— Звичайно, пам'ятаю. Це зовсім інша Справа. [257]
— Отож-бо,— підтвердив Мурен.— Ох, як мені хочеться раків, хай йому чорт!
XV
Гоф і Гаузер — два німецькі гангстери, яких Мальмстрем і Мурен найняли, коли їздили до Франкфурта-на-Майні. Обидва вони мали добрі рекомендації, тож, власне, про все кожна було домовитись листовно. Та якщо Рус завжди діяв дуже обережно, Мальмстрем і Мурен, у свою чергу, відзначалися перебірливістю і воліли особисто познайомитись зі своїми майбутніми помічниками.
Зустрілися вони на початку червня, домовившись, ще найперше налагодять контакт із Гаузером у барі "Магнолія". Потім Гаузер уже зв'яже їх з Гофом
Бар "Магнолія" в центрі міста був маленький і темний. З невидимих світильників лилося оранжеве світло, стіни й килим були фіалкові, а низькі крісла навколо плексигласових столиків — рожеві. Вигнутий дугою латунний прилавок тьмяно полискував, музика звучала приглушено, русяві дівчата в барі мали високі груди, а їхні сукні — низькі викоти, напої були дорогі.
Мальмстрем і Мурен сіли в рожеві крісла біля єдиного вільного столика. Зала справляла враження переповненої, хоч у ній було не більше як двадцятеро відвідувачів. Жіночу стать репрезентували тільки дівчата за прилавком, решта всі були чоловіки.
Одна з дівчат підійшла до їхнього столика й нахилилась так, що вон" побачили її груди і вловили не вельми приємний дух поту й парфумів. Коли їм принесли замовлені коктейлі, вони почали озиратися по залі, вгадуючи, хто з гостей може бути Гаузером. Вони не уявляли собі, який той Гаузер зовні, знали тільки, що він справжній бандит.
Мальмстрем перший помітив його.
Гаузер стояв біля другого кінця прилавка з довгою тонкою сигаретою в роті, тримаючи в руках чарку віскі. Високий, стрункий, плечистий, вбраний у замшевий костюм піскового кольору. Густі бакени, темне волосся на маківці ледь проріджене, а на потилиці кучеряве. Він недбало сперся на прилавок і щось сказав дівчині, яка, маючи вільну хвилину, підійшла перемовитись із ним словом. Викапаний Шон Коннері! Дівчина захоплено дивилась на нього й дурнувато хихотіла. Потім підвела руку до його сигарети, приліпленої до губи, й легенько стукнула по ній пальцем [258] так, що довгий стовпчик попелу впав їй на долоню. Він удав, що не помітив цього. Трохи постояв, випив віскі й відразу взяв у руку другу чарку. Обличчя його було мов кам'яне, холодні сірі очі дивилися десь повз вибілені кучері дівчини. Він її просто не помічав. Не людина, а кремінь. Навіть у Мурена він викликав пошану.
Вони чекали, коли він гляне в-їхній бік.
Тим часом до них підсів на третє крісло приземкуватий чоловік у погано пошитому сірому костюмі й білій нейлоновій сорочці з рожевою краваткою,. В нього було кругле, гладенько поголене рожеве обличчя, коротке хвилясте волосся перетинав збоку проділ, за грубими скельцями окулярів без оправи блищали блакитні, наче порцелянові, очі.
Мальмстрем і Мурен байдуже ковзнули по ньому поглядом і знов звернули його на Джеймса Бонда біля прилавка.
Чоловік щось сказав тихим, лагідним голосом, але Мальмстрем і Мурен не відразу збагнули, що він звертається до них, а ще довше до них доходило, що саме цей херувим, а не той нахаба біля прилавка і є Густавом Гаузером;