Та ні йому, ні його колегам не довелось довго дивуватися з цього. Не встигло керівництво дати наказ полі-ційним резервам, щоб вони їхали на місце події, як сама поліція опинилася в загрозливому становищі. Минув якийсь час, поки працівники управління переконалися, що весь їхній резерв просто заблокований на подвір'ї. Довелося їм добиратись на Русенлундсгатан кому на таксі, а кому своєю машиною, не обладнаною радіозв'язком.
Сам Монсон прибув туди о третій годині сім хвилин. До того часу спритні пожежники вже погасили вогонь у будинку, який хтось явно підпалив; порожній гараж також, не зазнав великої шкоди. Послані в район поліцій-ні сили не знайшли там нічого особливо підозрілого, крім спотвореної вибухом старої машини. А через вісім хвилин один із радіопатрулів почув повідомлення про пограбування банку в діловому районі міста.
На той час Мальмстрем і Мурен уже вибралися з Мальме. Хтось бачив, як від пограбованого банку від'їхав синій "фіат". За грабіжниками ніхто не гнався, і вже хвилин через п'ять вони розділилися, сівши кожен у свою машину. [379]
Коли поліція врешті навела в себе лад, відтягла фургон і прийняла підпалене ганчір'я в картонних коробках місто-було закрите. Всі сили були кинуті на пошуки синього "фіата".
Він був знайдений через три дні в якійсь повітці в районі східного порту, а в машині лежали комбінезони, паски, гумові рукавиці, пістолети та різний непотріб.
Гаузер і Гоф чесно відробили щедру винагороду, переказану на чекові рахунки їхніх дружин. Вони ще майже десять хвилин після того, як Мальмстрем і Мурен поїхали, втримували позицію біля банку й відійшли аж тоді, як на обрії з'явилися перші поліцаї — двоє піших патрулів, весь досвід яких обмежувався війною зі школярами, що пили пиво в громадських місцях. Єдине, на що вони виявилися здатні,— це на весь голос кричати в свої портативні радіостанції про те, що бачили, але тоді в Мальме вся поліція кричала в свої мікрофони і, навпаки, майже ніхто не слухав.
Гаузерові, хоч на це ніхто не розраховував, навіть він сам, пощастилр вшитися: через Гельсінборг і Гельсінгер він без перешкод покинув Швецію.
А Гоф спіймався через дивну необачність. За п'ять хвилин' до четвертої він піднявся на борт порона "Мальмегус" у сірому костюмі, білій сорочці з краваткою і з чорним ку-клукс-кланівським ковпаком на голоді. З неуважності він забув його скинути. Портова охорона й митники пропустили його, гадаючи, що на порбні відбувається чи то маскарад, чи якась чоловіча зустріч, проте в команди порона він викликав підозру, і прибувши до Копенгагена, вона здала його літньому датському поліцаєві, який з подиву мало не випустив пляшку з пивом, коли арештований спокійно виклав на стіл тісної кімнати чергового два пістолети, багнет і ручну гранату із вставленим запальником. Поліцай швидко отямився і вже зовсім повеселішав, коли виявилося, що прізвище арештованого збігається з маркою чудового пива.
Крім квитка до Франкфурте, Гоф мав ще гроші — сорок німецьких марок, дві датські десятки і три крони й тридцять п'ять єре шведською валютою.
Що й казати, колосальний здобуток. Коли відрахувати цю суму, банк утратив тільки два мільйони шістсот тридцять тисяч чотириста дев'яносто шість крон і шістдесят п'ять єре.
У Стокгольмі в цей час діялись дива.
І найбільше диво спіткало Ейнара Ренна. Йому виділено [380] шість поліцаїв і поставлено завдання: тримати під наглядом Русенлундсгатан і спіймати— підприємця А. Оскільки вулиця була досить довга, він якомога доцільніше розмістив свої сили — двоє на машині становили рухомий загін, а четверо стояли в різних стратегічно важливих місцях.
Бульдозер Ульсон порадив йому ставитись до свого завдання спокійно, а насамперед не розгублюватись, хоч би що сталося.
За двадцять дві хвилини до третьої Ренн саме стояв на тротуарі навпроти кав'ярні "Бергсгруван" і . справді був більш-менш спокійний, коли до нього підійшли двоє підлітків, таких неохайних, яких тепер часто можна побачити на вулиці.
— Дай закурити,— сказав один.
— Ну ні,— приязно відповів Ренн.— Тобто я не курю. Одна мить — і він побачив націлений йому в живіт стилет, а в небезпечній близькості від його голови захитався велосипедний ланцюг.
— Ох ти, тріска смердюча,— засичав на нього хлопець, що націлив стилет. Тоді кивнув товаришеві:— Тобі гаманець, а я стягну годинник, і обручку. Потім штрикнемо діда.
Ренн ніколи не був майстром джіу-джітсу чи карате, але дещо пам'ятав ще з часів навчання.
Він спритно гильнув під коліна хлопця із стилетом, і той здивовано приземлився м'яким місцем. Але другий маневр удався йому гірше, і хоч він швидко відхилив голову, ланцюг ударив його понад правим вухом так, що в очах потемніло. А проте, падаючи, він потяг за собою і другого напасника.
— Ну, прийшла твоя остання година, діду,— засичав той, що був із стилетом.
Але тієї хвилини нагодився рухомий загін, і коли в Ренна проясніло в голові, його помічники вже добре набили кийками і руків'ями револьверів напасників, що лежали долі, й навіть надягли на них наручники.
Хлопець, що мав велосипедний: ланцюг, перший отямився з розбитим до крові обличчям. Він оглянувся навколо і спитав:
— Що сталося?
— А те, хлопче, що ти натрапив на засідку,— пояснив один із поліцаїв.
— Засідка поліції? На нас? Та ви що? Через цю гнилу тріску?
У Ренна знов з'явилась ґуля на голові — зрештою, це [381] була єдина фізична травма, якої того дня зазнала сгґец-група; далеко більша була психічна шкода.
В обладнаному за останнім словом техніки сірому автобусі оперативного центру Бульдозер Ульсон з нетерплячки безперестанку підстрибував, заважаючи не тільки радистові, але й Кольбєргові, що також там сидів.
За чверть до третьої напруження досягло вершини, потяглися нестерпно довгі секунди.
О третій годині службовці банку сказали, що пора зачиняти, і чималим силам поліції під орудою Гунвальда Ларсона, що були всередині банку, довелося залишити приміщення.
Усіх пойняло важке почуття порожнечі, тільки Бульдозер Ульсон сказав:
— Панове, наша невдача тимчасова. А може, її взагалі нема. Рус щось пронюхав і сподівається приспати нашу чуйність. Він пошле Мальмстрема й Мурена другої п'ятниці, отже, за тиждень. Фактично тут він утратив темп, а не ми.