"Придивляючись до їхнього життя, — спокійно пише вчений муж, — бачиш, що всі вони, навіть формені злочинниці, були не якісь виродки, а звичайнісінькі люди, з звичайними людськими хибами та вадами, боролись за реальні життьові інтереси, а помічаючи у них часом надзвичайну енергію, завзятість, сміливість, мимоволі пожалкуєш, що люди з такими силами та неабиякими здатностями не здались на щось путяще" (с. 461).
Ота американка, що вбила чоловіка й сина, а потім хотіла вбити й другого чоловіка, була отруйниця, підкладала в їжу арсен. Про такий тип жінок не раз сповіщають і наші судові акти. В одному із них від 28 травня 1719 року, діло було в Конотопі, така собі Єфросинія Горленківна, жінка Теодора Кандиби, дала на себе таку "повинну підписку": "чоловіку своєму у різні часи три рази давала у потравах і питті трутизну, яку брала у баб Маринки, Муйсійцевої тещі та Ткачихи Хвеськи Біленької".
Прийнято вважати, що набір приказок у якогось народу є мірилом його ментальності та й мудрості. Отож я вирішив проглянути збірку М. Номиса "Приказки, прислів'я і таке інше", видану в С.-Петербурзі 1864 року, з огляду на те, як там відбито війну статей. Є там приклади позитивного співжиття, але знову-таки небагато, більше негативного. Таїна з'єднання у шлюбі часом подається тут як Божа акція, але не раз і як чортівська:
"Чорт сім пар постолів стоптав, поки їх докупи зібрав".
"Зібрав Бог пару — Карпа та Хвеську".
"Перша жінка мужові від Бога, друга од людей, а третя — від чорта".
"Смерть та жона од Бога призначена".
"І так багато всякого лиха, а Бог ще й жінок наплодив".
"Де ти була, а я зріс, а нас чорт докупи зніс".
Жінка подається як чортове поріддя, але зчаста й нечистого перевершує:
"Біда бабу породила, а біду чортова мати".
"У старої яхидної баби десять чортів сидить та ще й на дванадцять сідала гуляють".
"З бабою і дідько справу програв".
"Де чорт не зможе, туди бабу пошле".
"Баба а чорт — то собі рідня".
"Бабу і чорт не змудрує".
За чоловічою мораллю, жінку конечно треба бити, щоб був лад у хаті, але й вона віддає тим-таки: маємо тут прямий відгук війни статей:
"Шафрану не перетреш, а жінку не перепреш".
"Жінка й кам'яну гору пересіче".
"Отоді жінка буде старша, як сорока побіліє".
"Як баба била, то й на той світ не встанеш".
"Горе дворові, де корова розказ волові".
"Горе тобі, воле, коли тебе корова коле".
"Била жінка чоловіка та ще й пішла позивати".
"Не одна жінка мужа змурувала".
"Люби як душу, а труси як грушу".
"Серцем люби, а руками тряси".
"Коли жінку почав бить, то й будеш бить, а не начинав, то й не начинай".
"Цить, моя мила, щоб ти воза не побила".
"Як чоловік жінки не б'є, то вона, як колода, гниє".
"Ліпше залізо у воді варити, ніж псую личину, злу жінку, учити".
"Діжі не перемісити, а жінки не перебити".
"Ой добрії, люди, будьте, другую жінку здобудьте, ся як ворог зародилась".
Жінка чоловіка дурить, ніколи не буває з ним щира:
"Треба добре калатати, щоб бабу ошукати".
"Жінці всієї правди не одкривай".
"Не кажи жінці правди".
"То не жінка, як сім раз на день не обманить чоловіка".
"Добра жінка дванадцять раз на день одурить, а як яка, то й без числа".
Але не утяжуватимемо читача: коли хто хоче більше прикладів, нехай перегляне в згаданій книзі сторінки 173–176; я й так побоююсь, що переобтяжую повість документальним матеріалом, але те вчинити мені потрібно, бо історія, оповіджена тут, не просто собі цікавий чи разючий випадок із життя, має вона безсумнівно притчевий підтекст, бо, як сказав ще премудрий Соломон: "Хай послухає мудрий — і примножить науку, а розумний здобуде хай мудрих думок, щоб пізнати ту притчу та загадкове говорення, слова мудреців та їхні загадки" (Приповісті, І — 5–6). А євангеліст Матвій, пояснюючи, чому Ісус Христос повчав притчами, написав: "Це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: "Відкрию у притчах вуста Свої, розповім таємниці від почину світу"" (Матвій, XIII — 34–35). Отож і я беру на себе сміливість коли не розкрити, то вказати на одну із таємниць "від почину світу".
Розділ X
Житомирський магістратський суд, дослідивши вище викладену справу, вчинену щодо вбивства Явдохою Щербанівною чоловіка свого Омелька Костюченка, розшукав у книгах Статуту, в розділі одинадцятому, в артикулі сьомому таке написане і видрукуване:
"Коли б з ненависті та немилості надвабіч, як чоловік, так і жінка, будучи у незлагоді, з будь-яких причин одне одного приправлять до смерті: замордував би чи струїв, про таку жорстокість та замордування діти або близькі того замордованого мають сусідам довколишнім того ж часу, а потім і уряду оповісти, й оскаржити, й інстигувати, і фольдрувати на кожного такого мордера".
(Мусимо визнати, що син забитого, Нестор, того не вчинив, а сусідам оголосила про Омельянову смерть сама вбивниця, отже, маємо ще одне потвердження, що ця жінка право знала, пізніше, як відаємо, оскарження подав брат потерпілого).
"І при достатньому вивіданню у сусідів навколишніх про якесь зле співжиття і незгоду поміж них, і при показі причин та знаків яких слушних того мордерства або трутизни, не діти або близькі будуть те висліджувати, а найближчі сусіди, довколишня шляхта, а коли не досить буде шляхти, то зі слугами, з домовою челяддю, сам і ще троє присягнути, а після такого доказу звинувачений нехай буде обвинувачений і покараний горлом.
А коли б синове або кревні не хотіли б фольдрувати (чинити розшук — В. Ш.), тоді уряд наш з місця свого має особливо того застерігати і з пильністю щодо того вивідуватися в околишніх сусідів про те замордування і про те замордування допита чинити. І, обравши шість шляхтичів, до присяги привести, які під присягою про те справедливо перед урядом повідають. А коли ті сім шляхтичів щодо того замордування присягнуть, такий мордер без милості має бути караний горлом у той спосіб, якби батька чи матір забив".
(Як бачимо, наш вислід справи був опрощений: сусідів не допитували, шляхтичів не закликали. Причина цього проста, бо сама Явдоха призналася, що вчинила вбивство таки вона, а ніхто інший, отже, злочину не приховувала, відтак потреби в розшуку вбивці не було).