— Загибель загрожує всім! — гримів голос. — А ті, що вціліють, будуть му-тан-ти…
Тан і Ти були такі приголомшені, що не помітили, як і смолоскип згас, незчулися, як замовкла коробка. Знеможені, простяглися на підлозі біля картин і поснули. їх не міг розбудити каламутний світанок, що просочу-вався крізь прозору стіну, ані човгання ніг чоловіків їхнього племені,— цілий гурт їх набився до зали. їх пробу-див різкий, верескливий голос Ватага:
— Ось кому вони поклоняються! Огидним потворам, які знищили все та й самі пропали! А де ж це лука-вий Му? Сховався? Знайдемо! А цих — побиймо камінням!
Він перший кинув камінь, і хітиновий панцир на животі Тана тріснув, як суха дошка. Каміння посипа-лось градом — Прихильники Духу не встигли й підвестися, як їхні плескаті голови були розтрощені. З особли-вим шаленством натовп накинувся на портрети — полотно дерли на шмаття і люто топталися по ньому криви-ми ніжками.
Хтось ударив по клавішах динаміка, і звідти раптом вирвався громовий голос:
— Будуть му-тан-ти! Будуть му-тан-ти!
Ватаг помітив, як злякалися, застигли навіть найсміливіші. Не гаючи й миті, ухопив камінь і обома рука-ми вдарив ним по чорній коробці. Голос урвався. Тоді всі вклякнули на коліна перед Ватагом.