— Боюся, що він мертвий, — сказав Ендрю.
Очі непевно блимнули. Потім вони звернулися до Ейдана по допомогу.
— Що таке мертвий? – запитав Гроіл.
Ейдан і Ендрю одночасно відповіли. Ендрю сказав:
— Пропав назавжди.
Ейдан сказав:
— Більше тут немає, — та проковтнув страждання.
— А. – Гроіл, деякий час розмірковуючи, жував спаржу. – А потім ви його з'їли? – припустив він. – Я одного з'їв пропавшу-назавжди білку. Вона мені не дуже сподобалась.
— Е… ні, — сказав Ендрю. – Не зовсім. Скоріше як білка, перед тим як ти її з'їв. Він залишив мене тут головним. Давайте змінимо тему. Тобі подобається спаржа, яку ми тобі залишили?
— Це? – Гроіл вискріб наступного пучка спаржі з даху та тримав його в місячному світлі. – дуже смачно. Хрустка. Трохи гірка. На смак зелена. Шпараг [23], так?
Ейдан подумав про містера Стока та намагався не розсміятися. Гроіл посміхнувся йому. Великі пласкі зуби блиснули у місячному світлі.
— Я чув як він кричав про неї у саду, — сказав він. – Це нове слово я знаю.
"Отже, Гроіл ховається десь у Мелстоун Хаузі", подумав Ейдан.
— А що ти робиш узимку, коли холодно? – запитав він.
— Я звиваюся униз, — сказав Гроіл. – Під матерію. Земля надає тепло.
— А ти би хотів ще одягу? – запитав Ейдан.
Гроіл подумав над цим.
— Щось просторніше? – сказав він, смикаючи нитки вовни на грудях.
— Тоді я подивлюся, може щось знайду, — сказав Ейдан.
Ендрю кашлянув.
— Ейдан, я думаю ми повинні залишити Гроіла із його вечерею. Мій дідусь був дуже суворий щодо цього. А тобі потрібно у ліжко. Не забудь захопити ліхтаря.
— О. – Гроіл не зовсім був вегетаріанцем, зрозумів Ейдан. Хтось, хто може думати про поїдання мертвих дідусів, може не знехтувати і живими хлопчиками. – О, я… Тоді на добраніч, Гроіл. Побачимося.
— Побачимося, Едвін, — щасливо сказав Гроіл. Його зуби закрилися на наступній порції спаржі із кусанням та хрускотом.
Ейдан, який нахилився та намацав ліхтаря, якого кинув десь у траві, сердито розмірковував чому ніхто не може запам'ятати його ім'я правильно. Він бурмотів про це, слідуючи за Ендрю у будинок та у тепло за французькими вікнами.
— Я ще не хочу спати, — сказав він, коли вони зайшли у приміщення. – Я занадто схвильований. Ви не заперечуєте якщо я залишуся тут та зроблю трохи одягу для Гроіла?
Бабця би сказала "Ні" та одразу б відіслала Ейдана до ліжка. Ендрю ж просто приємно запитав:
— І як ти пропонуєш зробити одяг?
— Я покажу Вам. – Ейдан поклав ліхтаря на піаніно та кинувся нагору, у свою кімнату. Назад він прийшов із своїм старим одягом – одягом, якого він одягав протягом більшої частини минулого тижня – та розклав його на зношеному візерунковому килимі. Потім він зняв окуляри. – Ось так, — пояснив він Ендрю, який знову сидів у доброму кріслі із книгою. – Якщо я зніму окуляри, речі збільшаться, у будь-якому випадку. Гадаю я можу зробити його дійсно більшим.
Ендрю відповів у своїй ввічливій манері:
— Безумовно, варто спробувати. Пам'ятаю, у твоєму віці я також вкрай засмутився від думки, як холодно має бути Гроілу. Коли я вперше його зустрів, на ньому взагалі не було одягу.
І як він це забув? дивувався Ендрю. Він повністю забув Гроіла. Все що він пам'ятав, це те, що дуже не розумно пробувати дізнатися що або хто поїдає їжу з даху сарайчика для дров. Але він повинен був пам'ятати. У нього були неприємності із дідусем щодо шпигування за Гроілом, та неприємності із місіс Сток щодо крадіжки рушника. Потім, коли він повернувся додому, у нього були неприємності із матір'ю щодо зниклого джемпера. Вона своїми руками сплела його для Ендрю, щоб він вдягав його у Мелстоуні. Цього було достатньо, щоб людина пам'ятала про все це, ви би подумали. Але він забув, тому що, коли став старше, він знав, що дорослі не вірять у голих велетнів, що з'являються опівночі.
Далі, ця загадка — чому Гроіл виглядає так схоже на Шона. Ендрю подумав, що мабуть він дав роботу Шону, тому що Шон виглядав якось знайомо. У нього було смутне відчуття, що його дідусь щось казав про цю схожість. Це була ще одна з магічних речей, про які йому казав Джоселін. Він підозрював, що так чи інакше, дідусь готував його, досить ретельно, для цього поля-піклування. А Ендрю забув геть усе.
— Тобі Гроіл когось нагадує? – запитав він у Ейдана.
— Так, — сказав Ейдан. – Шона.
У нього була проблема. Одяг розтягувався, але дуже повільно і нерівномірно, в деяких місцях він ставав тонесенький як павутиння. Ендрю зняв окуляри та подивився на Ейдана, який навпочіпки видів на килимі, дивлячись, дивлячись на пару джинсів у яких одна штанина була довше за іншу. Пару років тому він би подумав, що Ейдан божевільний.
— Спробуй повернути його до звичайного розміру а потім думай про кожну нитку як більшу та товстішу, — запропонував Ендрю. – Ніби розглядаєш одяг у мікроскоп.
— О, так, але…Дякую, — схвильовано сказав Ейдан.
Настала пауза, протягом якої спортивна куртка нарешті виросла, а джинси скоротилися.
— Ви знаєте, — Ейдан вибухнув у розпачі, — я ненавиджу моє ім'я!
— Чому це? – спитав Ендрю.
— Ніхто не каже його правильно! – сказав Ейдан. – Навіть Гроіл! Так чи інакше, це жахливе ім'я! Ейдан — Святий та Каін, який був першим вбивцею. Яке поєднання!
— Але більшість людей є таким поєднанням, — сказав Ендрю.
— Так, але вони не мають імен, які це кажуть! – сказав Ейдан з огидою.
— Це правда, — погодився Ендрю. – Але тобі не спало на думку, що якби ці Ловці звернулися до тебе правильно, ти би вийшов до них?
— О! – Ейдан був цим сильно вражений. – Думаєте я би вийшов?
— Так. Імена наділені могутньою силою, — сказав йому Ендрю. – Можливо, те, що вони неправильно тебе називали, врятувало тобі життя. Крім того, жодне з твоїх імен не означає те, що ти думаєш. Ось. Дозволь показати тобі.
Недужий від напливу речей, які він не міг згадати, що зводило його з розуму, Ендрю схопився та підійшов до книжкових полиць. Ейдан недовірливо спостерігав як Ендрю схопив дві книги та розкрив їх на піаніно. "Знову став професором", подумав Ейдан
— Так, ось тут, — сказав Ендрю. – Ейдан це скорочене ім'я – зменшена версія або ласкаве наймення — ірландського імені, що означає "вогонь". Ти – "молодий вогонь". Думай про себе як потріскуюче та прагнуче угору довге жовті полум'я. А також блискуче. А Каін…, — він повернувся до книги. – Тут сказано, що Каін, як прізвище немає нічого спільного із першим вбивцею із Біблії. Воно, радше, означає "зона війни або син воїна". Можеш думати про себе як про "Молодий Вогонь, Син Воїна". Тобі від цього полегшало?