– Не завжди можна довіряти своїм почуттям, – сказала міс Марпл. – Люди спроможні утнути щось неймовірне. У моєму селі була справжня сенсація, коли скарбника Різдвяного Клубу зловили на тому, що він поставив на коня всі гроші їхнього фонду, до останнього пенні. Він ставився несхвально до кінських перегонів, узагалі до будь-яких азартних ігор. Його батько був агентом Терф-Клуба[2] і завдав чимало горя його матері – тож, у якомусь інтелектуальному розумінні, його почуття були цілком щирими. Але одного дня він проїздив повз Ньюмаркет і побачив, як там тренують коней. І тоді не зміг опертися спокусі – певно, у ньому заговорила кров, як то кажуть.
– Те, що ми знаємо про життя Волтера Фейна та Ричарда Ерскіна, нібито ставить їх поза підозрою, – сказав Джайлз серйозно, але з легкою посмішкою на губах. – Але не слід забувати, що вбивство за самою своєю природою належить до аматорських злочинів.
– Важливо те, – сказала міс Марпл, – що вони обоє були там. На місці злочину. Волтер Фейн був тут, у Дилмауті. Майор Ерскін, як він сам розповів, зустрічався з Геленою Гелідей перед самою її смертю – і в ту ніч не відразу повернувся до свого готелю.
– Але ж він сам про це розповів. Він…
Ґвенда урвала мову. Міс Марпл дивилася на неї суворим поглядом.
– Я лише хотіла наголосити на тому, – сказала міс Марпл, – що вони були на місці злочину.
Вона по черзі подивилася на них обох. А тоді сказала:
– Думаю, адресу Ефліка ви знайдете без проблем. Адже і він володіє автобусною фірмою "Жовтий Нарцис".
Джайлз кивнув головою.
– Я її знайду. Вона, мабуть, є в телефонному довіднику. – Він зробив паузу. – Ви думаєте, з ним варто зустрітися?
Міс Марпл помовчала хвилину або дві, а тоді сказала:
– Якщо ви з ним зустрінетеся, будьте дуже обережні. Пригадайте, що старий садівник сказав: Джекі Ефлік – хлопець дуже хитрий. Будь ласка, будьте дуже обережні.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
Джекі Ефлік
І
Дж. Дж. Ефлік, автобусна компанія "Жовтий Нарцис", екскурсії по графствах Девон і Дорсет, і таке інше, мав два номери в телефонній книзі. Його фірма була в Ексетері, а сам він мешкав на околиці того міста.
Зустріч було призначено на наступний день.
Коли Джайлз і Ґвенда вже від'їздили на автомобілі, місіс Кокер вибігла на ґанок і стала вимахувати руками. Джайлз натиснув на гальмо й зупинив машину.
– Доктор Кеннеді на телефоні, сер.
Джайлз вийшов із машини й побіг назад. Він підняв слухавку.
– Джайлз Рід слухає.
– Доброго ранку. Я щойно одержав дуже дивного листа. Від жінки на ім'я Лілі Кімбл. Я довго нишпорив у пам'яті, намагаючись пригадати, хто вона така. Спочатку подумав про пацієнтку, і це збило мене зі сліду. Але тепер я думаю ідеться радше про дівчину, яка колись служила у вашому домі. Вона була покоївкою в той час, що нас цікавить. Я майже певен, її звали Лілі, але прізвище пригадати не можу
– Лілі й справді тоді служила в домі. Ґвенда її пам'ятає. Вона зав'язала котові бантик.
– У Ґвенні, схоже, чудова пам'ять.
– О, так.
– То я хотів би поговорити з вами про цей лист – але не по телефону. Ви будете вдома, якщо я приїду?
– Ми вже їдемо до Ексетера. Ми могли б заїхати до вас, сер. Це нам по дорозі.
– Гаразд. Ваша пропозиція мене влаштовує.
– Я не хотів говорити про це по телефону, – пояснив доктор, коли вони прибули. – У мене завжди таке відчуття, що на місцевих комутаторах нас підслуховують. Ось лист від тієї жінки.
Доктор Кеннеді поклав листа на стіл. Він був написаний на чистому папері в лінійку досить невправною рукою.
Шановний сер!
Я була б вам дуже подячна якби ви посовітували мені шо я маю робити з вирізкою з газети я поклала її в це письмо. Я багато думала й балакала про це з містером Кімблом але не знаю як мені бути. А ви як ви гадаєте чи дадуть мені гроші або якусь винагороду бо гроші дуже мені згодилися б та я не хочу мати справу з поліцією або кимось таким я часто думала про ту ніч, коли місіс Гелідей від нас пішла але не думаю шо вона пішла справді бо одяг було взято неправильний. Я спочатку думала то пан її пришив а тепер я в цьому не певна бо бачила тоді машину з вікна. То була шикарна машина і воно попадалася мені на очі й раніш алея нічого не робитиму поки ви мені не скажете чи так робити буде гаразд і чи до цього не причетна поліція бо я з поліцією ніколи не мала діла й містер Кімбл мене за це не похвалить. Я приїхала б побачитися з вами сер наступного четверга бо це базарний день і містера Кімбла не буде вдома. Я дуже дякуватиму вам якщо ви розрішите мені приїхати
з уваженієм Лілі Кімбл.
– Лист прийшов на мою колишню адресу в Дилмауті, – сказав Кеннеді, – але звідти мені його переслали. Вирізка з газети – це ваше оголошення.
– Чудово, – сказала Ґвенда. – Ви бачите, та Лілі не думає, що Гелену вбив мій батько!
У її голосі звучала радість. Доктор Кеннеді подивився на неї стомленими добрими очима.
– Я сподіваюся, так воно й було, Ґвенні, – лагідно сказав він. – Гадаю, ми зробимо ось так. Я відповім на її листа й попрошу, щоб у четвер вона приїхала сюди. Залізниця в нас працює надійно. Зробивши пересадку на станції Дилмаут, вона буде тут десь о пів на п'яту або трохи пізніше. Якщо ви обоє приїдете до мене в той день, ми зможемо розпитати її разом.
– Чудово, – сказав Джайлз. Він подивився на свого годинника. – Нам треба поквапитися, Ґвендо. Нам призначено зустріч, – пояснив він. – Зустріч із містером Ефліком, власником фірми автобусних екскурсій "Жовтий Нарцис", а він дуже заклопотаний чоловік – так він нам сказав.
– Ефлік? – спохмурнів Кеннеді. – Так, я, звичайно, про нього чув. Екскурсії по Девону в бридких автобусах, пофарбованих у колір вершкового масла. Але це прізвище здається мені знайомим і в якомусь іншому зв'язку.
– Гелена, – сказала Ґвенда.
– Святий Боже, той самий хлопець?
– Так.
– Але ж він був жалюгідним дрібним пацюком. То він чогось досягнув у світі?
– Я можу поставити вам одне запитання, сер? – сказав Джайлз. – Ви урвали якісь стосунки, що виникли між ним та Геленою. Ви це зробили лише з міркувань його, скажімо, низького суспільного становища?
Кеннеді подивився на нього сухим поглядом.
– Я чоловік старих поглядів, юначе. Сучасне євангеліє стверджує, що всі люди рівні й однаково гарні. 3 погляду моралі це справді так, не заперечую. Але я вірю в той факт, що існує суспільний стан, у якому ти народився, – і я певен, тобі ліпше залишатися в ньому. А крім того, – додав він, – той суб'єкт не здавався мені хлопцем порядним. І потім він довів, що я мав слушність.