– У всякому разі, ми маємо двох чоловіків, якими варто було б зацікавитися, – сказав Джайлз.
– Ми можемо припустити й існування третього, – сказала міс Марпл. – Це, звичайно, гіпотеза чистої води, але хід подій дає підстави вважати таку гіпотезу цілком реальною.
Ґвенда й Джайлз подивилися на неї з легким подивом.
– Це тільки припущення, – сказала міс Марпл, злегка почервонівши. – Гелена Кеннеді подалася до Індії, щоб одружитися з молодим Фейном. Навряд чи вона безтямна була в нього закохана, проте, мабуть, любила його й була готова прожити з ним життя. Та як тільки вона туди прибуває, вона розриває заручини з ним і телеграмою просить брата надіслати їй гроші на квиток для повернення додому. Ви можете пояснити, чому вона так зробила?
– Змінила свою думку, мабуть, – сказав Джайлз.
І міс Марпл, і Ґвенда подивилися на нього з відтінком певної зневаги.
– Звичайно, вона змінила думку, – промовила Ґвенда. – Ми це знаємо. Але чому вона її змінила – ось що мала на увазі міс Марпл.
– Я думаю, дівчата нерідко змінюють свій намір, – туманно відповів Джайлз.
– За певних обставин, – сказала міс Марпл.
У її словах був той очевидний зміст, який старі жінки вміють передати за допомогою мінімальної кількості слів.
– Він щось зробив не так, – туманно припустив Джайлз, але Ґвенда різко урвала його.
– Та ж тут усе очевидно, – сказала вона. – Інший чоловік!
Вона й міс Марпл подивилися одна на одну з тим глибоким розумінням з яким дивляться один на одного члени масонської ложі, куди простих смертних не допускають.
Ґвенда додала з глибокою переконаністю з голосі:
– Вони познайомилися на кораблі. Дорогою до Індії.
– Весь час поруч, – прокоментувала міс Марпл.
– Місячне сяйво на палубі, – сказала Ґвенда. – Але то мало бути щось серйозне, а не звичайний флірт.
– О, так – сказала міс Марпл. – Думаю, то було щось серйозне.
– Чому ж вона не одружилася з тим чоловіком? – запитав Джайлз.
– Можливо, він не закохався в неї по-справжньому, – повільно промовила Ґвенда. Потім похитала головою. – Ні, думаю, у цьому випадку вона все ж таки одружилася б із Волтером Фейном. Ні, ні, звичайно, яка ж я дурна. Той був чоловік одружений.
Вона з тріумфом подивилася на міс Марпл.
– Саме так, – сказала міс Марпл. – Ось як би я реконструювала ті події. Вони закохалися одне в одного, можливо, закохалися без тями. Але якщо він був одружений – можливо, мав дітей і був чоловіком порядним, – то на цьому все між ними й закінчилося.
– Але вона вже не могла примусити себе одружитися з Волтером Фейном, – сказала Ґвенда. – І тоді вона надіслала телеграму братові й повернулася додому. Атож, така гіпотеза здається цілком імовірною. Повертаючись додому, вона зустрічається на кораблі з моїм батьком…
Вона замовкла, міркуючи.
– То було не безтямне кохання, – сказала вона. – Але між ними виникло почуття взаємної симпатії… А до того ж там була я. Вони були обоє нещасливі й, певно, втішали одне одного. Батько розповів їй про мою матір, а вона, можливо, розповіла йому про того, іншого… Так, звичайно.
Вона розкрила записника.
Хтось у неї був, я знаю, хтось у неї був… Вона мені розповідала ще на кораблі… Хтось такий, кого вона кохала, але одружитися з ним не могла…
– Атож, так воно й було. Гелена й батько мали відчуття, що їхні долі схожі – а крім того, була я, мала дитина, яку треба було доглядати, і вона подумала, що зможе зробити його щасливим, а може, подумала, що й сама зрештою знайде щастя в шлюбі з ним.
Вона замовкла, подивилася на міс Марпл, енергійно кивнула головою й сказала:
– Ось як усе було.
Джайлз здавався роздратованим.
– Знаєш, Ґвендо, ти навигадувала казна-чого й намагаєшся переконати нас, що все й справді відбувалося саме так.
– Усе так і відбувалося. Так воно мало бути. І це дає нам третього Ікса.
– Тобто?
– Одруженого чоловіка. Ми не знаємо, ким він був. Він міг бути зовсім непривабливим. Або навіть трохи божевільним. Він міг приїхати за нею сюди.
– Ти щойно казала, що він плив на кораблі до Індії.
– Люди можуть повертатися з Індії, хіба ні? Волтер Фейн повернувся. Це сталося десь через рік. Я не запевняю, що той чоловік повернувся насправді, але таку можливість виключати не можна. Ти знову й знову запитуєш про те, які чоловіки були в її житті. Що ж, ми маємо вже трьох, Волтера Фейна, юнака, чийого імені ми не знаємо, й одруженого чоловіка…
– Про якого ми не знаємо, чи існує він узагалі, – закінчив за неї Джайлз.
– Ми це з'ясуємо, – сказала Ґвенда. – Ви зі мною згодні, міс Марпл?
– Якщо ми не пошкодуємо ні часу, ні терпіння, то зможемо з'ясувати дуже багато, – сказала міс Марпл. – А тепер я розповім про свої досягнення. З невеличкої розмови, яку мені пощастило провести в мануфактурній крамниці сьогодні, я довідалася, що Едіт Паджет, яка була кухаркою в Сент-Кетрін у той час, який нас цікавить, досі живе в Дилмауті. Її сестра одружена тут із кондитером. Я думаю, Ґвендо, буде цілком природним, якщо ви захочете зустрітися з нею. Вона може багато чого нам розповісти.
– Це чудово, – сказала Ґвенда. – У мене виникла ще одна думка, – додала вона. – Я хочу скласти новий заповіт. Не дивися на мене таким убивчим поглядом, Джайлзе. Я не викину тебе зі свого заповіту. Але попрошу Волтера Фейна, щоб він склав для мене новий заповіт.
– Ґвендо, будь обережною, – застеріг її Джайлз.
– Складання заповіту, – сказала Ґвенда, – найприродніша річ у світі. І я певна, що обрала дуже добрий спосіб наблизитися до нього. Хай там як, а я хочу зустрітися з ним. Я хочу подивитися, який він є, і, можливо…
Вона не закінчила свого речення
– Мене дивує, – сказав Джайлз, – що більше ніхто не озвався у відповідь на наше оголошення, ця Едіт Паджет, наприклад…
Міс Марпл похитала головою.
– Люди, які живуть у сільській місцевості потребують багато часу щоб зважитися на такі речі, – сказала вона. – Вони підозріливі. Вони і полюбляють усе добре обміркувати.
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Лілі Кімбл
Лілі Кімбл розстелила на кухонному столі дві старі газети, щоб викласти на них смажену картоплю, яка шкварчала на сковороді. Нечутно мугикаючи популярну пісеньку, вона нахилилася й машинально прочитала кілька рядків, надрукованих в одній із газет.