— Його, крім псів, яких розвів понад півсотні, ніщо не цікавить, так само й політика. Про тебе я все розповів. Згоджується, обіцяє добре заплатити. А заборона, вона... від Пушкарного до Попівки всього якихось сім-вісім верст. Ніхто й не знатиме. Ну?
— Спасибі за турботу. Кажуть, у Трутовського є бібліотека.
— Велика. Я бачив її, його син Сергій показував, навіть обіцяв тихенько, щоб не знав батько, деякі книжки давати. Трутень — лежень, гуляйло-придибайло і п'яничка, а до книжок не байдужий. Підеш?
— Спробую.
— Не пробуй, а йди, раджу. У понеділок я їхатиму додому, можу й тебе повезти на перемови. Згода?
— Гаразд.
— Бувай здоровий. Значить, до понеділка.
Випровадивши гостя за ворота, Грабовський подумки вилаяв себе Чого так сковано, так насторожено поводився з Любинським? Розмовляв, особливо відповідав на запитання, наче каліка-недоріка. Дещо... Говорять... Можливо... Чому не розповів усе відоме тобі про Івана Калюжного? Адже дещо все-таки знаєш.
Так, так — знаєш: Калюжний на шість років старший за тебе, має гарну сестру, харківську гімназистку; за участь у студентських заворушеннях виключений з Харківського університету і відбував заслання у Вологді; потім жив у Москві, там організував таємно народовольське товариство Червоного Хреста, керував нелегальним паспортним бюро, що виготовляло фіктивні документи для революціонерів, провадив політичну роботу серед робітників; торік був заарештований, судився у "процесі 17-ти" і отримав п'ятнадцять років каторги...
Чому б не повідати це Любинському? Такі речі втаємничувати не можна. Навпаки, треба говорити про них на повен голос, розповідати всім, гаряче, пристрасно. Тим паче, надійним юнакам, які потім зможуть... А Любинський, здається, саме до таких тепер належить. Дивися ж: порекомендував тебе панові Трутовському, прийшов сказати, обіцяв підвезти, представити... Будь справедливішим до людей, вір їм, шукай у них добре. Не підходь до кожного упереджено, з насторожливими й стримуючими знаками запитання.
В тому числі й до Грицька Любинського. Видно, колишній ледачий чревоугодник переродився або ж перероджується. Але чому ж його не любить, просто-таки ненавидить Овчаренко?..
— Телепень, — каже. — Підлизує зад усім — і Пушкарям, і Колупаям, і Обухівському...
Либонь, не підлизує. Прозоро натякав на Матвія, непохвально говоривши про бурсаків, які йдуть у поліцію, а Обухівського аж толочив у багно. Очевидно, шурин помиляється. Можливо, його до цієї помилки спонукає ображене родинне почуття, бо якось мовив:
— Чого йому було пертися з Попівки в Пушкарне і захоплювати тутешнє паламарство? Хіба не відає, що воно здавна і справедливо належить Грабовським...
Не хоче й слухати доброго слова про Грицька Любинського.
— Помиляєшся, дорогий мій шурине, помиляєшся, — задоволено мимрить Павло, причиняючи хвіртку. — Любинський...
32
Переступивши поріг, Павло спинився вражений і спантеличений. Кімната, в яку потрапив, нагадувала комору харківської газети "Южный край". Три шафи з скляними дверцятами були вщерть забиті папками. Такі ж папки та тугі паперові зв'язки купчилися на шафах, стелажах попід усіма чотирма стінами, на підвіконнях, столі, підлозі. Всі вони, як і шафи та стелажі, вкриті товстим шаром темно-сірої задавненої пилюги. Все похмуре й непривітне. Від дверей до масивного столу, що туманів проти величезного вікна, кривульчиться вузенька стежина.
Хазяїн завважив його спантеличеність.
— Не дивуйтеся, молодий чоловіче. Можливо, колись, якщо втрапите на судейське поприще, у вас теж буде так. Знаєте, день за днем, процес за процесом, справа за справою, вирок за вироком, а вони, папки, множаться, множаться. Спершу, як зволите бачити, я складав їх акуратно в шафи, а потім набридло все це, то й пішло через пень-колоду...
Трутовський пробрався до шаф, повідчиняв їх, здійнявши хмарину порохняви, витер руки об поли синього камзола.
— Роботи, — вів далі, — тут, звісно, багато, потребує вона чимало зусиль та й не кожному по плечу. Не приховаю, один тутешній писар брався за неї, одначе у нього нічого не вийшло.
— А ви давали йому якісь настанови?
— Майже ніяких, бо в фундуванні архіву й сам не тямлю. Треба придумати якусь таку систему групування й опису документів, котра враховувала б хронологію і природу, характер судового процесу. Скажімо, ось тут, — показав на паперову купу в кутку, — лежать усі матеріали за останній, тобто минулий рік моєї суддівської діяльності. Гадаю, і в книзі обліку, яку заведете, і потім на стелажах вони зберігатимуться по роках, але між собою мають бути згруповані за рубриками — податки, оренди, строкові найми, кражі, побої, сварки і так далі. Як ви вважаєте, такий принцип підходящий?
— Цілком, а втім, мені поки що важко схвалювати чи заперечувати його, бо ще не знаю самого матеріалу. Роздивлюся — скажу.
— От і чудово. Починайте. Впораєтесь, зробите все гарно, я не поскуплюся і, крім суми, про яку домовились, підкину ще щось...
— Дозвольте запитати.
— Прошу.
— Кажуть, у вас є бібліотека, то чи не можна б дечим скористатись?
Трутовський хвильку подумав.
— Взагалі книжок я нікому не даю, але якщо у вас ладитиметься з архівом, можете користуватися й книжками. Вимагаю одного — поводитись з ними бережно, листків не загинати, поміток на берегах не робити. Вони, батеньку, — також капітал, нерухоме майно, коли хочете...
Перші два дні Грабовський повністю згаяв на те, щоб розібратися в архівному хаосі колишнього мирового судді. А потім узявся впорядковувати його. Працював із задоволенням. Не просто пересипав та обліковував різні справи, а майже всі підряд читав. І з них в його уяві вимальовувалась дуже строката й барвиста, помежована багатьма драматичними, трагічними, а іноді й комічними епізодами, картина класових стосунків на селі, побуту, звичаїв, обрядів, родинного життя. В судових паперах, жужмом скиданих у папки, вирували і надривні зойки, і приглушений сміх, і розпачливе ридання...
Над деякими документами затримувався цілими годинами — по кілька разів перечитував, вдумувався, робив виписки у свій зошит, аби згодом використати ті нотатки в статтях для "Южного края" та "Харьковских губернских ведомостей". Після такого читання іноді сидів мовчки, неначе рокований, і витирав вологі очі, а обід та вечерю ледве-ледве пропихав у горло. Вночі погано спав, часто пробуджувався, обливаючись холодним потом від страхітливих сновидінь.