— Не бу, не буду, мамо!..
Він знав уже, як зм'якшуюче впливає це на батька, коли той гнівається, і зважився застосувати цей спосіб і до матері.
— Ні, ти мені спочатку скажи, навіщо ти брав фарби?
Ніна Олександрівна вперлась руками в боки й розставила ноги, готуючись до тривалого допиту, та в цей час коло неї з двору тихо пройшла стара з порожньою брудною мисочкою в руці. І тільки-но Ніна Олексавдрі-вна побачила цю нікудишню мисочку з діркою в дні, заткнутою ганчіркою, як увесь її гнів переметнувся з Басі на свекруху.
— Боже! Ви, Одарко Пилипівно, всяку гидоту тягнете в дім! — сплеснула руками Ніна Олександрівна, а Вася, користуючись з нагоди, тихенько позадкував подалі від біди.
— Я тільки вимию і зараз же її винесу, — поспішно проказала стара.
— Можна вимити й надворі. Треба ж нарешті пам'ятати, що ви живете в квартирі лікаря! — кинула їй навздогін Ніна Олександрівна й заходилась намилювати руки.
Олександр Іванович чув цю сцену з другої кімнати, куди зайшов перевзутись у капці. Йому було байдуже до того, що мати занесла до покоїв якусь там мисочку, хоч він одразу догадався, що це, мабуть, та сама, з якої мати нещодавно годувала собаку, але він був незадоволений, що в матері знову виникають сутички з дружиною. Він ніколи не міг добрати гаразд, хто з них винен і що саме спричинялось до сварки, але він давно вже засвоїв собі погляд, що в хатніх чварах завжди бувають винні свекрухи й тещі, і тому ладен був наперед підтримати дружину проти своєї матері. Допіру він свідомо пропустив мимо вух "квартиру лікаря", що на ній зробила такий багатозначний наголос його дружина, хоч добре знав, що сама Ніна Олександрівна найменше вважала на це і, як на правду, то їх квартира, де Ніна Олександрівна захопила велику кімнату для своїх мольбертів, ескізів та етюдів, більше скидалась на якесь художнє ательє, аніж на квартиру лікаря.
"І чого вони заводяться? Чого не можуть поділити?" — досадливо подумав він і вийшов до великої кімнати, щоб, на випадок чого, вчасно спинити свою матір. Але матері й Васі вже не було в кімнаті. Ніна Олександрівна витирала волохатим рушником руки.
— Щось мені останній час з серцем недобре; мабуть, перевтома... Ти знаєш, Сашуню, я чогось така нервова стала, що просто не впізнаю себе!..
Не впізнав би своєї дружини, в якої так раптом змінився настрій, і Олександр Іванович, якби це сталось уперше, та він уже призвичаївся до таких змін. Призвичаївся він і до її скарг на здоров'я, коли виникало якесь непорозуміння з його матір'ю або мати нездужала. Він наперед уже знав, що досить матері лягти в ліжко, як одразу ж і в Ніни Олександрівни теж почне щось боліти. Якби це мова про кого іншого, він щиро засміявся б: з чого перевтома — з байдиків? Недобре з серцем при такому здоров'ї?! Ну, а щодо нервовості, то вона має рацію: Ніна, власне, справжня невропатка!.. Та цю думку про дружину він тільки здалека відчув у глибині свідомості й зараз же погасив її. А Ніна Олександрівна, забувши вже і про серце, і про втому, жваво цокотіла:
— Ти подумай тільки — цей прикрий завмаг (здається, Абдулаєв його прізвище, він ще приходив до тебе просити направити його жінку на ВТЕК) мало не змусив мене тягти мольберта додому! Ніяк не хотів, щоб я поставила в крамниці до завтра. І "заважає", і "стороння річ", і "можуть зіпсувати"... Ледве умолила, такий нахаба! Ні в якому разі, Сашуню, не посилай його жінки! Треба, нарешті, навчити їх шанувати нас, а то на голову сядуть!..
Олександр Іванович не любив, коли дружина втручалася в його лікарські справи, і в інший раз він, безперечно, похмурився б, а може, й дав би якусь відсіч.
Спокійно, не підвищуючи голосу, дав би зрозуміти, що до цих справ — їй зась. Але тепер, після того невдалого поцілунку у дворі, а надто після її сутички з матір'ю, він сприйняв це, а тим більше її пестливе "Са-ціуню", як ознаку тривалого миру, й бадьоро підійшов до столу.
— Будемо обідати, Ніночко? Скажи матері, щоб подавала.
— Я зараз! — Ніна Олександрівна кинула на бильце ліжка рушника й, не дожидаючись цього разу свекрухи, сама заходилась накривати стіл.
Олександр Іванович давно вже знав, що, коли дружина сварилася з його матір'ю, вона намагалась бути ніжною з ним. Так було й тепер, але Олександр Іванович не хотів цього помічати, і те, що Ніна Олександрівна, як вправна, дбайлива господиня, заходилась поратись коло столу, трохи навіть розчулило його.
Ніна Олександрівна порозставляла тарілки, нарізала хліба, збігала на кухню розпорядитись і навіть сама дістала з шафи горілку і чарку.
— Питимеш, Сашуню? — Ніна Олександрівна злегка примружила очі й допитливо подивилась на чоловіка. Олександр Іванович був не від того, щоб випити інколи перед обідом для апетиту чарку, та й горілка не завжди траплялася в крамниці кишлаку, де за давнім мусульманським законом на неї і досі ще не було серед узбеків великого попиту, але зараз він і собі хотів піти на жертву дружині. Він знав, що Ніна Олександрівна не терпить запаху горілки, і якщо вона сама щойно запропонувала йому випити, то це означало неабияку ласку.
— Дякую, Ніночко! Я, мабуть, утримаюсь сьогодні...
Ніна Олександрівна моторно поставила карафку назад до шафи й кинулась до Олександра Івановича з розпростерлими до обіймів руками.
— Яким ти можеш бути хорошим, Олександре!.. — Вона охопила руками його голову, притиснула до своїх грудей і нахилилась до його вуха. Але не поцілувала, як того сподівався Олександр Іванович, а лиш, знизивши голос, тихо й ніби замислено додала: — ...Якщо захочеш.
Виріз на грудях кімоно Ніни Олександрівни розсунувся й показав білий краєчок сорочки. На Олександра Івановича нараз пахнуло знайомою близькістю її тіла, й він міцно обійняв хоч і досить гладкий, та все ж іще гнучкий стан дружини.
— Як я люблю дивитись на твоє обличчя, коли воно стає бліде від жаги! — сказала вона пошепки, охопивши долонями його скроні й зазираючи йому в вічі. Насправді обличчя Олександра Івановича зовсім не зблідло, і то Ніна Олександрівна сказала навмисне, вважаючи за потрібне час від часу розпалювати чоловіка, але йому хотілось пестощів, і він підвівся, щоб поцілувати у вирізі світлий трикутник її тіла, та в цей час рипнули двері й увійшла з каструлею в руках мати, а за нею вбіг, сміючись, Вася, що вже встиг забути про свій злочин і можливу кару за нього.