За плахту

— Ой лишенько! Десь горить, пожежа! Марино! Марцно! Прокинься! Пожежа!..

Марина не одзивалася, спала...

Задзвонили на ґвалт. Кулина кинулася будити Марину.

— Марино! Марино! Горить! Чуєш! На ґвалт дзвонять!.. Глянь у хаті — хоч голки збирай!.. Десь недалеко горить!..

— Де горить? — питалася Марина.

— Так не вгадаєш! Ходим надвір, подивимось! Пішли...

— Овва! Боженьку святий! — мовила хрестячись, Кулина.— Се ж у попаді гумно горить! Глянь! Глянь! Як полум'я б'є, як огонь шугає! Глянь!

— Бачу! — відповіла зовсім байдуже Марина.— Добре горить! Се їй за мою плахту... То не гумно, то плахта моя горить...

Погоріловці, 30 червня 1899 р.