С е к л и т а. Калавур!
(Здалеку почувся свисток.)
Г о л о х в о с т и й. Ой, поліція! Шкандаль! (До Секлити). Слухайте сюди, не кричіть; я всю правду скажу: ми любимось з вашою дочкою, тільки я чесне маю на думці: я її хочу сватати…
С е к л и т а. Дури кого іншого, а не мене: знаємо ми вас, паничів!
Г о л о х в о с т и й. Та я не панич, а простий міщанин,— то тільки зверху на мені образованность!
С е к л и т а. Брешеш!
Г о л о х в о с т и й. Та щоб я луснув... Недалеко тут мій дом! Я родич Свинаренків.
С е к л и т а. Якого? Петра?
Г о л о х в о с т и й. Еге ж, Петрів племенник.
С е к л и т а. Та хіба ж міщанину пристало бути свинею?
Г о л о х в о с т и й. Єй-богу, я вашу Галю люблю так, як золото, і хочу сватать, от хоч зараз оддайте, то візьму.
С е к л и т а. Присягнись мені, ходім до церкви!
Г о л о х в о с т и й. Та чи я ж чоловіка вбив, щоб серед ночі присягати! Вірте мені, я чоловік благородний, образованний, і божусь, і присягаюсь, що не піддурюю; бодай я завтрішнього дня не діждав, бодай я завтра на своїх ремінних пасах повісився, бодай я зарізався в своїй хаті своєю бритвою, коли не вірите!
С е к л и т а (бере грудку землі). їж святу землю, то повірю! На, їж!
Г о л о х в о с т и й. Хіба ж я вовк, щоб їв землю?
С е к л и т а. Їж, на, їж, то повірю!
Г о л о х в о с т и й. Та мене ж од тієї землі скорчить, то і чоловіка вашій дочці не буде!
С е к л и т а. Та ви брешете! Присягніться мені хоч на Братській!
Г о л о х в о с т и й. Нехай мене покарають всі печерські святі! Нехай мене покриє великий лаврський дзвін, коли я брешу!
С е к л и т а. Ні, таки присягніть навколішках до Братської!
Г о л о х в о с т и й (набік). От, не одсахнусь. (Стає на коліна). Ну, хай мене поб'є Братська божа матір, коли брешу!
С е к л и т а. Ну, тепер вірю, тепер вірю!
Г о л о х в о с т и й (обтрушує штани; тихо). От іще через цю каторжну бабу бруки запачкав! (До неї). Так я незабаром до вас і на заручини.
С е к л и т а. Про мене, просимо; тільки за моєю Галею нічого нема — знайте!
Г о л о х в о с т и й. Нащо мені? І свого досталь! Аби Г а л я!
С е к л и т а. Так заходьте ж; раді будемо!
Г о л о х в о с т и й. А де ж ваша хата?
С е к л и т а. Зараз за яром. Спитайте Секлиту Лимариху: увесь Подол зна. Глядіть же, не обдуріть; а то і живим не випущу! Од Лимарихи не сховаєтесь! Г о л о х в о с т и й. Та буду ж, буду!
(С е к л и т а виходить.)
ВИХІД XI
(Г о л о х в о с т и й сам.)
Г о л о х в о с т и й (озирається). Ух! Ху! От баня, так баня, аж три пота зійшло, єй-богу! (Утирається). От це вскочив, так вскочив — понікуди!
(Завіса)
Дія друга
(Велика світлиця Сірків, по-міщанськи, але з претензією вбрана. Одні двері в кімнату, наліво — в пекарню, просто — вхідні).
ВИХІД І
(Я в д о к і я П и л и п і в н а сама.)
Я в д о к і я П и л и п і в н а (сидить коло столу і обмахується хусткою). Ну й день! Діждалися святого літечка! Спала вже, спала, та ніяк до вечора не доспала; упріла тільки, страх! (Утирається хусткою). А старий іще спить! Ого! Прокопе Свиридовичу! Прокопе Свиридовичу! Доки ти будеш качатись! Вставай, бо вже швидко до вечерні вонять! Прокопе Свиридовичу, чи ти чуєш!
П р о к і п С в и р и д о в и ч (обзивається з кімнати). А-а! То ти до мене, Явдоню? Постой, трохи прочумаюся та потягнуся!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Ач, потягається, а якби я потягалася, то й гримав би! Та воно в свято і годиться поспати, менче гріха: як не спиш, то почнеш судити кого абощо, а воно і є спокуса... Та чого він не йде? Скучно самій. П р о н я пішли кудись, та вони не люблять з нами і говорити... Прокопе Свиридовичу, та вставай-бо!
ВИХІД II
(Я в д о к і я П и л и п і в н а і П р о к і п С в и р и д о в и ч .)
П р о к і п С в и р и д о в и ч (виходить потягаючись). Якось мені невірно... чи недоспав, чи переспав... Мовби хочеться чогось — чи хвигів, чи солоних огірків? (Сідає коло Явдокії Пилипівни). Як тобі здається?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. А як же мені про те знати! Хіба в мене твій рот?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . От бач, ти й не знаєш, чим мені догодити, а мене, як тебе не бачу, то й сум бере!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Добрий сум! Пішов у свою кімнату та й хропе, аж кімната дрижить, а я тут сама горюю: нема до кого й слова промовити.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Скучила? Як ми бралися, то гули, як голубочки, і до смерті будемо густи: гулю-гулю, моя старесенька!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Забуркукав, мій сивесенький! (Присовується ближче і поправля йому чуба).
П р о к і п С в и р и д о в и ч . А чи пам'ятаєш, Явдоню, як я присватувавсь до тебе? Як я тоді вертівся коло тебе!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Згадай іще колишнє! Минулося! От уже в нас і дочка на порі...
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та так, так! Уже давно б час!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Чого давно? Ще вони молоді!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ти уже в таких літах третьою ходила; тільки бог прибрав.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Мало чого ні: мені нічого було перебирати, а Проні треба неабиякого; вони на панію повернуті і всяким делікатностям вивчені.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Вивчені ж; та он з тими делікатностями й сидять, і ніхто не бере!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Хіба в неї було мало женихів?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Так чому ж не йшла?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Бо простота, а нашій дочці треба або дворанина, або хоч купця.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Заманулось чорти батька зна чого, а по-мойому — наш би брат краще.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. По-твойому б, дитину хоч за шмаровоза.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Не за шмаровоза, а за міщанина, трудящого чоловіка; такий би і гроші не розтринькав, і дитину б жалував, і нас би не зневажав, держався б свого звичаю; а як вишукаєте якого-небудь гонивітра чи завалящого лодаря, то той зараз переверне все по-модньому: нас, як простих, заплює, добро все розмантачить і дочку кине.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Ти знов дратуватись хочеш? Чого б же він кинув Проню? Чим же вони дворанину не жінка, коли усяких мод, усяких наук знають. Це вже здурів би чисто, якби і такою розумною жінкою погребав!