ВИХІД VIII
(Г о л о х в о с т и й і Г а л я.)
Г а л я (іде з кошиком, придивляється). От як ми опізнилися на старім городі з мамою, уже й розійшлися всі на нашім кутку... Ні, он хтось стоїть, чи не С т е п а н? (Зближається, щоб трохи роздивитись).
Г о л о х в о с т и й (зуздрівши). А, на ловця й звір біжить, (Підліта). Ціп-ціп, куріпочко!
Г а л я. Ой, це чужий хтось! (Хоче тікати, але Г о л о х в о с т и й заступа дорогу).
Г о л о х в о с т и й (придивившись). Господи! Це ж та сама красунечка, що я коло Владимира бачив! От ціпонька! (До неї). Не тремтіть-бо: чого лякатись, моя зозулечко,— хіба з'їм?
Г а л я. От, єй-богу, коли не пустите, то калавур закричу і будошника покличу.
Г о л о х в о с т и й. Вигадайте! Тольки крикніть, то я такого наговорю, што зараз і в часть вас посадять.
Г а л я. За що? Що ви ґвалтуєте серед ночі, то я маю сидіти?
Г о л о х в о с т и й. Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговорить хотів з вами, моя зірочко красна. Як повидів я вас коло Владимира, то з тієї ночі і пропадаю,— просто вхопили моє серце щипцями, гвоздком у голові сидите, хоч і бритви не бери в руки!
Г а л я. А справді, це той самий... Бачите: ганяли, ганяли там, та й тут переступаєте дорогу; сорому нема, а ще панич!
Г о л о х в о с т и й. Да коли улюбльон, да так улюбльон, хоч візьміть в руки піштолета і простреліть тут грудь мою!
Г а л я. Так і повірили! Шукайте собі панночок!
Г о л о х в о с т и й. Да ви луччі за самих найкращих панночок; ви просто така ціпонька, що аж слина котиться, — вірте!
Г а л я. Хороша пороша, та не для вас!
Г о л о х в о с т и й (розпалюючись). Чого ж так — не для мене? Яка ти строга, нелюб'язна! Да у мене, голубочко моя, всякого добра — паровицями, да я озолочу тебе, брильянтами обсиплю на весь Київ…
Г а л я. Обсипайте кого іншого, а мені вашого золота не треба.
Г о л о х в о с т и й. Да хіба я разві поганий? Придивись, пожалуста, первий хвисон...
Г а л я. Та що — що гарні!
Г о л о х в о с т и й (бере її за руки). Серденько, пуколько моя! Улюбись у мене, бо, єй-богу, застрелюсь отут зараз перед тобою, щоб тобі напасть зробить!
Г а л я. Ой, що ви кажете?
Г о л о х в о с т и й. Потому хоч ножницями перетни моє серце, то там тільки одна любов стримить…
Г а л я. Пустіть же, якщо любите, бо, боронь боже, хто здиба, то буде лихо…
Г о л о х в о с т и й. Ніхто не здиба! Куріпочко моя! (Обніма).
Г а л я. Пустіть-бо! Так не годиться! Бач який! Пустіть, кричатиму!
Г о л о х в о с т и й (притиска ще більше). У-ух! Пропав я! Пожар!
ВИХІД IX
(Ті ж і С е к л и т а.)
С е к л и т а (зуздрівши). А то що, Галька? З паничем? Ой лихо моє! Ой нещастя моє! Добігалась, каторжна! От і устерегла! Ах ти, подла! (Підскакує до Галі).
(Г о л о х в о с т и й оторопів.)
Г а л я.(плачучи). Мамо! Начепився, хто його зна хто й звідки, та й ґвалтує, як розбишака…
С е к л и т а. Як! Хто його знає? А ти не знаєш — свята та божа! Ах, обманщиця чортова, матері хочеш очі одвести? Так і повірили! (Тим часом Г о л о х в о с т и й, оправившись, хоче тікати. С е к л и т а його за поли.) А ти, паничу, куди? Навтікача? Ні, з моїх рук так не вийдеш! Я за свою дочку тобі очі видеру з лоба!
Г о л о х в о с т и й (замішавшись). Хіба це ваша дочка?
С е к л и т а. А то ж чия?
Г о л о х в о с т и й. На вас анітрішечки не похожа; у неї голосок, як соловейко в лузі, а ви як з бочки гуркаєте!
С е к л и т а. Ах ти, харцизнику! Ти ще сміятись здумав? Наробив бешкету та й зуби скалить!
Г о л о х в о с т и й. Та не зіпайте так, бо всіх кожум'яцьких собак збентежите!
Г а л я. Мамо, голубочко, киньте його! Не робіть слави! Єй-богу, начепився вперве!
С е к л и т а. Заступаєшся! Геть мені зараз додому! Ще на губах молоко не обсохло, а вона уже з хлопцем обнімається. Я тобі дома обірву оті патлі, сибірна!
Г а л я (плаче). За віщо ви, мамо? Хіба я винна?
Г о л о х в о с т и й (набік). Як би його вирватись від цієї відьми? От влопався!
С е к л и т а (до Галі). Іди звідси! Не слинь мені! Дома побалакаємо!
(Г а л я відходить плачучи.)
ВИХІД X
(С е к л и т а і Г о л о х в о с т и й.)
(Г о л о х в о с т и й кинувся було тікати, але С е к л и т а не випустила піджака, так що він аж злетів з одного рукава. С е к л и т а тоді вхопила обома руками за жилетку.)
С е к л и т а. А куди, каторжний? Щоб ще такого шелихвоста не вдержати, та не була б я С е к л и т а Лимариха!
Г о л о х в о с т и й. Що ви? Чи при своїм умі? Не робіть, пожалуста, шкандалю! (Все позира на дім Сірків). Я вам заплачу, я багатий…
С е к л и т а (ще дужче). А щоб ти не діждав, щоб я за дочку гроші брала? Щоб я рідну дитину продавала? Не діждеш! Не втечеш! Не пущу! У мене одна дитина, як одно сонце у небі! Нащо ти зводиш її з ума?!
Г о л о х в о с т и й (набік). От репетує бісова баба; розбудить усю вулицю! (До неї). Та я, єй-богу, не чіпав вашої дочки — тільки побалакав.
С е к л и т а. Брешеш, нащадку іродів! Сама бачила, як обнімались! Знаю я вас, паничів! Знаю, як ви обдурюєте та з ума зводите дівчат!
Г о л о х в о с т и й. Та щоб я луснув, коли зводив!
С е к л и т а. Докажи, докажи! Я не повірю твоєму слову і твої слова гнилі, як яблука! Ти харциза, волоцюга!
Г о л о х в о с т и й. Та що ж ви лаєтесь? Я не перекупка: обманювати не буду! Од вас не можна ні одпроситись, ні одмолитись!
С е к л и т а. Ти думаєш, що як я перекупка, то мене можна й зневажати? Я на шаг обдурю, а на карбованця вам, сибірним, правди скажу! От що! Хай збереться хоч уся вулиця, а Секлита за себе й за свою дочку встоїть. Стріляй на мене, а я таки на своєму стану, за правду стану! (Б'є кулаком об кулак). Коли зачіпаєш, то зачіпай чесно: не безчесть мене й моєї дочки, бо ми тобі не іграшка!
Г о л о х в о с т и й (набік). От, не вирвусь! (До Секлити). Та, присяйбі, і не думав безчестити! (Хоче знову вирватись).
С е к л и т а. Не пручайсь! Не пущу! Ґвалт, ґвалт! Поліція! Поліція! Квартальний!
Г о л о х в о с т и й (набік). Ой пропав я! (До Секлити). Цитьте! Не кричіть-бо!
С е к л е т а. Що-бо? Кричу, бо маю право! Поліція, поліція!
Г о л о х в о с т и й (набік). Потопить, бісова баба, чисто потопить! У Сірків уже й віконниця одчиняється! Господи, ну що його робити! (До Секлити). Слухайте сюди…