— Ходімо, розімнемося, — мовив Тищенко, підводячись.
Коли вони вже були неподалік від недобудованого готелю "Парус", озвався Булига-Компанієць:
— Кепські справи: ти в них — заложник. На тобі смерть Каламуса. Якщо з якихось причин сутність його, ні — те, що вони вважали за таку, стане їм непотрібною, вони тебе засудять.
— Гадаю, до суду не дійде. Вони мене просто вб’ють. Адже на суді спливла б таємниця з перевтіленням.
— Я кажу не про бутафорський суд, а про суд співголів. До речі, самому Каламусові, попри прижиттєву увагу до нього, вони не симпатизували. Їх обтяжують його гріхи.
— Найбільше слід остерігатися відеокамери, яка знімає на плівку людську ауру, — мовив Тищенко. — Катастрофа буде не тільки для нас із тобою. Вони понаприводять з того світу таких осіб, що про теперішній режим згадуватимуть, як про рай земний. — По хвилі додав: — Чи не надто відвертий ти з ними був?
— Поки в них немає сумніву, що я — Особа, нам нічого не загрожує. До того ж я сказав те, про що вони й самі добре знають. Принаймні та інформація, що отут міститься, — Булига-Компанієць показав пальцем на свою голову, — вимагає саме таких висновків. Крім одного: відцентрові сили, що накопичилися в "Порядку", ось-ось самі розірвуть його на шматки. Цей конгломерат, замішаний на крові й стражданнях мільйонів, який іменує себе асоціацією, зникне з матеріального світу назавжди. То був експеримент над людьми, поставлений самим Сатаною.
— Хомо, ідеї, гасла, що вони проголошують — гуманні. В чому ж їхня помилка?
— Світ — прогрес, розвиток тримаються на різниці потенціалів: між гарячим і холодним, твердим і м’яким, чорним і світлим, розумним і дурним, добрим і злим... Вони ж посягнули на різноманітність. Проголосивши рівність між людьми, вони поставили знак рівняння між трударем і неробою, обдарованим і нездарою. Вони сподівалися створити безконфліктне суспільство, а виховали байдужого до всього — до їхніх ідей також — обивателя.
— Слухай, ти наче й не вмирав, — зауважив Тищенко. — Ті ж самі проблеми тебе хвилюють. Тільки й того, що балакаєш голосом іншої людини.
— Смерті немає, — сказав Булига-Компанієць. — Є видозміна. Правда, зі мною вона сталася насильницьким шляхом. І гадаю, не без участі Вселенського Розуму. Мене було вбито для того, щоб повернути знову зі спеціальною місією.
— Ну, ти вже зовсім! Це випадок. І те, що "Порядок" задіяв мене, як провідника, і те, що я, підкоряючись внутрішньому імпульсові, перешкодив Особі виконати страхітливу роль, і те, що я допоміг втілитися твоїй сутності у призначене для Особи тіло, це все випадки. Як випадковість і те, що я сьогодні не загинув.
— Там, де багато випадковостей, шукай закономірність, — мовив Булига-Компанієць. Він скинув черевики і, підкотивши штани, зайшов у річку. Стриманість, притаманна смаглявому обличчю Компанійця, поступилась місцем блаженству. — Завжди любив воду — і в минулому, і в цьому житті, — звірився він.
Тищенко якийсь час обмірковував, що йому сказав гість із потойбіччя, а тоді мовив:
— Виходить — усі події у нашому світі кимось плануються?
— Скажімо так — монтуються. Все, що відбувається в цьому світі, вже змонтоване в іншому вимірі у вигляді польових програм. Це, власне, голографічна стрічка, яку, щоб проявити, занурили в проявник. Таким проявником є матеріальний світ. Це безперервний конвеєр подій, що його екранує Вселенський Розум. У цьому світі вони тільки набувають матеріальної форми... — На мить Булига-Компанієць, що зайшов у воду вже по кісточки, вкляк, а тоді показав очима кудись поверх голови співрозмовника. Там набережною наближалося двоє з охорони. Підійшовши до парапета, вони оглянули берег і річку, а тоді стали походжати віддалік. Ті двоє у сірих костюмах нагадували вгодованих і добре вишколених вовкодавів, які не тільки оберігають, а можуть і розірвати на шматки — була б команда.
— Твій випадок зробив їх обережними, — зауважив Булига-Компанієць. Раптом з його обличчя зійшов вираз блаженства. — Він тут, — сказав розгублено.
— Хто? — Тищенко озирнувся, але крім двох охоронців на набережній, нікого не помітив.
— Той, у чиєму тілі я перебуваю.
— Це неможливо.
— І все ж він тут.
— Але ж він залишився по той бік...
— Виходить, що подолав бар’єр. Таке трапляється, коли душа проникає з потойбіччя, а потім никає, шукаючи пристановища, і буває, знаходить: чи то хтось покине тіло через хворобу або нещасний випадок; буває, що чиясь відкрита сутність пустить у свою плоть..
— І вона, відкрита сутність, знає, кого впускає?
— Ні, вона довідується про квартиранта тільки по тому, як відійде в інший світ. Але є люди, котрі бачать чужинця і навіть можуть його звідти наладити.
Булига-Компанієць вийшов на берег, обтрусив з ніг воду і взувся.
— Здається, я розумію, в чім справа, — озвався він, указуючи поглядом у бік гуртожитку. — До мене — батько...
Тищенко дивився мить збентежено, адже Хома не пам’ятав свого батька.
Та уздрівши на набережній невисокого чоловіка, котрий вів на поводку собаку, збагнув, що то був батько Компанійця. Він мав таку ж постать і ходу, як у сина, а коли наблизився, то виявилося, що й кольором шкіри — горіховим чи оливковим — також нагадував Родіона. Одягнений він був простенько. Біля готелю стояло його червоне авто.
— Родю, — вигукнув чоловік, відщіпуючи повідок від нашийника в мурої такси.
Собака кинувся до Булиги-Компанійця; великі бурі вуха його мало не волочилися по землі. Та десь за десяток кроків від молодого господаря пес зупинився. Коротка шерсть на загривку стала сторч, у чорних кульках-очах запеклася злість; собака загавкав.
— Ти чого, дурнику? — лагідно мовив Булига-Компанієць, наближаючись до пса.
Але собака, підібгавши тонкого хвоста, жалібно вискнув і кинувся назад до чоловіка.
— Треба частіше бувати вдома, — мовив батько з докором. — Навіть собака вже відвик.
— Та все ж ніколи, тату... — виправдовувався гість із потойбіччя.
Тищенко завважив подумки, що "тату" в нього прозвучало природно і щиро. Тим часом із псом коїлося щось недобре — він поривався до літнього чоловіка, а тоді знову відбігав і злостиво гавкав. І весь час, поки йшли до гуртожитку, він не перетинав зачарованого кола радіусом десять метрів, в центрі якого був Булига-Компанієць. На подвір’ї господар зробив спробу прищепити повідок, але собака не дався. І в ліфт не зайшов, як його не заманювали.