Найцікавіше те — і це дуже характерно,— що Арнольд та його брат Биньйомин-Калмен, живучи на Підвірках під одним дахом, були багато років у сварці. Проте вони ладні
головою накласти один за одного!.. "Мій Арнольд!..", "Мій Биньйомин-Калмен!.." Ніхто ніколи не бачив ні на Підвірках, ні в місті обох братів разом, не чув, щоб вони коли перемовилися словом. Брати навіть не сиділи ніколи за одним столом. Арнольд мав у братовому будинку одну кімнатку, повну різних книжок аж до самої стелі, і жив собі самотньо, як анахорет. Дивні брати! Дивна людина оцей Арнольд! Саме він і був частий гість у Нохема Рабиновича. Але його візити не були схожі на візити інших просвітителів. Він звичайно приходив не для того, щоб потеревенити, поплескати язиком, а з якою-небудь книжкою, якої ніхто ще не бачив, або з газетою "Киевлянин", або з усілякими претензіями до міста та його верховодів. Шолом поважав Арнольда більш, ніж усіх інших відвідувачів. Він не відступав од Арнольда ані на крок, дивився йому просто в рота, жадібно ловив кожне його слово. Оце той Арнольд, що складе "екзамент" і стане нотаріусом? Оце той Арнольд, що може написати в "Киевлянине", але не хоче паскудити рук? Але чому паскудиш руки, коли пишеш у "Киевлянине"?.. Шолом не спускав очей з нього. Цей Арнольд йому подобався — дуже симпатична, приємна людина. Невисокий на зріст, худорлявий, але міцний, наче з сталі вилитий. Його рудувата борідка досить помітно підстрижена, пейсів і сліду нема, піджачок коротенький, у руках тонкий ціпочок, а язичок гострий, мов та бритва! Вогонь, та ц годі! Він кидає хулу на бога й на месію! Глузує з хасидів, стирає на порох фанатиків. "Тре бути чесним, на біса мені їхня побожність! Нам не потрібна ваша побожність, краще будьте чесні!"—і його різкий, ущипливий сміх лунав на всю хату.
Шолома дивує, як цей Арнольд наважується так говорити, вимовляти такі слова. Певно, йому можна, Арнольду з Підвірок, мабуть, дозволено говорити все, бо його звуть Арнольд і він нотаріус, тобто буде нотаріусом.
Часом дядько Пиня теж буває при цих розмовах і чує, як Арнольд прорікає свої істини. Слухаючи його, дядько Пиня заливається сміхом і каже: "Ох, Арнольде, Арнольде!" Це, мабуть, має означати: "Як земля носить на собі такого нечестивця, як ти?" Проте навіть дядько Пиня теж шанував Арнольда за його чесність! Своєю чесністю Арнольд славився на все місто. На чесності він схибнувся! Людина, яка нікого не боїться, кожному одверто каже прикру правду, а головне — безцеремонно глузує з багатіїв, чхає на гроші! Скажіть самі, як не поважати таку людину? Але Арнольд не поважав нікого. Скажімо, про дядька Пиню він був не дуже високої думки. Дядько Пиня таки людина солідна, і борода в нього солідна, але Арнольд його не дуже шанував. Він далеко більше шанував його брата Нохема, тому, казав Арнольд, що Нохем Рабинович щира людина і не фанатичний хасид. Йому можна сказати все, що думаєш, і не тільки про праведників, а й про самого пророка Мойсея. Шолом чув на власні вуха, як Арнольд з Підвірок сказав батькові, що він не вірить у вихід євреїв з Єгипту! Це — легенда, казав він, уся ця історія — легенда. Шолом вирішив, що слово "легенда" походить від єврейського слова "лігн", що означає "брехня". Легенда, мабуть,— маленька брехня. Ще добре, що не велика брехня!.. Ось послухайте цікаву історію. Якось прибіг Арнольд з товстенною книжкою. "Подивіться,— каже,— що Дрепер пише про вашого Маймоніда! Маймонід тринадцять років служив двірським лікарем у турецького султана й заради цього вступив у мусульманську віру. Тринадцять років був турком! Ваш Маймонід, ваш "Проводир заблудлих" *. Що ви тепер скажете?.."
Щастя, що дядько Пиня не чув цього! Страшно подумати, що було б, якби це почув дядько Пиня!..
Шоломів батько, певно, похвалився перед оцим Арнольдом писаннями свого сина й попросив у нього поради, що робити з хлопчиком, як вивести його в люди. Шолом зайшов саме тоді, коли Арнольд казав:
— Про його писання не варт говорити. Можете їх викинути на смітник. Шкода паперу на цю писанину. А коли ви хочете довести малюка до пуття, то віддайте його в повітове училище. Звідти перед ним усі дороги відкрито: хочете в школу казенних рабинів — можна в школу, хочете в гімназію — можна в гімназію.
З приходом Шолома розмова урвалася. І хоча Арноль-дова критика Шоломової писанини була юному письменникові не дуже приємна і місце, яке той приділив цій писанині, було не надто почесне (смітник!), проте Шолом пройнявся почуттям глибокої приязні до Арнольда з Підвірок за одне лише слово "гімназія", яке зазвучало в його вухах, як чудова музика, і здавалося йому сповненим чарівної принадності. Його вабила не так сама гімназія, про яку він не мав уявлення, а те, що він буде гімназист! Уявляєте собі — гімназисті Що таке гімназист, він знав, гімназиста він бачив на власні очі. То був єдиний єврейський гімназист у Переяславі, навіть не гімназист, а єврейський гімназистик, з блискучими срібними ґудзиками і з срібною цяцькою на кашкетику, на ім'я теж Шолом. Але звали його Соломон. То був звичайнісінький собі хлопчак, як і всі інші хлопчаки, а все ж не такий самий, все-таки гімназистик, зовсім інша істота, як незабаром побачимо. А поки що йдеться про Арнольдову пораду. Своєю ідеєю він уніс наче свіжий струмінь, і відтоді слова "класи", "екзамен", "школа казенних рабинів", "гімназія" твердо оселилися в сім'ї Рабиновичів. Хоч би про що розмовляли, розмова обов'язково переходила на цю тему. Кожен мав що розповісти з приводу цього. Один розповідав, як бідний єшиботник * подався босоніж у Житомир, у школу казенних рабинів. Другий розповідав про меламедового синка, що зник на кілька років. Думали, ніби він утік в Америку, а виявилося, що він склав іспит за вісім класів гімназії і тепер, кажуть, вчиться на лікаря. На таку витівку здатний тільки литвак! *
— Стривайте, навіщо далеко шукати? Ось візьміть синка нашого фельдшера Янкла. Скільки, гадаєте, йому залишилося, щоб стати лікарем?..
— Не так мало, як вам здається... Ще не один рік мине...
Син фельдшера Янкла — це був саме той гімназист, чи то гімназистик Соломон, про якого йшла мова. Про нього ми й розповімо в наступному розділі.