Що ж до винятковості французької культури, то, усупереч тому, що казав один (тепер уже колишній) менеджер першої ланки, вона не вмерла: вона полягає в тому, що ми знімаємо неймовірно нудотні фільми, пишемо неймовірно халтурні твори, і взагалі усе, що ми створюємо, — неймовірно педантське та самовдоволене. Слід лише додати, що цей невтішний висновок стосується так само і мого твору.
Вхід до Windows on the World оформлений у бежевих тонах. Усе в Америці на цій висоті бежеве. Заспокійливі стіни, товстий палас, геометричні мотиви на яєчній шкаралупі. Мокасини утопають у вовняному ворсі. М'яка підлога — уже через одне це варто нашорошити вуха.
— Keep quiet!1
Пів на дев'яту ранку — а мої хлопці уже сповнені енергії. З якого віку починаєш почуватися втомленим одразу після пробудження? Я невпинно позіхаю, а вони щосили гасають по всьому приміщенні, розсікають між столами, ледь не знесли з ніг якусь бабцю з фіолетовим волоссям.
— Stop it, guys!2
Даремно я кидаю на них загрозливі погляди — діти мене більше не слухаються. Я не маю жодного впливу на синів; навіть коли я по-справжньому серджуся, вони думають, що я верзу дурниці. І вони мають рацію: я верзу казна-що. Я й сам не вірю в те, що говорю. Я не здатний розсердитись, як і всі батьки мого покоління. Наші діти погано виховані, бо ніхто їх не виховує. Зрештою, тепер їх виховуємо не ми, а телебачення, канали мультфільмів. Завдячуємо Disney Channel, всепланетній няньці! Наші діти розбещені, бо ми самі такі. Джеррі та Девід грають на моїх нервах, але дещо все-таки відрізняє їх від їхньої
1 Зберігайте спокій! (Англ.)
2 Припиніть це, хлопці! (Англ.)
матері: їх я все ще люблю. Саме тому я дозволив їм прогуляти школу серед тижня. Вони були просто у захваті, що не треба готувати домашнє завдання! Я сідаю на незручний стілець іржавого кольору й обводжу поглядом неймовірний краєвид за вікном. "Unbelievable"1 — було написано в брошурці: бодай раз реклама не збрехала. Очі сліпнуть від залитої сонцем Атлантики. Хмарочоси розрізають блакитне небо, наче фантастичні декорації із пап'є-маше. У Сполучених Штатах життя схоже на кіно, тому що всі фільми безпосередньо тут і знімаються. Усі американці — актори, а їхні будинки, машини та бажання здаються штучними. Щоранку в Америці народжується нова правда. Ця країна вирішила бути подібною до целулоїдної фантастики.
— Сер...
Офіціантка не надто тішиться, удаючи із себе поліціянта. Вона приводить до мене Джеррі та Девіда: бешкетники тільки-но стягли оладок у пари трейдерів, щоб зіграти у фрисбі. Певно, я маю дати їм нагінку, але я ніяк не можу придушити усмішку. Я підводжуся, аби вибачитись перед власниками оладка. Ці двоє — працівники компанії Cantor Fitzgerald: блондинка, сексуальності якої не може приховати навіть костюм від Ralph Lauren (виявляється, є ще кралі, яким до вподоби такий прикид?), та брюнет — крем'язень, але cool — в костюмі від Kenneth Cole. Не треба бути приватним детективом, щоб здогадатись, що вони коханці. Чи будете ви снідати з дружиною на верхівці World Trade Center? Ні... Ви залишите жінку вдома й запросите співробітницю на сніданок з восьмої до десятої (версія для ягші — з п'ятої до сьомої). Я нашорошив вуха: полюбляю підслухувати попід дверима, особливо коли їх немає.
— Я ставлю на зростання акцій технологічних компаній... — каже блондинка у Ralph Lauren.
— "Меррілл" поновив банківські ставки із спекулятивних причин, — каже брюнет у Kenneth Cole.
1 Неймовірно (англ.).
— Кинь дружину, — каже блондинка у Ralph Lauren.
— А потім що — знову та сама волинка? — питає брюнет у Kenneth Cole.
— У нас із тобою ніколи не буде буденності, — каже блондинка у Ralph Lauren.
— Я ж не прошу тебе кидати чоловіка, — каже брюнет у Kenneth Cole.
— Якби ти тільки попросив, я 6 ані секунди не вагалася і пішла б від нього, — каже блондинка у Ralph Lauren.
— Наше кохання прекрасне, бо воно неможливе, — каже брюнет у Kenneth Cole.
— Мені набридло, що ми з тобою бачимося виключно ранками або після обіду, — каже блондинка у Ralph Lauren.
— Вночі я гірший, — каже брюнет у Kenneth Cole.
— Майк Воллес запросив мене злітати на його літаку до Лос-Анджелеса на уїк-енд, — каже блондинка у Ralph Lauren.
— Он як? І як ти збираєшся пояснити це своєму чоловікові? — питає брюнет у Kenneth Cole.
— It's none of your business1, — відповідає блондинка у Ralph Lauren.
— Якщо ти полетиш, то більше ніколи мене не побачиш, — каже брюнет у Kenneth Cole.
— Ти ревнуєш мене до Майка, але не ревнуєш до мого чоловіка? — каже блондинка у Ralph Lauren.
— Ти вже два роки не трахаєшся із чоловіком, — каже брюнет у Kenneth Cole.
— Кидай дружину, — каже блондинка у Ralph Lauren.
— Ти дійсно ставиш на зростання акцій технологічних компаній? — питає брюнет у Kenneth Cole.
1 Це тебе не обходить (англ.).
"The Windows of the World" — назва пісні Берта Бакарака та Хола Девіза, яку в 1967 році виконувала Діонн Ворвік. Про що ця пісня? Вона була написана проти війни у В'єтнамі.
У моєму перекладі (дуже вільному) виходить придуркувата пацифістська дитяча пісенька, в якій йдеться про те, що вікна світу вкриті дощем, сонця нема, і невідомо, де воно поділось. Але ж дітям, щоби рости, треба більше сонячних днів. Так само і хлопцям, які стають чоловіками і думають про те, коли покличе їх країна, хочеться, щоби небо із чорного знов стало блакитним. Тож нехай завжди світить сонце.
Цікаво, чи знав цю пісеньку власник Windows on the World?.
Мої хлопці відверто нудьгують, і я сам у цьому винен: тягаю їх якимись нафталіновими місцями. Але ж вони самі наполягали! Я вважав, що вид із верхівки хмарочосу якось розважить їх, але вони занадто швидко оббігли всі вікна по колу. Точно як їхній батько: надто швидко від усього втомлюються. Покоління шаленого заппінгу та екзистенціальної шизофренії. Що ж вони робитимуть, коли побачать, що неможливо бути всім та мати все? Мені їх шкода, бо сам я й досі не можу оговтатися від цього відкриття.
Коли я бачу своїх дітей, у мене завжди з'являється дивне відчуття. Мені 6 хотілося сказати їм "я вас люблю", але вже надто пізно. Коли їм було по три рочки, я повторював їм це щовечора, допоки вони не засинали. Вранці вони прокидалися від того, що я лоскотав їм ступні. У них завжди були холодні ніжки, що вилазили з-під ковдри. Зараз вони вже змужніли і між нами виникла певна дистанція. Тепер я взагалі ними майже не опікуюсь — ми не так часто бачимось, і вони не мають можливості звикнути до мене. Замість того щоб говорити їм "я вас люблю", слід було 6 сказати таке: