Знову гуркіт грому, знову землетрус, знову вогняна куля.
Лурдес отримала від автоматизованої інформаційної служби SMS про те, що інший літак урізався в сусідню вежу. Отже, це не випадкова аварія, а терористична атака. Хто ж стоїть за нею? Багато хто міг зробити таке. Неосяжна кількість людей ненавидить Америку. Серед них є і американці. От я, скажімо, зовсім не ненавиджу решту світу. Я лише вважаю її брудною, застарілою й незрозумілою, от і все. Правду кажучи, мені на цю решту начхати. Але атакувати її немає сенсу: та частина світу сама відмирає. Божевільний абсурд... Джефф-рі знову здає, Ентоні відводить його подалі від нас. Хлопці поводяться добре. Такими слухняними я їх ніколи не бачив. Проте це не заважає їм ставити важкі питання.
— Тату, а коли ми підемо звідси?
— А мама прийде за нами?
— Щось це вже надто довго як для атракціону, хіба ні?
Цього разу це сталося. Усі ці речі, яких я не розумів, яких я не хотів розуміти, новини з далеких країв, які мене не цікавили і на які я не звертав уваги в телевізійних новинах, раптом усі ці чужі біди звалилися на мою голову, усі ці війни отруювали мені цей ранок, саме мені, а не комусь іншому, моїм, а не якимось чужим дітям, події, які я завжди ігнорував, які відбувались чорт знає як далеко від мене, ураз стали найвизначнішими в моєму бутті. Я ніколи не претендував на право втручатися у справи інших держав, але зовнішній світ зі своїми драмами тільки-но продемонстрував своє право втручатись у моє особисте життя; я не мав жодного відношення до усіх цих чужаків та їхніх сіромашних, наколотих, зґвалтованих, вкритих огидними гнойовими мухами дітей, але вони щойно ввалилися до мене в будинок, вони збираються вбити моїх хлопців. Хочу вам дещо пояснити: мене виховали у євангельській, єпископальній, методистській вірі "Вогп Again Christians^, яка у Сполучених Штатах нараховує понад 70 мільйонів послідовників, до яких належить і Джордж Волкер Буш — колишній губернатор Техасу, що нині мешкає за адресою Пен-сільванія-авеню, 1600. Наше кредо: американці — Обраний Народ. Європа — це наш Єгипет, Атлантика — це Червоне море, а Америка — Ізраїль, бачите як? Вашингтон = Єрусалим. Земля Обітова-на — це тут. "Опе Nation Under God!"2 Усі інші нас не обходять!
Ти не хотів знати їх за життя?
Вони візьмуть участь у твоїй смерті.
Лурдес так і всілася на підлогу. Вона безупинно товкмачить текст SMS-повідомлення: "Breaking News*: Другий літак урізався в Південну вежу Всесвітнього торговельного центру", і передає всім мобільний, щоб кожний міг прочитати на дисплеї. Люди реагують по-різному: більшість крізь зуби цідить "Fuck!", ще хтось сідає на підлогу, обхопивши руками голову. Ентоні дає вихід емоціям, б'ючи ногами по тонкій перегородці: врешті-решт він її пробиває! Джеффрі реве з новою силою, бризкаючи слиною на свою рожеву сорочку. Я присідаю і міцно притискаю голови хлопців до себе, аби вони не побачили, що у мене з відчаю геть опускаються руки.
— О'кей, Джеррі, Дейве, зізнаюся, це ніяка не гра.
— Та нічого страшного, тату. Не переймайся, ми це знали.
— Та ні, це дуже страшно, Джеррі. Це не гра. Розумієте? Все це відбувається насправді!
1 "Знову народжені християни" (англ.).
2 "Єдиний народ під Богом!" (Англ.)
3 Екстрені новини (англ).
— Не хвилюйся, ми це вже давно просікли, — каже Девід між двома нападами кашлю.
— Oh my goodness. Послухайте-но сюди, хлопці. Це не гра, але ми все-таки виграємо, разом, гаразд?
— Але чому літаки влітають у вежі? Вони показилися чи що?
Дивлячись на здивоване обличчя Девіда, я не можу більше стримувати сліз. Я перетворююсь на Джеффрі. Я падаю на коліна. Я стискаю зуби, витираю очі, згинаюся навпіл, я зламався.
— Блядь, як люди можуть робити таке з іншими людьми?
— Не можна казати "блядь", тату.
Джеррі відводить погляд. Йому соромно бачити мене в такому стані.
Уже більше ніж півгодини ми знаходимося на верхівці одного з найвищих у світі хмарочосів. І от тільки зараз я відчув запаморочення.
З висоти del de Paris споглядаю на столицю Франції та її старі славетні пам'ятники: єдине, що лишив нам Дядечко Сем, — це наш вік. Французи так носяться зі своєю давньою історією, наче зразкові службовці з надбавками до майбутньої пенсії. На нас тисне тягар віків. Франція, Єгипет, Англія, Іспанія, Марокко, Голландія, Португалія, Туреччина, Аравія по черзі правили планетою та колонізували Землю. Дякуємо, це ми вже проходили: добре, що здихалися колонізаторських замашок, адже такий підхід до добра не доводить. Що ж до Сполучених Штатів, то вони, зі своїм юнацьким запалом, хочуть відчути, як-то воно — бути господарями планети. Старі нації вже давно відмовилися від цієї ідеї, а у американців зворушливо коротка пам'ять: вони ж теж були колонією, хто-хто, а от вони мали б пам'ятати, як пригнічує панування іноземних держав на своїй землі.
Америка нав'язує пригніченим свою волю, залишаючи їм, як муркотіла Брижит Бардо у "Бонні й Клайді" Сержа Ґензбура, "Єдиний вихід — смерть". Ми живемо у дивні часи; війна перемістилася в іншу площину. Полем битви стали засоби масової інформації: в цьому новому конфлікті дуже важко розрізнити, де Добро, а де Зло. Важко сказати, хто добрий, а хто — поганий. Вони міняються таборами, коли ми перемикаємо канали. Телебачення приносить у світ заздрість. Раніше бідні, пригнічені або жертви колонізації не бачили щовечора у своїх нетрях багатство на екрані. Вони й гадки
не мали, що в деяких країнах є все, тоді як вони кряжаться ні за що. Революція у Франції відбулася б набагато раніше, якби у кріпаків був маленький екранчик, у якому було б видно розкіш Королів та Королев. Скрізь по світі сьогодні брудні країни розриваються між захопленням та неприйняттям, зачаруванням та відразою до чистеньких країн, стиль життя яких до них доходить через супутник, завдяки піратським декодерам із саморобними параболічними антенами — витворами народних умільців. Це явище виникло не так давно: його називають глобалізацією, але справжнє його ім'я — телебачення. Глобалізація є де завгодно — в економіці, в аудіо-відео, кінематографі, пресі, рекламі — тільки не в політиці та не в суспільстві.