Я переступаю через купу розкиданих CD-RW, етажерку, що впала і розвалилася, а з неї на лінолеум попадали ножі для відкривання листів.
"I am dazzled by the glorious collapse of the world"
Генрі Міллер. "Чорна весна"
Я не знаменитість. Мене просто більш-менш знають у паризьких літературних колах. Моя невеличка популярність сміховинна порівняно з популярністю акторів чи рок-зірок. Я можу спокійно ходити вулицями, і фани не докучають мені. Замовляючи квиток на літак, мені все ще доводиться вимовляти своє прізвище по літерах! Коли люди врешті-решт навчаться правильно вимовляти "БЕҐБЕДЕ", можна буде вважати, що я досягнув значних успіхів на шляху до слави.
А втім, у мене починає зривати дах: я збираю газетні статті, в яких згадується моє ім'я. Я вирізаю їх і складаю у кластер, щоб років за двадцять, коли я вже буду "колишньою знаменитістю", показати їх своїй доньці:
— Бачиш, люба? Тато в молодості був дуже відомою людиною. Шкода, що ти цього не бачила! Кажу тобі, люди обожнювали мене, спитай у мами, це виходило з-під нашого контролю, саме тому вона виставила мене за двері!
— Так, так, тату, звісно, ти був справжньою зіркою... Ти мені вже сорок разів показував цей альбом... Припини верзти казна-що. Я добре знаю, чому вона викинула тебе. І це аж ніяк не пов'язано з твоєю популярністю. Ти просто нестерпний.
— Але ж... ти любиш мене?
Не хочу думати, якою буде її відповідь за двадцять років.
Досягнувши певних успіхів, деякі люди воліють зникнути; я ж, навпаки, намагаюся світитися повсюди. Не розумію, чому це я маю кудись зникати лише з того приводу, що мене тепер сильно полюбляють. Краще я почекаю, поки набридну всім, а потім зникну зовсім. Уже недовго лишилося чекати.
У певних парано'щальних нападах мені здається, що система все передбачила та зорганізувала, аби зганьбити, придушити мій бунт, давши мені гроші, успіх та репутацію, які дискредитували б мої псев-дореволюційні промови. Не знаю ще, чи спрацює це зручне покарання. Чи може розкіш затулити комусь пельку? Чи може слава стати блискучою жалобою по непокорі? Так вчинив Енвер Годжа, коли призначив Ісмаїла Кадаре парламентарієм. Треба знешкодити скарги письменника й обернути їх на свою користь. Як повірити тому, що американці називають "Left Ііто"1, а ми — "кав'ярові ліваки"? Чи можна водночас бути заможним і прагнути нових і нових змін? Так: для цього досить лише розвивати в собі невдячність. Бути "бобу" чи "бабу" значить лише те, що людина ще не вийшла з невдячного віку. Дуже добре бути богемним буржуа, це краще, ніж бути просто буржуа. Мені набридли постійні докори в тому, що я розбещена дитина, яка весь час ламає свої іграшки. Я ламаю, щоб створити нові.
1 Ліві на "лімо", лімузині (англ.).
10 червня 1797 року в Тріполі мій пращур Джон Адаме підписав угоду з Лівією, у якій Оттоманській імперії (яка тоді ще володіла Маґрібом) особливо вказували на те, що Америка "не базується на християнській релігії". Немає ніякого хрестового походу Америки проти ісламу! Перша війна в Афганістані була проти росіян, а не проти афганців! Тоді ж намітився союз між "Вогп Again Christians" та Саудівськими ваххабіта-ми (послідовниками Мухамеда ібн Абдель Ваххаба, 1703—1792, "Кальвіна пустель"). Ми частенько забуваємо, що іслам, так само як й іудаїзм з християнством, спирається на спадок Авраама. Релігія, що править зараз в Америці, — рідна, але ворожа сестра ісламського фундаменталізму. На наших очах відбувається нова Варфоломіївська ніч. Джеррі та Девід — жертви Варфоломіївської ночі, що її влаштували країни — видобувачі нафти. Правовірні християни борються з правовірними мусульманами: я маю загинути через кровозмісну бійку між двома сектами мільярдерів.
Але ж я ніколи не вірив у це! Мої батьки боролися проти абортів, алкоголю, проституції та гомосексуалізму, але мама вживала протизаплідні пігулки, тато випивав щовечора, а повії та педики заполонили Техас, як і решту країни! Мені ніколи не подобалося їхнє виховання; в університеті я навіть якийсь час захищав інтереси американської комуністичної партії, тільки щоб дошкулити батькові, який підтримував Рональда Рейгана! Чому я мушу розплачуватися за них? Візьміть моїх батьків. Вони та їх "співчуваючий консерватизм" віджили свій час. Oh my God, я боюся...
— Тату! У мене болить голова...
— Дихай ротом.
Ми спускаємось у чорну хмару Windows on the World.
Нью-Йорк — будуар, де вам повсюди подадуть лососевий мус, або лососевий пиріг, або просто лосось. І здався їм цей лосось! Вони ніби тільки його і "їдять. У Парижі повсюди подають "салат з молодих пагонів", тут — стейк із лосося чи лососевий біфштекс. Як не парадоксально, але наймодніший квартал має назву "М'ясний ринок".
Клуби на Meatpacking District повністю відповідають назві свого району: дійсно, це справжні якісь м'ясні лавки. Манекенниці витанцьовують, наче шматки тухлятини на гачку. Питаю в одного накокаї-неного ньюйоркця, де він відпочиває від цього навіженого міста. Відповідає — на Ібіці. Деякі ньюйоркці справді невиліковні. їх уже не врятувати від їхнього апокаліпсису. Краса впертості.
Охоронець-викидайло з "Cielo" не виглядає надто open-minded1.
— Are U on the list?
— Euh... yeah, sure...
— Your name, sir?
— My name is Oussama. Oussama Ben Fucking Laden, OK? Треба вміти швидко бігати, аби так нікчемно жартувати.
Це рідкість — щоб письменник боявся твору, який пише.
У "Taj" милуюся довговолосою білявкою в чорній сукні — високою на зріст, сумною, оточеною братами. Не знаю навіть, як заговорив із нею. Мабуть, облив її зі своєї склянки, яку перекинув від поштовху молодого піддатого француза. Я вибачаюся та витираю свій яблучний мартіні з її білих грудей. Тоді вона повідомляє, що її охоронці розтрощать мені голову. Я благаю напоумити їх. Вона сміється і представляє своїх здоровенних братів. Я помічаю, що в неї лак на нігтях такого ж кольору, як жуйка. Питаю, куди вона іде після цієї тусні. Коли ти — чужак у далекому місті, треба користуватися цим і бути доволі прямим. Вона каже, що вони прямують у "Lotus". Потім вона зникає в натовпі. Я беру таксі та їду чекати її в "Lotus". Годину по тому, коли вона приїхала у клуб в супроводі своїх церберів, я уже відполірований. Упізнавши мене, вона посміхається. Щоб сподобатися американці, треба засвідчити свою впертість. Як вона чудово рухається. Здається, її зворушила моя присутність, але охоронці сковують її. Вона заговорює зі мною, торкаючись моєї руки. Я кажу, що завжди мріяв завести дітей від манекенниці. Вона питає, чи я француз. Тоді я знову вдаюся до іспанського акценту. Вона заходиться дзвінким кришталевим сміхом. Я протягую їй склянку, вона хиляє її вміст одним ковтком. Нью-йоркські жінки кришталево чисті, але круті. Вона перша наближається губами до мого рота. Вона цілує мене, в неї холодний та мокрий язик від льоду в коктейлі. її шия пахне милом. Я хвилююся, чи мій член здатний буде сьогодні попрацювати, але все гаразд, він уже встав. Питаю, як її звуть. Вона відповідає: Кендес. Питаю, де я міг її бачити. Вона відповідає: на плакатах Victorias Secret. Вона питає, чим я займаюся. Нью-йоркські жінки полюбляють ставити це питання, а потім вони миттєво вираховують ваші доходи. Кажу, що пишу роман про Windows on the World. її обличчя витягується. Наче я її веслом огрів. Каже, що їй треба піти до своїх і що вона за мить повернеться. Більше я її не бачив.