У цю мить з волі випадку — от тільки щасливого нещасливого? — з’явився Фіно; він прийшов сказати Жі-1 рудо, що міняє місце служби, і доручити йому охорону* своїх інтересів. ■’
— З цим добродієм можна без дипломатії, він наш] працівник, — сказав Фіно дядькові, потискаючи Люсьє— нові руку. ]
— Ага, то ви уже працівник газети! — вигукнув Жі— • рудо, здивований люб’язною поведінкою племінника. — Бачу, вам пощастило влаштуватися сюди без мороки.
— Я хочу сам про все з вами домовитися, щоб Етьєп вас не обшахрував, — сказав Фіно, лукаво подивившись на Люсьєна. — За кожну статтю, в тому числі й за театральні рецензії, ви матимете по три франки за шпальту.
— Ти ще нікого не брав на таких умовах, — сказав Жірудо, з подивом глянувши на Люсьєна.
— Йому буде доручено чотири театри на Бульварах, а ти стежитимеш, щоб у нього не перехоплювали ложі та щоб йому приносили квитки. Хоча краще, коли квитки надсилатимуть вам додому — так і розпорядіться, — сказав він, обертаючись до Люсьєна. — Крім критики, ви зобов’яжетеся протягом року писати в нашу газету невеличкі статті на розмаїті теми. Десять статей щомісяця — за п’ятдесят франків. Не заперечуєте?
— Ні,— сказав Люсьєн, у якого, власне, не було вибору.
— Складайте угоду, дядечку, — мовив Фіно, звертаючись до касира.— Перед тим як піти, ми її підпишемо.
— А хто він, оцей добродій? — запитав Жірудо, підводячись і скидаючи чорну шовкову шапочку.
— Пан Люсьєн де Рюбампре, автор статті про "Алькальда", — сказав Фіпо.
— Та у вас тут справжній скарб, юначе! — вигукнув старий солдат, поплескавши Люсьєна по лобі. — Я не літератор, але вашу статтю прочитав із превеликою втіхою. Оце паписали, так написали! Яке у вас легке перої Я зразу подумав: "Ну, тепер у нас побільшає передплатників". І справді, ми прилаштували аж півсотні примір— пиків.
— Моя угода з Етьєном "Пусто готова до підпису? Обидва примірники? — запитав Фіно у свого дядька.
— Готова, — відповів той.
— Угоду, яку я підпишу з паном де Рюбампре, познач учорашнім днем, ми поставимо Лусто перед фактом.
Фіпо приязно взяв свого нового працівника під руку, що вельми сподобалося поетові, й повів його вгору по сходах, кажучи:
— Тепер ваше становище тут міцне. Я сам познайомлю вас із моїми працівниками. А ввечері Лусто відрекомендує вас у театрах. Він тепер керуватиме моєю газетою, і ви в ній зможете заробляти по півтори сотні франків на місяць — отож намагайтеся жити з ним у злагоді. Цей шахрай, звісно, буде невдоволений, що своєю угодою з вами я зв’язав йому руки, але у вас талант, і я не хочу, щоб ви залежали від примхи головного редактора. Між нами кажучи, ви можете приносити мені до двох аркушів на місяць для мого тижневика, і я пла— титиму вам за них двісті франків. Але про цю домовленість не розповідайте нікому, інакше я стану жертвою помсти котрогось із шанолюбів, роздратованих швидким успіхом новачка. Із деох ваших аркушів робіть чотири статті, дві підписуйте своїм прізвищем, а дві — псевдонімом, щоб не складалося враження, ніби ви відбираєте хліб у інших. Своє становище ви завдячуєте Блонде й Віньйонові, від них залежить ваше майбутнє. Тож будьте обачні. Найдужче остерігайтеся друзів. Щодо нас двох, то ми завжди порозуміємося. Прислужіться мені, і я прислужуся вам. Ще франків сорок ви виторгуєте за ложі й квитки і франків на шістдесят збуватимете книжок. Разом з редакційними заробітками це складе чотири з половиною сотні місячно. Діючи з розумом, ви матимете ще франків двісті від книготорговців — вони пла— титимуть вам за статті й проспекти. Отже, ми з вами заодно, так? Я можу на вас покластися?
Люсьєн потис Фіпо руку, майже очманілий від радості.
— Не показуйте, що ми з вами домовилися, — прошепотів Фіно йому па вухо, штовхаючи двері до мансарди, яка була на шостому поверсі, в кінці довгого коридора.
Там Люсьєн побачив Лусто, Фелісьєна Верну, Гектора Мерлена та ще двох газетярів, яких він не знав. Вони сиділи на стільцях або в кріслах навколо накритого зеленим сукном стола, курячи та сміючись. У каміні палахкотіло жарке полум’я. Стіл був завалений паперами, на ньому стояла справжня чорнильниця, повна чорнила, і лежалп досить погані пера, якими працівники газети, проте, обходились. Журналіст-новачок відразу збагнув, що саме тут створюється газета.
— Панове, — сказав Фіно, — я зібрав вас тут для важливого повідомлення. Річ у тім, що я змушений покинути нашу газету, й від сьогодні мене заступить наш любий Лусто — він і буде тепер тут головним редактором. Хоч мої погляди неминуче мають змінитися, щоб я міг керувати журналом, призначення якого вам добре відоме, але мої переконапня лишаються ті самі, й ми з вами будемо друзями, як і раніш. Можете в усьому покладатись па мене, а я покладатпмуся на вас. Обставини змінюються, принципи зостаються непорушні. Принципи — це вісь, на якій обертається стрілка політичного барометра.
Газетярі дружно засміялися.
— Від кого ти набрався цієї мудрості? — запитав Лусто.
— Від Блонде, — відповів Фіно.
— Вітер і дощ, бурю й погожі дні — усе ми здолаємо равом, — заявив Мерлеп.
— Ет, не будемо вдаватися в метафори, — сказав Фі— по. Приносьте свої статті у мій тижневик, і ви переконаєтеся, що я той самий Фіно. Це ваш новий колега, — сказав він, рекомендуючи товариству Люсьєна. — Я склав із ним угоду, Лусто.
Кожен привітав Фіно з підвищенням та з блискучими перспективами.
— Тепер ти осідлав і нас, і інших, — сказав йому газетяр, незнайомий Люсьєпові. — Ти став дволиким Яну— сом...
— Нехай дволиким, аби не безликим, — сказав Верну.
— Ти дозволяєш нам цькувати нашу дичину?
— Скільки заманеться! — відповів Фіно.
— Звісно, що відступати газета не може, — сказав Лусто. — Пан Шатле у великому гніві, й ми ще тиждень не дамо йому спокою.
— А що сталося? — запитав ЛЮСЬЄІІ.
— Віп прийшов вимагати пояснень, — мовив Верну. — колишній чепурун часів Імперії наскочив на дядечка ?КірУД°" і Т0ІЇ спокійнісінько сказав йому, що автор статті — Філіпп Брідо, а Філіпп запропонував баронові призначити час зустрічі і вид зброї. На тому все й скінчилося. В завтрашньому номері ми хочемо вибачитися перед бароном. Кожна фраза буде як удар кинджалом.