— Та це ж ціле багатство! — вигукнув Пті-Кло; який тепер збагнув заміри Куенте-великого.
— Величезне багатство, друже, бо через десять років паперу зпадобиться вдесятеро більше, ніж сьогодні. Журналістика стане манією нашого сторіччя!
— Ти комусь відкрив свою таємницю?..
— Нікому, крім дружини.
— Ти не розповідав про свій задум, про плани... ну, скажімо, Куепте?
— Я їм про це щось казав, здається... Але дуже туманно.
Спалах великодушності зблиснув у затруєній жовчю душі Пті-Кло, і він зробив спробу все примирити: жадібні зазіхання Куенте, власну вигоду й інтереси Сешара.
— Послухай, Давіде, ми з тобою шкільні товариші, і я беруся тебе захищати; але знай, що захист у обхід вакону коштуватиме тобі п’ять, а то й шість тисяч франків!.. Не ризикуй своїм майбутнім багатством. Чи не краще було б розділити прибутки від твого винаходу з кимсь із наших фабрикантів? Сам подумай, чи так просто тобі купити або збудувати паперову фабрику?... Та й патент на винахід доведеться брати... На все це потрібен час і потрібні гроші. А судові пристави, попри всі викрути, до яких ми з тобою вдамося, можуть усе-таки наскочити надто рано...
— Я вже розгадав таємницю! — відповів Давід з наївною самовпевненістю вченого.
— Ну що ж! Твоя таємниця — твій єдиний якір порятунку,— сказав Пті-Кло, трохи збентежений тим, що зазнав невдачі у своїй першій і щирій спробі уникнути судової тяганини за допомогою мирової угоди.— Я не бажаю знати її, але послухай мене уважно: постарайся заховатися зі своїми дослідами в надра землі, щоб ніхто тебе не бачив і не довідавсь, як і з чим ти працюєш, інакше твій якір вислизне з твоїх рук... Винахідники так часто бувають розтелепами! Ви надто багато думаєте про свої дослідження, щоб подумати про все інше. Кінець кінцем твою таємницю розкриють, адже ти оточений фабрикантами! Скільки фабрикантів, стільки й ворогів! Ти наче бобер, на якого повсюди чатують мисливці, побережи ж свою цінну шкуру...
— Дякую, любий друже! — вигукнув Давід.— Я вже про це подумав, та однаково я вдячний тобі за увагу й турботу!.. Я працюю не задля себе. Мені вистачило б і ренти в тисячу двісті франків, а рано чи пізно батько залишить мені утричі більше... Я живу коханням і наукою!.. Я витаю в небесах... А якщо й прагну здобути багатство, то тільки для Люсьєна та своєї дружини...
— Гаразд, підпиши ось це доручення, в якому ти довіряєш мені вести твої справи, і спокійно працюй над своїм винаходом. Якщо виникне загроза твого арешту, я тобі скажу, щоб ти заховався: адже треба передбачити все. І послухай доброї поради: не пускай до себе в дім жодної людини, в якій ти не був би певен, як у самому собі.
— Серізе не захотів поновити угоду на оренду друкарні — через те нам тепер так сутужно з грішми. При мені залишилися тільки Маріон та ельзасець Кольб, вірний мені, як пес, дружина й теща...
— Не довіряй псу...— сказав Пті-Кло.
— Ти не знаєш Кольба! — вигукнув Давід.— Я вірю йому, як самому собі.
— А хочеш, я випробую його?
— Випробовуй,— сказав Сешар.
— Ну то бувай. Але пришли до мене свою красуню папі Сешар, вона теж повинна видати мені доручення. І пам’ятай, друже, твої справи досить-таки заплутані,— сказав Пті-Кло товаришеві, остерігаючи його цими словами про судову тяганину, яка мала звалитись йому на голову.
"Ох я ж і спритник! Одна нога в Бургундії, а друга — в Шампані",— сказав собі Пті-Кло, після того як провів Давіда Сешара до дверей контори.
Змучений турботами, пов’язаними з безгрошів’ям, переживаючи за дружину, вбиту ганебною поведінкою Люсьєна, Давід, одначе, й на мить не забував про свої досліди. Ось і тепер, ідучи від Пті-Кло додому, він неуважно жував бадилинку кропиви, яку перед тим розмочив у воді, маючи намір застосувати розм’яклі волокна як сировину для паперової маси. Він шукав потрібну йому дешеву сировину, беручи різні волокнисті речовини, що подрібнювалися після вимочування, і пробуючи обробляти їх тим способом, яким звичайно обробляли прядиво, ганчір’я, матерію. Отож Давід ішов додому, майже заспокоєний розмовою зі своїм приятелем Пті-Кло, й раптом помітив, що у нього в роті перекочується ніби кулька з тіста. Він поклав її на долоню, розкачав і побачив паперову масу, що переважала всі суміші, які досі щастило йому отримати, бо головна вада мас, виготовлених із рослин,— це слабка в’язкість. Так, із соломи виходить ламкий папір, що шарудить, наче фольга. Несподівані відкриття иипадають лише на долю впертих і відважних дослідників природи! "Я здійсню за допомогою машинної та хімічної обробки те, що я відкрив несамохіть!" — сказав собі Давід. І він з’явився перед дружиною, сповнений радісного передчуття перемоги.
— Янголе мій, не хвилюйся! — сказав Давід, побачивши, що дружина плакала.— Пті-Кло обіцяє нам кілька місяців спокою. Правда, доведеться змиритись із судовими видатками, але як сказав він мені на прощання: "Кожен француз має право відтягувати скільки завгодно сплату боргу, аби тільки потім він чесно сплатив заборговані гроші, проценти й судові видатки!.." То й нехай! Сплатимо!..
— А па що будемо жити? — запитала бідолашна бва, яка думала про все.
— Справді...— мовив Давід, почухавши за вухом,— рух цілком несвідомий і властивий усім, хто опиняється у скрутному становищі.
— Моя мати догляне малого Люсьєна, а я знову працюватиму,— сказала Єва.
— О моя кохана! — вигукнув Давід, пригортаючи дружину до грудей.— О люба Єво! За два кроки звідси, в Сенті, в шістнадцятому столітті жив один з найславет— ніших людей Франції, бо він не тільки винайшов емаль, а й став славним попередником Бюффона, Кюв’є, бо цей простодушний чолов’яга ще задовго до них заклав початок геології! Бернар де Паліссі був одержимий пристрастю досліджень, але проти нього повстали дружина, діти, всі жителі містечка. Дружина продавала його інструменти... Він блукав полями, і ніхто його не розумів!.. Його цькували, показували на нього пальцями!.. А от я — я знаю, що мене кохають!..
— Палко кохають,— підтвердила Єва з лагідним виразом жінки, упевненої в своїх почуттях.
— Тоді я витерплю все, що витерпів бідолашний Бернар де Паліссі, творець екуанського фаянсу, мислитель, якого пощадив у Варфоломіївську ніч Карл Дев’ятий і який згодом, будучи вже старим, багатим і шанованим, читав по всій Європі публічні лекції, присвячені науці про земні надра, як він називав ще ненароджену геологію.