— Вони ж не винні, котусю… Я ж підібрала їх на вулиці. Зате вони щирі й завжди кажуть те, що думають. А освіта прийде з часом, хай тільки з’являться сприятливі обставини.
Щось із Феліксом було не те. Він уникав не тільки Каспара, а й Доні. Може, сердився, що покинув Зимовий дім. Дуже прикро бачити роздратованого кота.
Натомившись, вони знову сіли відпочити. Доня слухала, як цвіркочуть коники у сухій траві, де цвіли рожеві кущики вересу. Коти-пси спали, цуценя гавкало на ящірок. Бабуся церувала панчоху. Каспар дивився невидющими очима на ліс, що синів попереду, і думками був уже там. Доня витягла з кишені картку і подивилася на Ізабеллу, але та дивилася кудись повз неї. Доня відчула, що ніхто її не бачить, мовби вона не існує. Вона глянула на свої позбивані ноги й подряпані руки, не вірячи, що вони належать їй. Вийняла лісовий горішок, розкусила і подивилась, кому б його дати.
"Оце вже, напевно, і є самотність, коли нема з ким поділитися", — подумала дівчинка. Піднесла до рота зернятко і перед очима зблиснула срібляста змійка.
Доня спитала:
— Хочеш горішка? — і простягла горішок змійці. І раптом відчула гострий біль у серці. Трава потемніла, а верес став чорним.
4
— Що зі мною було? — спитала Доня. Вона лежала на зеленій траві, такій густій і м’якій, мов килим.
Бабуся посміхнулась до неї усіма зморшками:
— Тебе вкусила змія.
— То я вмерла?
— Боже, збав! — сплеснула руками Бабуся. — На те ми й чарівники, щоб рятувати від смерті.
— Вибач, — сказав Каспар, — що не встеріг тебе.
— Пізно вибачення просити, але теж попрошу, — буркнув Фелікс.
— Нічого зі мною не сталося, правда? Мені просто заболіло серце…
Її зараз більше цікавило, як вона опинилася на березі тихої річечки, за якою стояв дубовий ліс, такий могутній, аж дух забивало.
— Ми майже прийшли, — сказав Каспар, але якось не дуже радісно.
— Нарешті! А як я тут опинилася?
— Каспар ніс тебе на руках, — пояснила Бабуся. — Тепер лишилося перейти річку.
Фелікс з відразою глянув на воду і раптом вигукнув:
— Ого, яка риба!
У прозорій воді повагом пливла велика Золота Риба. В роті вона тримала білу троянду.
— То наша риба! — зраділа Доня. — Вона живе!
Риба не обізвалася, хіба кілька разів крутнула хвостом. Вона поспішала, несучи чарівну троянду Каспара.
— Чудова риба, — сказала Бабуся, — А яка поважна! То що? Будемо переходити? Котиків і цуценят треба взяти на руки.
— Я візьму цуценя! — сказала Доня.
— Чекайте! — вигукнув Каспар. — Не треба поспішати. Перейти річку — то дуже важливий акт. Ми можемо розчаруватись.
— Що має бути, того не минути! — і Бабуся почала скидати сукняні чоботи.
Доня теж роззулася. Коти-пси злякано мружилися на березі.
— Ходи до мене, котусю! — сказав Каспар і згріб Фелікса в обійми. — Може, вдасться тебе не втопити…
Каспар узяв ще й Міку. Бабуся — Лізу. А Доня — цуценя Графа. Дорослі пси Марс, Герцик і Тарзан почалапали за ними.
Бабуся перша ввійшла у воду й вигукнула:
— Яка краса! Зовсім тепла вода!
Тур
Володарю степів, під яким дрижить земля, срібнорогий брате мій, Туре, лаштуйся в дорогу. Ти сам, але душа твоя вмістила душі всіх, загиблих ще в прадавні часи, турів. Востаннє крикни так, щоб пролилася злива.
Хто найсильніший і найхоробріший, той гине найперше. Мушка сховається під листочком, мишка — у нірці, жабка — у мулі, але Тур не сховається у траві. Мисливці знищать його братів, його дружину, його дітей, а самого — розіпнуть і врядять учту з вином, на славу свого ідола, вимастивши йому вуста гарячою кров'ю. Хіба може бути володарем той, хто не в спромозі захистити власний рід?
Смуток ганьби покрив твоє чоло, брате Туре, низько-низько похилив ти голову, з очей закапали сльози. Попрощайся зі степом, якого вже немає, попрощайся зі світом, який не для тебе, інше сонце випестить для тебе траву. Ріка Вічності напоїть тебе безсмертям.
Озирнись востаннє. Забудь.
КОРАБЕЛЬ ВІДПЛИВАЄ.
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Ріка усіх змінює. — Клопіт з Бабусею. — Сова завжди мудра. — Корабель звірів. — Прощання. — А Доня повертається додому не сама. — Небесні звірі.
1
Такого гарного лісу Доня ще не бачила., Між дубами легко похитувались білі й сині лісові дзвіночки. Доня пустила цуценя на траву і простягла руку до квітки.
— Не чіпай мене! — мовила квітка. — Бачиш, я п’ю нектар.
Аж тепер дівчинка помітила, що всередині дзвоника ворушиться маленька бджілка. Доня обернулася до своїх друзів і вражено завмерла, не побачивши ні Каспара, ні Бабусі. На березі стояв сивий дід у чорному костюмі, а коло нього маленька дівчинка у пишній мереживній сукні. Дівчинка сплеснула руками:
— Боже, невже ця ріка зробила мене знову дитиною?!
Дід зітхнув і нічого не сказав, але Доня зрозуміла, що хвилину тому він був Каспаром Гаузером.
— О, він ніколи не був Каспаром Гаузером! — як з-під землі вигулькнула папуга Алегорія. — Тепер ти бачиш його справжнє лице: старе і бридке.
— Він просто постарів. Таке буває, — зауважила Доня. — І чому б йому не бути Каспаром, коли всі його так називають?
— Слова, слова, слова! Хіба не осліпне той, хто живе у темряві? Замість упорядковувати світ, він зруйнував його своєю огидною Книгою! Замість радіти життю, він оплакував його. І ось наслідки. Усі тікають, як було задумано. Корабель збудовано. Зараз — відплиття. Чи, може шановний Каспар придумає інше закінчення?
— Я теж не хочу, щоб звірі відпливали, — сказала Доня. — Але я побачила, що багатьом з них живеться так тяжко, що я б сама втекла. Нікому не подобається, коли з нього знущаються…
— Фелікс виступив уперед:
— Ти уже все сказала, Алегоріє?
— Як я тебе ненавиджу, Феліксе! А ще більше ненавиджу Книгу!
І папуга відлетіла вглиб лісу.
— Боже, як добре мати гладеньку шкіру, пишні кучері й маленькі пальчики, — лепетала Дівчинка. — Я знову можу танцювати! Я не бачу себе в дзеркалі, але відчуваю, що гарненька. Мені хочеться погладити котика і почепити йому на шию бант…
— Вона збожеволіла, — сказав Фелікс; і відійшов убік, зневажливо позираючи, як колишня Бабуся по черзі гладить котів-псів.
Нарешті озвався Каспар:
— Я думаю, що в цьому світі ніколи не було ладу. Його не може бути без милосердя і доброти. Серед нас багато каспарів гаузерів. Єдине, що ми можемо зробити, вийшовши з темниці, це визволяти інших з неї і бути добрими до них. Далі ти підеш сама, Доню. Нам не можна йти разом до Єдинорога.