Капрал почав борсатися і викручуватися з новими силами. Сержант ще міцніше обхопив його.
— Хлопець заспокоїться за хвилю, — сказав він задихано. Він повернув голову до полковника Келлі. — Ким би не був цей бісів королівський пішак, ним буду я. Де моє місце на шахівниці?
Тут юнак нарешті розслабився, і сержант відпустив його. Келлі вказав йому на четвертий квадрат у другому ряду величезної шахівниці. Сержант перейшов туди і став там, згорбивши свої іфемезні плечі. Капрал пробурмотів щось нерозбірливе і зайняв місце на квадраті поруч із сержантом — місце іншого слабкого пішака. Решта групи все ще стояла позаду.
— Полковнику, скажіть нам, куди кому ставати, — невпевнено сказав височенний другий пь. т. — Що ми знаємо про шахи? Розставляйте нас так, як вважаєте за потрібне. — Його адамове яблуко підстрибнуло догори. — Залишіть безпечні місця для дружини та дітей. Вони єдині, про кого слід подумати. І кажіть усім нам, що робити далі.
— Тут немає жодної безпечної точки, — сказав пілот, сардонічно посміхаючись, — жодної безпечної точки для будь-кого. Обирайте будь-який квадрат — будь-який. — Він ступив на шахівницю. — Ким цей квадрат робить мене?
— Ви будете слоном, лейтенанте, королівським слоном, — сказав Келлі. Він зловив себе на тому, що думає про лейтенанта саме таким чином — не як про людину, а як про шахову фігуру, здатну діагонально рухатися по дошці, здатну, в спільній атаці з королевою, завдати величезної шкоди чорним фігурам на тому боці шахівниці.
— Агов, Пі їнгу?— вигукнув пілот з викликом,— чого вартий слон? Пі їнг розвеселився.
— Коня і пішака, хлопче, коня і пішака.
Богу дякувати за лейтенанта, подумав Келлі. Один з американських солдатів усміхнувся. Всі вони стояли тісним гуртом, притиснувшись до стіни. Тепер вони почали обговорювати щось між собою — немов бейсбольна команда, яка готується до матчу. Вони почали рухатися по шахівниці до Келлі, щоб заповнити обидва ряди білих фігур, і виглядало так, немов вони майже не усвідомлюють значення своїх дій. Пі їнг заговорив знову:
— Ну що ж, усі твої фігури, за винятком коней і королеви, вже на місц'ях, полковнику. Ну а ти, звичайно, король. Давай, давай. Гра повинна закінчитися до вечері.
Лагідно обійнявши всіх своїми довгими руками, Келлі провів дружину, Джеррі та Пола на відповідні квадрати. Він сам себе ненавидів за той спокій, за ту відчуженість, з якою він виконував ці дії. В очах Маргарет він бачив страх і докір. Вона ніяк не хотіла зрозуміти, що він повинен триматися саме так, що у цій його стриманості і був єдиний шанс вижити для них усіх. Він відвернувся від Маргарет. Пі їнг плеснув у долоні, вимагаючи тиші.
— От і добре, нарешті ми можемо розпочати. — В задумі він доторкнувся до вуха. — Я гадаю, це чудовий шлях поєднання східної та західної манер мислення, чи не так полковнику? Тут ми зможемо поєднати американську любов до ризику з нашою пошаною до серйозної драми і філософії. — Майор Барзов прошепотів йому щось на вухо. — О, так, ще два правила: на кожен хід дається десять хвилин, і — само собою зрозуміло — коли хід зроблено, його вже не можна змінювати. — Дуже добре, — сказав він, натискаючи кнопку шахового годинника і ставлячи його на балюстраду, — право першого ходу належить білим фігурам. — Він зловісно посміхнувся. — Давня традиція.
— Сержанте, — сказав полковник Келлі здавленим голосом, — перейдіть на два квадрати вперед. — Опустивши очі, він глянув на свої руки. Вони починали тремтіти.
— Гадаю, я трохи відступаю від шахових канонів, — сказав Пі їнг, напівобернувшись до дівчини, яка сиділа поряд із ним, немов хотів перевірити, чи поділяє вона його задоволення. — Пересунь мого королівського пішака на два квадрати вперед, — наказав він служці.
Полковник Келлі спостерігав, як слуга пересуває масивну різьблену фігуру вперед, — на те місце, де вона створювала загрозу для сержанта. Сержант поглянув на Келлі з німим запитанням.
— Все гаразд, полковнику? — Він слабо посміхнувся.
— Думаю, що так, — сказав Келлі. — Це буде твоїм захистом. Солдате, — наказав він молодому капралу, — перейдіть на один квадрат уперед.
Ну ось, — він зробив усе, що було в його силах, тепер для Пі їнга не було жодної вигоди в тому, щоб брати пішака, на який він нападав, — тобто на сержанта. В тактичному плані це виглядало б як нісенітниця — обмін пішаками. Для хорошого гравця в такому обміні не було жодної вигоди.
— Це дуже погана позиція, я знаю, — сказав Пі їнг лагідно. — І знову ж таки, я далеко не певний того, що слід робити цей обмін. З таким сильним супротивником краще грати без помилок і забути про багато які спокуси. — Тут майор Барзов знову щось прошепотів до нього. — Але це відразу дозволить нам відчути дух гри, чи не так?
— Про що він говорить, сер? — запитав сержант, сповнений зловісних передчуттів. Та ще до того, як Келлі встиг сформулювати свої думки, Пі їнг вже віддав команду.
— Візьміть його королівського пішака!
— Полковнику! Що ви наробили? — закричав сержант. Два охоронці витягли його з шахівниці та з покою, в якому відбувалася гра. Міцні двері з грюкотом зачинилися за ними.
— Убийте мене! — закричав Келлі, кинувшись за ними зі свого квадрата. Півдюжини багнетів заштовхали його назад. Служка без жодних емоцій пересунув дерев'яного пішака Пі їнга на квадрат, де до цього стояв сержант. За грубими дверима пролунав постріл, і охоронці повернулися назад. Пі їнг більше не посміхався.
— Твій хід, полковнику. Давай, давай — минуло чотири хвилини. Спокій Келлі пропав, а разом із ним зникла і ілюзія гри. Його фігури знову
стали живими людьми. Брутальна звичка віддавати накази раптом перестала існувати для полковника Келлі. Тепер він був здатний вирішувати питання про життя та смерть не краще від наймолодшого рекрута. Запамороченою головою він усвідомив, що мета Пі їнга не в тому, щоб якнайшвидше виграти цю гру, а в тому, щоб якнайбільше викосити ряди американців безцільними мародерськими наскоками. Минуло ще дві хвилини, протягом яких він намагався змусити себе мислити себе раціонально.
— Я не зможу цього зробити, — прошепотів він нарешті й зіщулився.