— Ти так думаєш? — урвав його Морті. — Звичайно, тобі довелося непереливки. Але ж у мене саме медовий місяць. Гадаєш, приємно його проводити в холі?
— Ану цитьте! — владно крикнув Віллі. — Перший, хто роззявить пельку, шість місяців спатиме під дверима у ванну! А тепер — геть із моєї кімнати, я хочу спокійно поміркувати.
Гах! Кришталева ваза вдарилася в стінку якраз над його головою і розлетілася вдрузки. За мить почалася загальна колотнеча. Кожна пара прагнула виштовхнути іншу з Грампсової кімнати. У цій битві коаліції формувалися й розпадалися блискавично, залежно від стратегічної ситуації. Ем та Лу були відкинуті в хол, де вони одразу ж почади гуртувати інших, хто там опинився, на новий штурм заповітної кімнати.
Минуло дві години. Бойовище тривало, і йому не видно було кінця. І тут до квартири увірвалася поліція.
Наступні півгодини патрульні та санітарні машини мали досить роботи. І коли Шварців вивезли, в їхній квартирі запанували тиша та спокій. Стало порожньо і просторо...
За годину кадри останніх епізодів колотнечі демонструвалися телемережею для п'ятисот мільйонів глядачів усього східного узбережжя. Телевізор і досі працював у трикімнатній квартирі на сімдесят сьомому поверсі будинку номер Двісті п'ятдесят сім. І повітря знову здригалося від крику й грюкоту сімейної баталії, відтворених через гучномовець. Цю війну видно було й на телеекрані в поліційному відділенні, де охоронці порядку та Шварци дивилися на все це з професійним зацікавленням.
Ем та Лу були ув'язнені в сусідніх камерах, кожна по тридцять два квадратних метри площею, і мирно спочивали на койках.
— Ем, — тихенько покликав крізь стінку Лу, — і в тебе теж там є раковина?
— Звичайно є: раковина, постіль, лампочка — все що треба. А ми, дурні, собі думали, що Грампсова кімната — то вершина всіх сподівань... Цілу вічність мучилися в тому пеклі. — Вона потягнулася. — Уперше за сорок років, любий, я здобула собі спокій.
— Плюнь через ліве плече, — відгукнувся Лу. — Ех, якби ж суд позбавив нас волі хоча б на рік...
— А чи не можна кого-небудь підмазати, щоб нас присудили до самотнього ув'язнення? — замріяно сказала Ем.
— Ану тихіше там! — гримнув з коридора наглядач, — бо зараз викину під три чорти усе ваше кодло разом із бебехами! Затямте: не дай Боже вам патякати на волі, як тут гарно, у в'язниці! Тоді й не сподівайтеся попасти сюди знову!
В'язні миттю принишкли.
Коли скінчилася передача про родинну баталію, вітальня Шварців на мить потемнішала. Потім екран знову спалахнув, і на ньому з'явилося обличчя диктора, ясне, наче сонечко. Він сказав:
— А тепер, шановні слухачі, послухайте спеціальне повідомлення фірми, яка випускає антигерасон. До уваги всіх, кому за сто п'ятдесят! Чи хочете ви позбутися сивини, позбутися зморщок, забути, що таке поліартрит та інші ознаки старості, що з'явилися ще до того як був винайдений антигерасон?Яюцо хочете, вважайте, що ваше бажання здійснилося!
Після довготривалих шукань нам пощастило виготовити новий чудодійний препарат — суперантигерасон! Кілька тижнів уживання — так, саме тижнів! — і ви будете виглядати, поводитися й почувати себе так же само, як і ваші пра-пра-правнуки. Хіба б ви не погодилися заплатити п'ять тисяч, щоб стати таким же молодим і веселим, як усі навколо? Звичайно ж, погодилися б! Але суперантигерасон коштує куди дешевше! Щоденна доза суперантигерасону коштує лише кілька доларів! Отже, блиск в очах і юнацьку міць можна повернути собі за якихось п'ятдесят доларів! Вам лишається лише заповнити вимогу — написати своє ім'я, адресу, покласти до конверта один долар і надіслати все це за адресою: Нью-Йорк, Скенектаді, поштова скринька 500 000, Супер. Запам'ятали? Повторюю: Нью-Йорк, Скенектаді...
У кімнаті чулося якесь порипування, наче хтось записував слова диктора. Так, це шкрябала авторучка старого Грампса, та сама авторучка, яку підсунув йому Віллі вчора ввечері. Грампс, провівши день у таверні "Часинка втіхи", яка займала командні висоти навпроти будинку № 257, над асфальтовим кільцем Олден Віледж Грін, тільки-но повернувся додому.
Він викликав прибиральницю, щоб вона навела у помешканні лад, і найняв найкращого адвоката, щоб той запроторив за грати усіх родичів. Потім Грампс пересунув канапу, щоби можна було дивитися телевізор лежачи. Скільки років він мріяв про це!
— Ске-нек-та-ді, — повторив старий. — Здається, все правильно.
Риси його лиця змінилися невпізнанно — воно світилося добротою і лагідністю, машкара людиноненависника зійшла з нього, наче він уже прийняв дозу суперантигерасону. Почалася розважальна програма, і Грампс засміявся. Засміявся по-справжньому! Не те що раніше, коли він у кращому разі лиш ледь розтягував в усмішці губи. Життя було чудове. Воно тільки-но починалося!
© ВСЕСВІТ. — 1995. — № 3-4.
© ЛЕНЬ Наталя, ЖОЛДАК Богдан, переклад з англійської, 1995.