вовки
Повість
Подвір'я Уласа Волоса тепер обминають не тільки вночі, а навіть і вдень. Доки на пофарбованих віконницях чорніли прогоничі, чомусь думали, що Улас Волос і на цей раз перекупить суд і знову, як раніше, його подзьобане віспою обличчя в рудій бороді визиратиме через пліт.
Такої думки був, напевне, і сам Волос, коли упевнено говорив до синів напередодні суду:
— Панів — і то купував.
Але подвір'я, де колись худоба перетирала все на порох, давно вже заросло лободою, і тільки самі здичавілі кішки, тепер ховалися там, як у хащах. На місці вікон тепер, не блимаючи, дивилися до вулиці розвернуті дупла і крізь них з пронизливим писком сновигали стрижі; солом'яні дахи, задрані весняними вітрами, світили вже дерев'яними ребрами, а Власа Волоса з його синами все ще не було.
Пробували довідатись про це у Домки, та тільки Домка на всі розпитки про батька відповідала одним лише словом: "Не питайте". І слідом за цим її вродливе обличчя вкривалося глибоким смутком молодої матері, що не знаходила собі втіхи ще з того часу, як вона знепритомлена впала поруч з ліжком своєї дитини, а на підлозі, захлинаючись у хрипах, бились у корчах укриті навіки соромом її брати Левко й Артем. У гострих шапках, вони були схожі на вовків, загризених старим, уже сивим ватажком, що стояв над ними на задніх лапах, як стояв тоді над своїми синами в морозяній парі Волос Улас.
І тому такій лаконічній Домчиній відповіді ніхто не дивувався, бо всі знали, через кого на кладовищі прибавилася ще одна маленька могилка.
Про цю могилку говорили не тільки в Левандарівці, а й далеко на хуторах, бо Власа Волоса знали ще коли він був прасолом, потім орендарем у Ванди, а далі й хазяїном. Він же їздив до Києва обирати гетьмана 19 але більше до вподоби йому був тоді Керенський2.
— Я чув, що він за землю нічого не розсуждає,— говорив Волос на сходці,— земля буде на місцях, а тут ось одна собача душа бунтує народ. Так я думаю, щоб у нас цього не було, зробити йому обчеством наказаніє,
— Вибити його ковіньками та й пустить,— порадив старий Кліщ.
"Собача душа" —Максим Молочай — не звертав на них уваги, бо говорив в той час із селянами, а до Кліща тільки посміхнувся:
— Що, дідусю, справи неважні: чуть, у газетах пишуть, що фронт уже розпустили!
Старий Кліщ спочатку без слів потряс бородою, потім уже крикнув:
— Дураки таку газету пишуть. І за чим та власть смот-рить? Бити б вас, сучих синів, та нікому.
Для Власа Волоса це була підтримка, і він додав:
— Стукнути по голові раз та другий, щоб пам'ятав і газети, і землю, отак! — І слідом за цим перший огрів ковінькою Максима, що стояв біля ґанку.
— Ось тобі земля!
Максим від несподіванки лупнув очима.
— Ти чого б'єшся, чортів куркуль! — і підсадив Волоса кулаком у живіт.
За Волоса заступився старий Кліщ, за Кліща — Тиндик, а за Тиндика — Волос, і Максим Молочай опинився на землі раніше, ніж встигли заступитись і за нього.
Тоді Волос крикнув:
— Що ж то ви проти закону робите? Ну, ще по одному разу дайте йому та й розходьтеся.
Це було ще тоді, коли Волос володів хутором біля Трьох озер та дубовим лісом на Кінських Шпилях.
Хутір Улас Волос придбав у збіднілого поміщика Ванди за рік до війни під векселі. Хутко на місці альтанки звівся в небо журавель над новим колодязем, на веранді запищали сотні курчат, а восени бляшаний дах укрився, мов разками намиста, сушеними яблуками. Ставши хазяїном сотні десятин поля біля Трьох озер і лісу на Кінських Шпилях, Улас Волос завів на подвір'ї собак, які своєю люттю поступалися хіба тільки перед хазяйськими синами. Зустрітися на лимані з Уласовими синами можна було побажати тільки своїм ворогам. З рушницями за плечима вони падали на голови рибалок чи пастухів не тільки вдень, а навіть і вночі. Вони не штрафували, а мовчки відбирали невід чи худобу і так само мовчки били їх хазяїв, аж доки ті не втікали. Сини — Левко й Артем— були гордістю Уласа.
— Хазяї будуть,— хвалився він усюди.— Ото ще Полкан та Рябко у мене такі люті барбоси, а у Ванди лежебоками були.
Про пана Ванду Улас Волос згадувати не любив.
Коли надійшов час викупати видані за маєток векселі, пана Ванду знайшли в степу з розбитою головою.
Наїздив потім із міста до Волоса слідчий. Кожного разу сам Волос відвозив його на гладких арденах на станцію, і за підозрою в убивстві пана Ванди був заарештований Волосів пастух, що часто виявляв своє незадоволення з хазяйських харчів, якими годували наймитів. Але на допиті пастух більше ніж треба згадував свого хазяїна та його синів, що в ту.пам'ятну ніч їздили чомусь у степ, тоді Влас Волос сам уже поїхав до слідчого. Перед цим закололи порося і збили вершкового масла.
У слідчого після цього не було вже сумніву щодо психічного стану пастуха. Зі всього було видно, що людина не зовсім здорова на голову.
— У нього і батько був такий,— доводив Волос.
Справу пана Ванди, за невиявленням убивці, було припинено. З такою звісткою Волос повернувся додому, де з тривогою чекали на нього сини.
Купуючи хутір, Волос, звичайно, ніколи не гадав, що він може позбутися його так же легко, як і придбав, тому Максим Молочай якраз найдужче й відчув Волосову ковіньку, коли на сходці повів розмову про землю ще на початку революції. Не раз потім у довгі безсонні ночі Волос у думках знову брав ковіньку, виважував її на руці, відшукував на Максимовому виску живчик під чубом і вправно опускав на нього найважчий кінець своєї палиці. Залишалося тільки знайти другу нагоду, щоб проробити це вже навсправжки.
"Тепер би я без промаху,— закінчував свої міркування він,— щоб уже й кінець їхній революції".
Улас Волос не міг погодитись з думкою, що з кожним днем ставала настирливішою: про непереможну силу революції, яка може стерти його разом з синами з землі. При? стати на таку думку — значило б добровільно-позбутися і лісу, і поля, і млина, і худоби. А це все одно що поховати себе живцем. Вступати в одверту боротьбу Волос, завжди обережний, хитрий, і тепер не насмілювався, але Кліща, що допомагав бандитам, підтримував чим тільки міг. "Все це вітром навіяло, вітром і звіє",— запевняв він його. Волос і себе тішив цією думкою. Вірив у свою силу і господарську міць, яка, може, буде орудувати сама Радянською владою, а не навпаки, бо ж у кого хліб, той і хазяїн. "Так що з голоду перші вони почнуть пухнути". При слові "вони" Волос завжди кивав у бік слободи.